Вже мені, й сорочка не мила.
|
Вже нема мені ні від місяця, ні від сонця.— Ні від сонця, ні від місяця.
|
Вздиш, — коли любиш, то вздриш.
|
Гей— гей, та не дома!— ... як би вдома, та ще й на печі.— ... та ще й в просі.
|
Журба не матінка. Журба сорочки не дасть.
|
Журбою поля не переїдеш.
|
Здихнув тяжко та важко, мов ковальський міх.
|
Лиха та радість, по котрій смуток наступає.
|
Мов у воду опущена.— Опустилися, ях на воду.— Лишилася як на воді.
|
Наче курчя впустив.
|
Не журись, та Богу молись.
|
Не журися — якось то буде.
|
Не забув смутку, — забув річчи.
|
Не зітхай: чого нема, то й так нехай.
|
Не кажи "Ох", — кажи "Гоц".
|
Нема чого журитися: нехай той журиться, що велику голову має.
|
Нехай журяться ті, що заміж ідуть.—... нехай та журиться, що віддається.
|
Ой смутку ж мій!—... чубатий!
|
Ото зажурилась!
|
Під явором жовтий корінь: пісок його сушить (є така пісня, а в приказці: кажуть про людину, що все чогось журиться — журливе змалку).
|