ВЕРТЕП
М. МАРКЕВИЧ
Малоросійський вертеп — це похідний
театр, який представляє благочестивим християнам велику подію у світі: Різдво
(народження) Спасителя. Немає сумніву, що представлялися також і інші події, взяті
із священного писанія, але вцілів і дійшов до нас тільки вертеп. Первісне
походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Конашевича-Сагайдачного, до
1600 — 1620-х років, коли він почав відновлювати Києво-братську школу і
академію... Малоросійський вертеп виник раніше театральних вистав, що були при
царі Олексієві Михайловичу, — останні теж були взяті із Старого й Нового завіту.
Втім склад рішуче той самий. Ці вистави названі: комедія «Навуходоносор» і комедія
«Притча про блудного сина». І «Навуходоносор», і «Блудний син», і «Вертеп»
написані, очевидно, малоросіянином, а отже в академії Київській...
Наш вертеп — це похідний (переносний —
Упор.) двоповерховий домок. Зроблений з тонких дощок і картону. Горішній поверх
має балюстраду, за балюстрадою грають містерію,— це Вифлиєм. У нижньому поверсі
трон Ірода, підлога обклеєна хутром для того, щоб не видно було щілин, якими
рухаються ляльки. Кожна лялька прикріплена до дроту; під підлогою — кінець цього
дроту; за цей кінець, придержуючи ляльку, ляльковод спрямовує її в двері і водить
у потрібному напрямі. Розмова від імені ляльок відбувається між дячками, півчими
та бурсаками то пискливим голосом, то басом, як то треба. Друга частина вистави
відбувається вся в нижньому поверсі.
ЧАСТИНА ПЕРША
ДІЙОВІ
ОСОБИ
1. Паламар, у звичайному сірому
нанковому халаті, волосся з проділом посередині голови прямо проти носа і з
кіскою.
2—3. Янголи з крилами і один з
них з лілеєю.
4—5. Пастухи у звичайних
кобеняках з відлогами.
6. Ірод, у
парчевому кунтуші, з короною на голові і зі скіпетром.
7. Тілохранитель Ірода в лускатих латах,
з величезним мечем і в шоломі.
8. Троє
царів східних, у парчових кунтушах, з коронками на головах; всі троє щільно
зв'язані один з одним, і в цій позиції рухаються.
9. Сатана — чорний, з хвостом, з крилами
кажана, із здоровенними рогами і з вуглиною в роті, на руках пальці з кігтями,
нога коняча.
10. Смерть — скелет з косою.
11. Рахиль, у жидівському костюмі, з
дитиною на рухах.
12. Воїни із списами, в
шоломах, у латах.
ЯВА ПЕРША
Хор.
Пєнію время і молитви час,
Христе рожденний, спаси всіх нас.
Паламар (говорить без співу).
Возстаніте от сна і благо сотворіте,
Рожденнагося Христа повсюду возвістіте.
Сіє вам, людиє, охотно глаголю
І благословіте, пойду да позвоню.
Він
підходить до дзвона, що висить у нижньому поверсі, і дзвонить, водночас
висуваються у горішньому поверсі запалені свічки і освітлюють тло, де має бути
колиска Спасителя, над цим місцем сіяння, але ні немовляти, ні породіллі не видно.
Хор (за сценою):
Ангели, знижайтеся,
Ку землі зближайтеся,
Бог-Господь, которий з нами
Днесь — од віка он бил з нами,
Славой неба претосполни,
Всі язиці претолиці,
Веселітеся, радуйтеся,
Яко с нами Бог.
Як люцифер спав з неба,
То там святих людей треба,
Щоб поповнить падениє,
Довжно Христу рождениє.
Славой... і проч.
ЯВА ДРУГА
Два
янголи під час співу третьої і четвертої строфи входять у горішній поверх із
свічками, кланяються Вифлиєму, потім усім християнам, тобто глядачам; по
закінченні співу один з них виходить, а другий, наблизившись до дверей, говорить
без музики:
Возстаньте, пастиріє, і бдіте зіло,
Возстаньте і радуйтесь, яко се приспіло
Рождество Спасово, миру пророками предречено,
Которий вже родився от діви совершенно
Возстаньте і славте його повсюди,
Да узнають о нім окрестниє люди.
Янгол
виходить.
Розмова двох пастухів за
сценою:
Пастух перший:
Грицьку!
Пастух другий:
А що, Прицьку?
Пастух перший:
Вставай
хутенько, вибери ягня маленьке, да підем ген-ген на гору, може, ще й ми поспіємо
впору.
Хор
(за сценою):
Слава буді в вишніх Богу,
Дающему радість премногу,
Рожденну, явленну
І во ясліх безсловесних положенну,
Щоб даровав златиї кліти
Нам пожити в них многія літи,
Співайте, іграйте,
Всі людиє рожденнаго восхваляйте.
Ти, вертепе, возвеселися,
Се бо в тобі Христос родився,
Во струнной псалтирі
Рожденнаго прославляйте во всім мирі.
Вол і Осел його вітають,
Пастиріє його прославляють
І царі государи
От Перс і Індії принесоша дари.
ЯВА
ТРЕТЯ
Пастухи
приносять ягня в дар Божественному немовляті.
Пастух перший:
Отсє
і ми. Паничу, до вашой таки мосці,
Але
ж Грицько з Прицьком приплелися в гості.
Ось
і ягня Вам принесли із сільського стада,
Нехай
буде да здорова вся наша громада.
Пастух другий:
Да
годі лиш, Грицьку тобі тут блеяти,
Да
нум проздравляти,
Може,
кому чи не час й до стада чухрати.
Пастух перший:
Як
так, то бувай же. Паничу, здоров,
Да
й нам дай, щоб і ми таки були здорові,
Да
із сих чижмачків обулись в сап'янові.
Благослови
ж сей подарок від нас приняти,
А
нам дозволь погуляти.
Обидва
пастухи танцюють і примовляють:
Зуба,
зуба на сопілку!
Пастух другий:
Спасибі ж Вам, ми б довше, тут
гуляли,
Дак хліба із дому не брали.
Виходять.
ЯВА ЧЕТВЕРТА
В
нижньому поверсі починають таку дію: воїни заходять і виходять, хор за сценою
починає співати; Ірод з тілохранителями тихо йде до трону через сцену.
Хор (за сценою):
Днесь
Ірод грядеть в страни своя вифлиємскія
Плінити
всі храми
Даби
зискати Христа нарожденна,
От
трієх царей йому ізвіщенна,
Со
воїнством премногим.
І
велів же он во своїм повіті
Живущії
в нім вся діти ізбити.
Во
двоїх літіх і нижайше,
В
трієх літіх і множайше
О
Іроде прокаянний!
Ірод
гордо сідає на трон, тілохранителі виходять.
ЯВА ДЕСЯТА
Воїн
(веде Рахіль з немовлям і говорить зі злобою):
Ступай, баба, ступай, не вгинайся,
ступай!
(До царя):
Вот,
царю, твой приказ ми добре спальняли,
Во
всіх гарадах дітей убивали.
Се
один із младенців в царстві юж застался,
Я
долго за єго матер'ю ганялся,
Се
послідня жива пред тобою,
Мать
хочеть замінить смерть його собою.
Ірод:
Я
царскому слову не могу ізмінить
І
велю тотчас не мать, а отроча убить.
Воїн
схвалює на списа дитину.
Рахіль (до
Ірода):
Умилосердись,
царю, і возврати мні чадо.
Нащо
його убил-? оно іще єсть младої
Ірод:
Полно, баба, полно шуміть!
Об убитом нічого жаліть.
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
Воїн
(вбігає, виганяє Рахіль і виходить за нею):
Ступай, баба, ступай! Здесь балов не
точи!
Ірод (тихо, сам з собою):
Уви,
кая сіх времен зділалась преміна?
Думавшу
мні вічно жить, близиться кончина,
Однак
же я с смертію сражаться буду.
(Голосно):
Вої
вірниї мвійі Станьте у порога,
І
да смерть не убіжить, ловіть якомога!
ЯВА ТРИНАДЦЯТА
Смерть
входить, воїни, налякані, втікають
Що ти, Іроде, неситий
Почто се болтаєш
І мене убити
Воям повеліваєш?
Із пропасти ада
Будеш ти знати,
Неповинни чада
Як убивати.
Вийди, брате, друже,
Мені пособити
Кровопийцю Ірода
От землі стребитлі
ЯВА П'ЯТНАДЦЯТА
Ірод:
Коси
ти, баба, траву своєй косою,
Не
тобі, машкаро, спориться зо мною!
Я
могуществом і силою
Заставлю
тебе покориться.
Смерть:
Безумче!
Всього світа я сильній нахожуся
Ізначала
віка нікому не клонюся;
Аз
єсмь монархиня, всього світа пані,
Я
цариця суща на всякиї страни
Князіє
і царіє під властею моєю,
Усіх
вас я посічу косою своєю.
Дає
удар коси по Іроду, той падає і довго тремтить; смерть виходять.
ЯВА СІМНАДЦЯТА
Чорт
входить, хапає в обійми Ірода і басом, уривчасто і протяжне говорить:
Друже
мій вірний, друже прелюбезний!
Довго
ждав я тебе в глибочайшій бездні.
(Ще голосніше
скоромовкою):
От
так беруть, от так несуть
Роскошників
світа!
Понеже
дать не могуть
Пред
Богом одвіта.
Хор (за сценою):
Не
відав же он, що ізтребиться
І
царство його вкінець розориться.
Заслуга
його знатна всім і явна
За
то й пекельно бездна ізготованна.
О,
Іроде преокаяннийі
Завіса
опускається.
ЧАСТИНА
ДРУГА
Дійові
особи у своїх національних костюмах. Дія друга — в нижньому поверсі.
ЯВА ПЕРША
Дід і бабо.
Дід:
От тепер і нам припало,
Як Ірода вже не стало;
Потанцюймо ж, молодичко,
Мій ружевий квіт, хоть мало.
Баба:
Гляди лишень, сучій діду,
Щоб не ввели танці в лихо,
Забрались би у тісний кут,
Да хліб собі їли б тихо.
Дід:
Да що ти мені бовтаєш,
Чого і сама не знаєш?
Ти говориш річ сю лишню,
А я б тобі сказав пійти
Під черешеньку, під вишню.
Хор
співає. Дід з бабою танцюють.
Ой
під вишенькою, під черешенькою
Стояв
старий з молодою,
Як
із ягодою.
І
просилася, і молилася:
«Пусти
мене, старий діду,
На
улицю погулять».
«Ой
і сам не пійду, і тебе не пущу,
Хочеш
мене, старенького,
Да
покинути.
Ой
не кидай мене, бабусенько моя,
На
чужой стороні
При
лихій годині,
Куплю
тобі хатку, іще й сіножатку,
І
ставок, і млинок,
І
вишневенький садок».
«Ой
не хочу хатки, ані сіножатки,
Ні
ставка, ні млинка,
Ні
вишневого садка.
Ой
ти, старий: кахи, кахи!
А
я млада: хи-хи, хи-хи!»
Дід:
Да
годі ж, годі ж, годі ж бо вжеі
Кланяються
публіці і виходять з переляку, побачивши солдата, котрий їм кричить: кой чорт вас
здесь развеселил і т. д.
ЯВА ДРУГА
Солдат
(на діда й бабу):
Кой
вас чорт здесь разносил?
Ведь
тотчас патащу к ахвицеру,
Штаб
ви зналі крестіянску вєру.
(До глядачів):
А,
здрастуйте, чесниї гаспада!
Не
було ль тутечки — здесь салдат?
З
ними времечко правести я рад;
Но
как оних здесечка — тут нєт,
То
прийміть, гаспада, мой привєт.
(Річ):
Я
солдат простой, не богослов,
Не
знаю красних слов,
Хотя
я отечеству суть защита,
Да
спина в меня ізбита.
Читать
і писать не вмію,
А
гавару, што розумію;
Нонича
люди веселяться,
Да
й подлина, как не удивляться:
Христос
в вертепі народился,
А
Ірод окаянний сказился;
Боялся
царства лишиться,
Вздумал
дітской кров'ю омиться,
За
то Іродушкі пришлось жестоко,
Как
черті тащили в ад єго глубоко,
Каковую
вість вам ста собщаю
І
вас Христовим Рождеством поздравляю.
ЯВА
ТРЕТЯ
Солдат
і Дарія Іванівна.
Солдат:
А, Дарья Івановна, каково живете?
Дарія Іванівна:
Скучаю за вами, Ігнатій Парамонович.
Солдат:
Благодарю вас за
пам'ять.
Цілуються,
скрипки грають «камарицкую»; танці; раптом чути барабан.
Солдат:
Ах,
Дар'я Івановна, барабан слихатьі
Мні
треба в поход ступать.
Дарія
Іванівна (цілує його):
Прощайте, Ігнатій Парамонович!
ЯВА
ЧЕТВЕРТА
Циган
(на коні. Монолог):
Дяги,
дяги, забув, батю, дугиі
На
ціляв да-ри-да-ти
Бо
йду проздравляти.
(До
глядачів):
Криця — не лошиця, кремінь — не кобила,
Як біжить, аж дрижить,
Як впаде, то й лежить.
Кобила
падає, а з нею і циган у сніг.
ПхуІ Побила б тебе лихая
Та нещаслива година!
Пре, пре, пре, каторжного батька
Скотина.
Щоб тобі ні стрило, ні брило,
Щоб тебе на світі не було!
Один в роті зуб держався,
Да і той тепер у снігу зостався.
(До
глядачів):
Панове! Хто хоче, будемо міняти!
Далебі, що її стоїть продати.
(Трохи помовчавши):
Юхто
ні шажка, ні копієчки не хоче дати?
А
тут-то суча кобила брикуча,
Хоч
ребра в її й дуже видно,
Да
все ж за год вона роздобріє,
Коли
жива буде, боятимуться люди,—
Хутко
біга!
(Б'є
кобилу батогом і кричить):
До
шатра! До шатра! До шатра!
(Кобила
підскакує і вибігає).
Ох
юсти ж, гости, смаженої капусти,
Хоч
би смальцем зашмарувати
Да
добре попировати.
ЯВА П'ЯТА
Входить
циганча, сик.
Син:
Йди,
батько! Мати казала вечерять.
Циган:
А
що ж доброго ви там наварили?
Син;
Казала
мати: нічого.
Циган:
А
хліб же є?
Син:
Де
б то взявся? Нема.
Циган:
Так
дарма, я тут з людьми добрими погарцюю, а ви вечеряйте собі здорові.
Циганча
виходить:
ЯВА ВОСЬМА
Поляк
і хлопчик.
Поляк:
А
цо тута за галацеї
Нех
дзембло везьме гайдамаці!
Їдзь,
хлопку, ведзь до мнє кохану,
Я
ту краков'яку витанцеваць стану.
(До
глядачів):
А
цо, панове,
Жеби
ви зналі,
Що
я встем з дзяда,
Із
прадзяда шляхтич уродзони.
Я
билем ве Львове,
Билем
і в Кракове.
Билем
і в Кийове,
Билем
і в Варшаво,
Билем
і в Полтавє,
Билем
і в Богуславє.
Падам
до ног ясновельможнего пана! (Називае
прізвище
господаря дому).
Зичу
здрув'я і многа лята.
ЯВА
ДЕВ'ЯТА
Входить
полька.
Поляк:
А,
як ся маш, моя варшавянко?
Полька:
Будь
здрув, мой коханко.
Цілуються. Поляк
співав. Обоє танцюють.
Поляк:
Не
жалуй, дівчина, барилечки вина,
Бо
собі достанеш добрей матки сина.
Хіба
бим мусяла в Кракове не биваць,
Жебим
я не умяла краковяка співаць.
Під
час танців хлопчик виходить з дверей і починав танцювати в присядку за спиною
свого пана; той, роблячи па назад, перекидається і кричить, лежачи на підлозі:
А
пудзь до дзембла, лайдак,
Батогами
забіюі
Підіймається
і всі виходять у ту хвилину, коли за сценою лунав пісня:
Да
не буде лучще, да не буде краще,
Як
у нас да на Україні!
ЯВА ДЕСЯТА
Запорожець.
Входить
у червоних шароварах, у повному строю, з люлькою і з булавою, за спиною бандура.
Запорожець (до глядачів):
Гай,
гай, панове! Що то як я молод буві
То-то
в мене була сила:
...Б'ючи
й рука не мліла.
(Над бандурою):
Ой
бандуро моя золотая,
Коли
б до тебе шинкарка молодая,
Танцював
би я з єю до смаку, до сміха.
Одцурався
б з нею навіки од лиха.
Бо,
бач, як заграю, не один поскаче,
Да
к тому весіллю, може, хто й заплаче!..
Я,
козак, горілку п'ю, люльку я вживаю,
Є
шинкарки в мене, а жінки не маю.
А
вас, панове, святками поздоровляю
ЯВА
ОДИНАДЦЯТА
Запорожець
і Хвеська.
Запорожець:
А,
здорова, шинкарко,
Здорова,
полтавко,
Як
я тебе давно бачив!
Хвеська:
Як
бачились у Чигрині,
Да
й досі ні.
Запорожець:
Так,
Хвесю, так! Любко, голубко моя,
Як
бачились у Чигрині,
Да
й досі ні.
Поцілуй
же мене по знайомості
В
крутий мій усокі
От
так: цмок!
Тепер
потанцюймо!
Скрипка.
Танцюють. Після закінчення танцю Хвеська виходить.
ЯВА ШІСТНАДЦЯТА
Входить
жидівка.
Жид:
Тепер,
Сюро, нум танцювати,
А
після горілку перепродавати.
Скрипки.
Жид танцює і співає:
Ой-вей-мір,
татунюі
Ой-вей-мір,
мамуню,
Ой-ой-ой-ой!
Було
у нас війська
Чотири
тисьонци.
На
тим війську сапки
Усе
із зайонци.
Ой-вей-мір,
татуню,
Ой-вей-мір,
мамуню!
(В
цей час запорожець стукає, переляканий жид кричить):
Візи,
Сюро, до хати,
Гроси
ховати,
Бізить
гайдамака,
Буде
грабовати.
Жидівка
виходить.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
Два
чорти. Входять і хочуть взяти запорожця. Одного з них він ловить за хвіст, другий
втік. Запорожець тягне чорта за хвіст до світла.
Монолог
запорожця:
Ух!
Чорт у баклаг влізі
Що
се я піймав? Чи се птичка?
Чи
перепеличка?
Чи
се тая синичка,
Що
вона й не дише,
Тільки
хвостиком колише?
Глянь,
глянь! Яке воно чуднеє
Да
далебі, страшнеє:
Очі
з п'ятака,
А
язик вивалив, мов та собака!
Ось
ну лишень, не соромляйся,
Погупцюємо
трохи,
Повтікають
блохи.
Скрипка.
Запорожець, танцює, а чорт стоїть.
А
що ж се ти стоїш,
Як
кожух замерзлий?
Б'є
його булавою.
Переляканий
чорт втікав.
(До глядачів):
По
сій мові будьте здорові.
Мені
приходиться, панове,
З
пісні слова не викидать,
А
що було, барзо прошу
Об
тому лихом не поминать.
Пійду
тепер собі в курінь,
Віку
доживать.
Виходить.
ЯВА ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
Артилерист
і Мужик.
Мужик везе гармату.
Артилерист:
Вези,
не отговаривайся.
Мужик;
А
вже ж бо мені та пушка!
Артилерист
стріляв з гармати.
Віват, господа!
Хор (за сценою):
Многая
літа! Многая літа!
і
т. д.
Завіса
опускається.
Полтавська губ., 1860 р.—
Маркевич; с. 27—65.
|
Вакансии ведущих компаний
Все вакансии
Вертеп
