ПІСНЯ ПРО БАЙДУ
В
Цариграді на
риночку
Та п'є
Байда
мед-горілочку;
Ой
п'є Байда та не день, не
два,
Не одну
нічку та й не
годиночку;
Ой п'є
Байда та й
кивається,
Та на
свого цюру
поглядається:
«Ой, цюро ж мій
молодесенький,
Та
чи будеш мені
вірнесенький?»
Цар турецький к ньому
присилає,
Байду к
собі підмовляє:
«Ой ти, Байдо та
славнесенький,
Будь мені лицар та
вірнесенький,
Візьми в мене
царівночку,
Будеш
паном на всю
Вкраїночку!»
«Твоя, царю, віра
проклятая,
Твоя
царівночка
поганая!»
Ой
крикнув цар на свої
гайдуки:
«Візьміть Байду добре в
руки,
Візьміть
Байду, ізв'яжіте,
На гак ребром
зачепіте!»
Ой
висить Байда та й не день, не
два,
Не одну
нічку та й не
годиночку;
Ой
висить Байда та й
гадає,
Та на
свого цюру
споглядає,
Та на
свого цюру
молодого
І на
свого коня
вороного:
«Ой,
цюро ж мій
молодесенький,
Подай мені лучок та
тугесенький,
Подай мені тугий
лучок
І стрілочок
цілий пучок!
Ой
бачу я три голубочки
—
Хочу я убити
для його дочки.
Де я мірю — там я
вцілю,
Де я важу
— там я вражу!»
Ой як стрілив — царя
вцілив,
А царицю
в потилицю,
Його
доньку в
головоньку.
«Отто
ж тобі, царю,
За
Байдину кару!
Було тобі знати,
Як Байду карати:
Було Байді голову
істяти,
Його тіло
поховати,
Вороним
конем їздити,
Хлопця собі зголубити».
|