СМЕРТЬ КНЯЗЯ
ОЛЕГА
І
жив Олег в мирі з усіма землями, княжачи в Києві. І прийшла осінь, і згадав Олег
коня свого, якого тримав здавна у стайні, вирішивши ніколи не сідати на нього.
Питав-бо колись волхвів і віщунів: «Од чого мені доведеться померти?» І сказав
йому один віщун: «Княже! Кінь, якого ти любиш і їздиш на ньому, від нього тобі й
померти!» Олег же, взявши це собі до тямки, каже: «Ніколи не сяду на нього і
більше не гляну».
І звелів годувати його,
і не приводити його до себе. І перебув декілька років, не бачивши його, аж поки й
на греки не пішов.
А повернувшись до Києва і проживши чотири роки, на п'яте
літо він спом'янув коня, що від нього, як віщували волхви, мав померти. І
покликавши старшого над конюхами, запитав: «Де кінь мій, якого я поставив був
годувати і берегти його?» А той каже: «Помер». Олег же посміявся і докорив
віщунові, кажучи: «Невірно ото говорять волхви, і все те неправда є: кінь помер, а
я живий». І наказав він осідлати коня: «Хай-но погляну на кості його». І прибув
він на місце, де лежали його кості і череп голий, спішився і, посміявшись, сказав:
«Чи не від цього черепа смерть мені приймати?» І ступив він ногою на череп, і,
з'явившись із черепа, змія вкусила його в ногу. І з того він розхворівся і помер.
І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли, і поховали його на горі,
яка зветься Щекавицею. Є ж і досі могила його, зветься могилою Олеговою. А було
всього його княжіння тридцять три роки.
|