ІВАН ДРАЧ
(Нар. 1936 p.)
П'ять
літ минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної війни, а з
Перемоги радів на дев'ятому — народився Іван Федорович 17 жовтня 1936p. в с.
Теліжинці на Київщині.
Після війни
біографія І. Драча складалася в прискореному темпі: за десятиліття — до військової
служби (1955 — 1958) — він здобув середню освіту, викладав російську мову та
літературу в сільській семирічці, був на комсомольській роботі — інструктором
райкому комсомолу. Після армії вчився в Київському університеті (завершував
навчання заочно, бувши співробітником «Літературної газети»), закінчив Вищі
кіносценарні курси в Москві (1964), працював у сценарному відділі Київської
кіностудії ім. О. П. Довженка, редакції журналу «Вітчизна», в Спілці письменників
України.
Чимало списів ламалося навколо
поеми «Ніж у сонці» (1961), якою молодий поет дебютував в «Літературній газеті» ще
до виходу першої збірки —
«Соняшник».
Нечасто перші книжки молодих
літераторів стають таким помітним явищем, як «Соняшник». Ця збірочка, що містила
сорок умовних балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів
з примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх
читачів, і через двадцять років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата,
гостросучасна.
Драча в усіх його книжках
не сплутаєш ні з ким. Але він, разом з тим, ніби кожного разу починається заново,
ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці — «Протуберанці серця»
(1965): «Народжуйте себе».
Поет «народжує
себе» і в «Баладах буднів» (1967), і в збірці «До джерел» (1972) (хоч це в значній
мірі підсумкова книга, вибране з попередніх видань), і в
інших.
1972p. вийшла збірка І. Драча «До
джерел». До вибраних творів він додав чимало нового, завершив її перекладами з
поетів республіканських радянських літератур та літератур зарубіжних. Тут з'явився
вірш «Зелена брама», який через десятиліття дасть назву книзі, що буде відзначена
Державною премією СРСР.
Та й збірка
«Корінь і крона», яка вийшла у 1974 році, почалася вже тут, у роздумах над
підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга, складена з двох розділів —
«Подих доби» та «Подорожник», вивірила поета на життєспроможність і в координатах
сучасності, і в координатах історії. За неї в 1976p. І. Драч удостоєний Державної
премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
У поета є
наскрізна внутрішня тема, яка пронизує і з'єднує все творене ним, — оте горіння,
палання в спразі людяності і краси, і змоги, що про нього вже сказано ще в першій
серйозній роботі про творчість І. Драча — передмові Л. Новиченка до «Соняшника».
Звучить ця тема і в гостро драматичній тональності (назвемо, крім поем «Ніж у
сонці» та «Смерть Шевченка», драматичні поеми «Дума про Вчителя» й «Зоря і смерть
Пабло Неруди»), і в мажорно-вибуховій, як у вірші «Небо моїх надій», що відкриває
і першу збірку, і цикл «Дихаю Леніним» у книзі «До джерел», і збірку вибраного
«Сонце і слово» (1978)
Чергова книжка
російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980) в 1983р. відзначена Державною премією
СРСР. «Зелена брама» у вірші, який дав назву книзі, — це умовний образ входу в
життя і виходу, початок і кінець.
Значного
резонансу набули драматичні поеми І. Драча «Дума про Вчителя»,
«Соловейко-Сольвейг» і «Зоря і смерть Пабло Неруди», що з'явились спочатку в
різних книжках, а потім видані збіркою («Драматичні поеми»,
1982).
І. Драч працює в багатьох напрямах.
Він видає кіноповісті «Криниця для спраглих» та «Іду до тебе» (1970), можна додати
до них і поему для кіно «Київський оберіг» та кіноповість «Київська фантазія на
тему дикої троянди-шипшини» (обидва твори — в збірці «Київський оберіг», 1983).
Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької
критики.
Творчість І. Драча набула широкої
популярності і в нашій країні, і в зарубіжжі. Його поезії відомі в перекладах на
російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську,
молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови, і кількість перекладних
видань
зростає.
Іван
Драч
(нар. 1936)
Іван Федорович
Драч — український поет, перекладач, кінодраматург, громадсько-політичний діяч.
Народився 17 жовтня 1936р. в селі Теліжинці на Київщині. Закінчив середню школу в
місті Тетіїв, працював учителем. В 1957 — 1962 роках навчався на філологічному
факультеті Київського університету, згодом працював у редакції письменницької
газети «Літературна Україна». Перша збірка поезій «Соняшник» побачила світ 1962p.
Згодом з'явилися й інші поетичні книги: «Протуберанці серця» (1965), «Балади
буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо»
(1976), «Сонячний фенікс» (1978), «Американський зошит» (1980), «Шабля і хустина»
(1981), «Теліжинці» (1985), «Храм сонця» (1988). Художнє слово І. Драча виклично
метафоричне, в своєму потужному семантичному полі воно єднає найглибші шари
етногенетичної пам'яті народу з трагічними, часом дисонансними ритмами сучасності.
Піднесений космізм і суто побутова «заземленість», художня умовність і різка
окресленість реалістичної деталі — такі антиномії іманентно притаманні художньому
мисленню поета. Визначним явищем національної літератури стали також поеми «Ніж у
сонці» (1961), «Смерть Шевченка» (1962), «Чорнобильська мадонна» (1988). В останні
роки І. Драч веде активну громадсько-політичну діяльність. Він був організатором і
першим головою Народного Руху України. Нині поет — голова Української Всесвітньої
Координаційної Ради, Конгресу української інтелігенції. 1976p. йому було
присуджено Державну премію імені Т. Г.
Шевченка.
|