Біографія - Драч Іван

Драч Іван - Скачать бесплатно

ІВАН ДРАЧ
(Нар. 1936 p.)
 
      П'ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев'ятому — народився Іван Федорович 17 жовтня 1936p. в с. Теліжинці на Київщині.
      Після війни біографія І. Драча складалася в прискореному темпі: за десятиліття — до військової служби (1955 — 1958) — він здобув середню освіту, викладав російську мову та літературу в сільській семирічці, був на комсомольській роботі — інструктором райкому комсомолу. Після армії вчився в Київському університеті (завершував навчання заочно, бувши співробітником «Літературної газети»), закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві (1964), працював у сценарному відділі Київської кіностудії ім. О. П. Довженка, редакції журналу «Вітчизна», в Спілці письменників України.
      Чимало списів ламалося навколо поеми «Ніж у сонці» (1961), якою молодий поет дебютував в «Літературній газеті» ще до виходу першої збірки — «Соняшник».
      Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем, як «Соняшник». Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів з примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і через двадцять років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата, гостросучасна.
      Драча в усіх його книжках не сплутаєш ні з ким. Але він, разом з тим, ніби кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці — «Протуберанці серця» (1965): «Народжуйте себе».
      Поет «народжує себе» і в «Баладах буднів» (1967), і в збірці «До джерел» (1972) (хоч це в значній мірі підсумкова книга, вибране з попередніх видань), і в інших.
      1972p. вийшла збірка І. Драча «До джерел». До вибраних творів він додав чимало нового, завершив її перекладами з поетів республіканських радянських літератур та літератур зарубіжних. Тут з'явився вірш «Зелена брама», який через десятиліття дасть назву книзі, що буде відзначена Державною премією СРСР.
      Та й збірка «Корінь і крона», яка вийшла у 1974 році, почалася вже тут, у роздумах над підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга, складена з двох розділів — «Подих доби» та «Подорожник», вивірила поета на життєспроможність і в координатах сучасності, і в координатах історії. За неї в 1976p. І. Драч удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
      У поета є наскрізна внутрішня тема, яка пронизує і з'єднує все творене ним, — оте горіння, палання в спразі людяності і краси, і змоги, що про нього вже сказано ще в першій серйозній роботі про творчість І. Драча — передмові Л. Новиченка до «Соняшника». Звучить ця тема і в гостро драматичній тональності (назвемо, крім поем «Ніж у сонці» та «Смерть Шевченка», драматичні поеми «Дума про Вчителя» й «Зоря і смерть Пабло Неруди»), і в мажорно-вибуховій, як у вірші «Небо моїх надій», що відкриває і першу збірку, і цикл «Дихаю Леніним» у книзі «До джерел», і збірку вибраного «Сонце і слово» (1978)
      Чергова книжка російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980) в 1983р. відзначена Державною премією СРСР. «Зелена брама» у вірші, який дав назву книзі, — це умовний образ входу в життя і виходу, початок і кінець.
      Значного резонансу набули драматичні поеми І. Драча «Дума про Вчителя», «Соловейко-Сольвейг» і «Зоря і смерть Пабло Неруди», що з'явились спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою («Драматичні поеми», 1982).
      І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті «Криниця для спраглих» та «Іду до тебе» (1970), можна додати до них і поему для кіно «Київський оберіг» та кіноповість «Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини» (обидва твори — в збірці «Київський оберіг», 1983). Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики.
      Творчість І. Драча набула широкої популярності і в нашій країні, і в зарубіжжі. Його поезії відомі в перекладах на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови, і кількість перекладних видань зростає.
       
       
       
       
Іван Драч
(нар. 1936)
 
      Іван Федорович Драч — український поет, перекладач, кінодраматург, громадсько-політичний діяч. Народився 17 жовтня 1936р. в селі Теліжинці на Київщині. Закінчив середню школу в місті Тетіїв, працював учителем. В 1957 — 1962 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету, згодом працював у редакції письменницької газети «Літературна Україна». Перша збірка поезій «Соняшник» побачила світ 1962p. Згодом з'явилися й інші поетичні книги: «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Сонячний фенікс» (1978), «Американський зошит» (1980), «Шабля і хустина» (1981), «Теліжинці» (1985), «Храм сонця» (1988). Художнє слово І. Драча виклично метафоричне, в своєму потужному семантичному полі воно єднає найглибші шари етногенетичної пам'яті народу з трагічними, часом дисонансними ритмами сучасності. Піднесений космізм і суто побутова «заземленість», художня умовність і різка окресленість реалістичної деталі — такі антиномії іманентно притаманні художньому мисленню поета. Визначним явищем національної літератури стали також поеми «Ніж у сонці» (1961), «Смерть Шевченка» (1962), «Чорнобильська мадонна» (1988). В останні роки І. Драч веде активну громадсько-політичну діяльність. Він був організатором і першим головою Народного Руху України. Нині поет — голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, Конгресу української інтелігенції. 1976p. йому було присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка.