Євген Маланюк (1897-1968)
Євген Маланюк - один з небагатьох, кому вдалося,
емігрувавши, уникнути трагічної долі, що спіткала найкращих представників нової
української культури. Він народився в Ново-Архангельську (тоді - Архангород) на
Херсонщині 20 січня 1897 року. Як пише сам Євген Маланюк, його прізвище фігурувало
ще в реєстрах старшини часів Богдана Хмельницького. Батько Євгена помер, коли
письменнику виповнилось 20 років. Саме йому завдячує письменник своїми основами
інтелектуального та світоглядного розвитку. В колишньому Єлисаветграді Маланюк
закінчує реальну гімназію (раніше тут навчалися брати Тобілевичі, Марко
Кропивницький, Є. Чикаленко та Юрій Яновський). Потім вчиться у Політехнічному
інституті в Петербурзі. Мобілізація у зв'язку з першою світовою війною, Київська
військова школа і поручник Євген Маланюк стає командиром сотні 2-го
Туркестанського стрілецького полку.
Далі - повне пригод і романтики життя:
демобілізація в Луцьку, більшовицький ревком, німецькі окупанти і, врешті, у
листопаді 1917 року молодий офіцер з російського солдата перетворюється на
українського вояка. Зі встановленням Гетьманщини він переходить у розпорядження
полковника Мєшковського, керівника оперативного відділу Генштабу, і стає старшиною
армії УНР. Болісно сприймає молодий офіцер поступовий занепад УНР. У 1920 році,
після трагічних спроб реставрації державності, разом з тисячами таких як сам,
подається на еміграцію. У Калуші, в польському таборі для інтернованих, разом з
Юрієм Дараганом засновує літературний журнал "Веселка" (1922-1923). Далі - нові
поневіряння. В Чехо-Словаччині він навчається в Подебрадській академії (отримує
диплом інженера), потім - робота в Польщі.
У ті часи з'являється перша
поетична збірка Є.Маланюка - "Стилет і стилос" (1925). Її назва ніби ввібрала в
себе програму життя і творчості письменника: стилет - зброя в руках воїна, стилос
- перо літописця. Яскравою сторінкою його творчості стала "Варязька балада",
написана 26-28 червня 1925 року. У цій поемі - вся трагічна історія України та
заклик до її пробудження. Апогеєм балади є типове для творчості поета діалектичне
сплетіння любові та ненависті, що будить свідомість земляків виконати найвищий
заповіт: здобути волю і державність.
У червні 1949 року поет переїжджає до
США. Спершу працює фізично, потім - в інженерному бюро в Нью-Йорку. В цьому
мегаполісі 16 лютого 1968 року Є.Маланюк і помер. Похований на Нью-Джерському
Бавнд-Бруку (цей цвинтар американські українці називають "нашим
пантеоном").
Творча спадщина поета, визнаного за українського класика, ідейно
та тематично досить розмаїта. Збірки поезій та есе були видані у багатьох містах
Європи й Америки: "Гербарій" (Гамбург, 1926), "Земля й залізо" (Париж, 1930),
"Земна мадонна" (Львів, 1934), "Перстень Полікрата" (Львів, 1939), "Вибрані
поезії" (Львів, Краків, 1943), "Влада" (Філадельфія, 1951), "Поезії в одному томі"
(Нью-Йорк, 1954), "Остання весна" (Нью-Йорк, 1959), "Серпень" (Нью-Йорк, 1964),
поема "П'ята симфонія" (Нью-Йорк, 1953). Після його смерті вийшла книжка "Перстень
і порох" (Мюнхен, 1972). Есеїстику зібрано в двох томах "Книги спостережень"
(Торонто, 1962, т. 1; 1966, т. 2). Домінуючою ідеєю як поезії, так і прози поета
була державність України, прагнення історичної справедливості.
Твори: Нариси
з історії нашої культури (К., 1992); Поезії (Львів, 1992).
|