Диво калинове (збірка) - Білоус Дмитро

Диво калинове (збірка) - Скачать бесплатно

ДМИТРО БІЛОУС
ДИВО КАЛИНОВЕ


Як прислів'я чудове,
йде від роду до роду,
що народ - зодчий мови,
мова - зодчий народу.


ВОГНИЩЕ РОДИННЕ

На світі білому єдине,
як і дніпрова течія,
домашнє вогнище родинне,
оселя наша і сім'я.

Ми відтоді початки лічим,
як муж з камінням і паліччям
за звіром кидався вдогонь,
а жінка берегла вогонь,

вогонь, що предки розкладали,
здобутий ними від тертя;
пожитки різні, причандали,
що перейшли з первобуття.

Й слова житейські необхідні,
що проростали, як зерня,
вогнем освячені і рідні:
горнутись, горниця, горня.

Хоч їх походження і різне -
немає в цьому дивини.
Та дух вітчизни, материзни
несуть і досі нам вони.

Слова, що доти їх не знали,
первісні трепетні слова,
що зігрівали і єднали, -
і мова врунилась жива.

В щасливі і в тяжкі години -
куди б нам не стелився шлях
не гасне вогнище родинне,
в людських запалене серцях.


З ОДНОГО ДЖЕРЕЛА

Де вам, друзі, траплялось,
щоб од міста, села
три ріки розливалось
з одного джерела?

Що не річка, то мова
прагне, рине у світ
од безсмертного Слова,
що про княжий похід.

Що не річка, то мова
з-понад волзьких степів:
це російська чудова -
гусел радісний спів.

Що не річка, то мова
з-над Славути-Дніпра:
українська чудова -
кобзи сонячна гра.

Що не річка, то мова,
де шипшини корал:
білоруська чудова -
ніжний видзвін цимбал.

Від Русі розливалось
три могутніх ріки.
І тепер побратались
на віки, на віки.


НАЙДОРОЖЧЕ

Синів і дочок багатьох народів
я зустрічав, які перетинали
гірські й морські кордони і на подив
багато бачили, багато знали.

Я їх питав із щирою душею:
- Яку ви любите найбільше мову? -
І всі відповідали: - Ту, що нею
співала рідна мати колискову.


А ВІДГАДАЙТЕ-НО: ЩО Я ТАКЕ?

Загадка

А відгадайте-но: що я таке?
Всі хочуть, як народиться дитина,
щоб я було красиве і дзвінке,
бо носить все життя мене людина.

(Ім'я)


ВІЧНО ЖИВА

А мова не корилася царю -
ані царю, ані його сатрапам,
з орлом двоглавим стаючи на прю,
що брав її у пазуристі лапи.

Несла устами відданих синів
мужицьку правду, ту, що є колюча,
сміялася з ненависних панів,
що їхня правда на всі боки гнуча.

Плюндрованій, не надавали прав,
немов на звіра, об'являли лови.
Орел впивався в душу, тіло рвав -
він був безмозкий, хоч і двоголовий.

Заборонити дереву рости,
ширяти вольній птиці у блакиті,
живій ріці між берегів плисти,"
ходити сонцю по своїй орбіті?

Заборонить дощеві поливать
гінке стебло, щоб не зросло колосся,
поетові - писать і малювать,
щоб приректи народ на безголосся?

О як хотіла, прагла воля зла,
щоб ти була лиш суржик мішанина:
щоб вічно недорікою була
на втіху скалозуба-міщанина!

Хай давню жуйку міщанин жує,--
воскрели, піднеслися духом люди.
Бо є в народу Жовтень, Ленін є,
і рідна мова є і вічно буде!


ВЕСЕЛКОВИЙ РОЗМАЙ

Порипують роменським шляхом гарби,
Сулою тихо хлюпають човни.
І плине люд з своїм нехитрим скарбом
на ярмарок у наші Курмани.

Вози на вигоні. Стирчать голоблі.
Корови й коні поблизу осель.
Горшки і хомути. Мішки картоплі.
І крутиться весела карусель.

А нам, малим, усе цікаве вдвічі:
хто звідкіля прибув до Курманів.
Вусатий дядько - з Ракової Січі,
той - з Білої Берези, той - з Тернів.

Хтось приміряє теплі рукавиці,
когось приваблює садовина.
- А ви звідкіль? - З Погожої Криниці,
ті - з Білопілля, ті - з Лебедина.

І назви в юнім серці зазвучали,
як щось казкове, дивне, чарівне,
немов далекі зоряні причали,
кудись манили, кликали мене...

Хто так назвав ті селища навколо?
Хто оспівав діброви і лани?
У небі місяць - як млинове коло,
а на землі - Климентові Млини...

Красо моя ти, Сумщино, Сумщино,
куди не кинь - барвистих слів розмай:
Ромен, Боромля, Липова Долина,
Березів Яр, Лука, Зелений Гай...

Так зберігає мова калинова
на гронах дивних свіжості росу,
щоб у майбутнє музикою слова
нести душі народної красу.


З ОДНІЄЇ МИ РОДИНИ

Загадка

З однієї ми родини
від Андрія до Ярини.
Як по одному, самі,
ми буваємо німі,
хоч і маєм різні назви
й добре знаєте всіх нас ви.
Певним станемо рядком -
заговоримо ладком.
Ми - писемності основа.
А без нас ніхто ні слова!

Що це таке?

(Літери абетки)


ДУХМЯНИЙ ДИВОСВІТ

У спеку й дощ - без паніки -
і ясним гожим днем
з учителем ботаніки
ми влітку в мандри йдем.

Гудінням бджіл озвучений
духмяний дивосвіт:
і паничі тут кручені,
і королевий цвіт.

А хто розбризкав схилами
під гомінке цвірінь
цю жовту цвіть на килими,
цю золоту яскрінь?

Лист голий із росинками,
холодний, а на споді -
покритий волосинками
і теплий. То в народі

і стали мати-й-мачуха
ці квіти називати:
холодний верх - то "мачуха",
а теплий спід - то "мати".

Спочинемо у тіні ми:
ось прямо біля ніг
із вузликами синіми
стоїть петрів батіг.

Та зовсім то не вузлики,
не плетив торочки, -
то неба сині кусники,
блакитні квіточки.

Всі назви ми записуєм
(а дощик - мов крізь сито).
Залитий парк мелісою -
немов меди розлито.

Уже до дому близько ми,
все рідне навкруги.
А нас дощу і блискавки
періщать батоги.

У спеку й дощ - без паніки
і ясним гожим днем
з учителем ботаніки
ми з подорожі йдем.


З КОСИ БУЗЬКО ЛЕТІВ НА БАЛКУ

Каламбур

З коси бузько летів на балку
(косар косу там брав на брус),
і сів бузько в дворі на балку,
на довгий дерев'яний брус.


РІДНЕ СЛОВО

Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!

Несеш барвінь гарячу, яру
в небесну синь пташиним граєм
і, спивши там від сонця жару,
зеленим дихаєш розмаєм.

Плекаймо в серці кожне гроно,
прозоре диво калинове.
Хай квітне, пломенить червоно
в сім'ї великій, вольній, новій.


КЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

Тарасик набігавсь,
примчав із двора.
Уже й за уроки
сідати пора.

Ось віршика вивчив,
задачі зробив.
В щоденник заглянув
тривогу забив.

Гласить неодмінний
шкільний записник:
"Принести до школи
клумачний словник".

Завдання у класі
він сам записав.
А що за словник то -
і досі не взнав.

Прибіг до бабусі,
що прала рушник:
- А що таке, - каже,
клумачний словник?

- Клумачний? - бабуся
на те хлопчаку. -
Та, мабуть, що носять
його в клумаку!

Сестричка сміється,
швидка на язик:
- Сам, - каже, - доклумай,
який це словник!

Та це вам не шахи,
це вам не лото:
кого не спитає -
не знає ніхто.

Спитав у сусіда -
вже дещо нове:
- В нас, - каже, - в будинку
письменник живе.

По радіо мову
веде про слова.
Слова - це перлини,
це дивні дива!

Піди ти до нього -
у нього книжки.
Він знає й розкаже
про всі словники.

Ну що ж, як розради
немає ніде,
в квартиру поета
Тарасик іде.

Ось дзвонить, заходить:
- Будь ласка, - гука, -
клумачного дайте
мені словника!

Поет усміхнувся:
- Ти просиш дарма:
клумачного, - каже,
в природі нема.

Клумачний... То, мабуть,
почулось... Пробач,
бо той, хто тлумачить,
той зветься - тлумач.

Буває, що слово
відоме давно,
а знає не кожен,
що значить воно.

І тут у пригоді
стає визначник
скарбів наших мовних -
тлумачний словник.

Тарасику, світла
твоя голова,
Ану, зустрічав ти,
наприклад, слова:

красуля, красоля?
Словник розгорни -
і зразу побачиш,
що значать вони:

красуля -красуня,
красоля - цвіток.
І тут же: краснуха -
хвороба діток.

Оце ж і тлумачний
словник! Зрозумів?
А є словники ще -
походження слів.

Любити життя -
звідси йде життєлюб.
А шлюб - від слюбитися
слюб - отже й шлюб!

Вивчатимеш мову:
слова - в голові,
любов до них - в серці,
в самому єстві.

- Слова в голові? -
розсміявся хлопчак. -
То, значить, для слів
не потрібний клумак!

Радіє письменник
з тямкого дружка:
- Як любиш, наука
тобі не важка.

Ціннюща в людини
до знань ненасить.
І їх за плечима,
тих знань, не носить.

- Спасибі! - Тарасик
додому побіг.
І ледве, зраділий,
ступив за поріг:

- Доклумав! - гукає
сестричці своїй.
А потім біжить
до бабусі мерщій.

Примчавши на кухню,
червоний, як мак:
- Бабусю, - кричить, -
не підходить клумак!

Ціннюща в людини
до знань ненасить.
І знань за плечима, -
гука, - не носить!


І ТАК І НАВПАКИ

Загадка

У нім - три літери, та ба -
іде на ньому молотьба.
А прочитай з кінця - і вмить
почне тобі мишей ловить.

(Тік і кіт)


ІЗ ПРАДАВНЬОГО КОРІННЯ

Що не мова - чудо, диво.
Чув, наприклад, ти оці
назви - як звучать красиво
білоруські місяці?

Перший - cтyдзень, другий - люты,
третій місяць - сакавік,
а четвертий - красавік...
Скільки ніжності в них чути!

Місяці в болгар і нині
всі зовуться по-латині:
януарі, февруарі,
март, апріл, але другарі

назви знають ще й народні,
що живуть і по сьогодні.

Січень в них - великий Січко,
лютий - менший Січка брат,
і тому малий він Січко,
хоч зима й не йде на спад.

Березіль же - баба Марта...
І живий тут кожен місяць:
той ріку скував не жартом,
той чобітьми глину місить.

Все підмітили народи, -
календар життя, природи!
Дивовижно йдуть у парі
і январь і януарі!

Все красиве, все погідне
у сплетінні запозичень,
і близьке всім нам, і рідне -
січень - студжень, Січко - січень.

Чуєш? Наче нив подзвіння,
щойно вистигне колосся...
Із прадавнього коріння
проросло, переплелося...


ДОРОФЕЙ

Де я вперше чув російську мову?
На Роменщині, в глухім селі.
В пам'яті моїй зринає знову
спогад про дитинство на Сулі.

З тих років двадцятих бачу й досі:
коли голод гнав до нас людей,
жив у тітки нашої Ходосі
хлопець з Волги, звався Дорофей.

В латаній до нас приходив свиті,
грався з нами, за м'ячем гасав.
В нього очі - як волошки в житі,-
мов про нього Головко писав.

В хаті нас не двійко і не трійко,
не як з рукавички - як з мішка.
В тітки ж за Сулою Дорофійко
ріс коло ще меншого Мишка.

Якось він зайшов до нас у хату
(а було тоді йому літ шість),
до макітерки метнулась мати,
пиріжка дає, а він не їсть, -

взяв за пазуху, картуз на брови:
- Это я Мишутке понесу... -
Так спізнав я і чарівність мови,
і російської душі красу.


ЧИ ТО ЗЛІВА, ЧИ ТО СПРАВА

Загадка

Є слова - ну й цікаво!
Є слова - просто диво!
Прочитаймо їх з вами:
чи то зліва направо,
чи то справа наліво -
означають те саме.
Ось дивіться: корок, біб,
око, Кирик, зараз, піп...
Є ще й інші на умі,
та назвіть ви їх самі.


ГОВОРИ, ЯШКО, ІЩЕ РОЗКАЗУЙ!

Як була після війни розруха,
дядько Білик взяв торбину: що ж,
поки що прощай, ріка Ревуха! -
та й подався із синком за Сож.

Взяв він хліба й солі на дорогу
(бо дорога довга і важка).
Добре, що з собою на підмогу
підхопив кмітливого Яшка.

Тесля там робив хліви, сараї,
поправляв на зиму реманент.
А Яшко, як це в майстрів буває,
щось тесав та подавав струмент.

Од хлоп'ят почув він про героїв,
про відвагу їхню на війні.
І незчувся, як слова засвоїв,
білоруську мову і пісні.

І за кілька місяців по тому
(непомітно літній час зрина)
повернулися вони додому,
заробили бульби і зерна.

І Яшко став дітям говорити
все, що чув за Сожем від хлоп'ят.
Обступають хлопця наші діти,
розглядають з голови до п'ят.

Полонить Яшко, чарує навіть
дзвінко-ніжним білоруським "дзє".
Оголошує, чита напам'ять -
Янка Купала:
"А хто там ідзє?"

Білоруська мова - наче казка, -
вперше чують Таня, Коля, Гриць:
- Говори, Яшко!
- Ды калі ласка,
буду і чытаць і гаварыць...

І вони ізнов то біля хати,
то біля Ревухи бережка
сходяться гуртом, щоб розпитати,
щоб послухать Білика Яшка.

Де Яшко з'являється - одразу
неодмінний хвостик дітвори:
- Говори, Яшко, іще розказуй!
- Говори, будь ласка, говори!


НА КОЖНІМ КРОЦІ

В житті робив ти свій перший крок,
сьогодні в школу йдеш на урок.

А що ідеш ти, то робиш кроки, -
отак і вийдеш у світ широкий.

І раптом думка поміж думок:
а що за слово цей самий крок?

Тут щось цікаве таїтись може,
бо й слово кроква на нього схоже!

Та слово, друже, знань вимага,
в болгарській мові є крак1[1] - нога.

А в білоруській є слово крочыць,2[2] -
уже й не треба мізки морочить.

А як відкрились нам крок і крок, -
тоді звідкіль же російське шаг?

Згадай тут відстань, ту, на яку ти
ногою можеш вперед сягнути -

один раз ступиш - один і сяг,
а сяг прадавнє дало нам - шаг.

Отож і справді кінець мороці.
А що потрібно на кожнім кроці?

На кожнім кроці - знання, знання,
інакше йтимеш ти навмання.


СОБІНОВ СПІВАЄ

Собінов приїхав на гастролі.
Золотий сезон. Найкращі ролі.
Собінов співає на Вкраїні
ув "Онєгіні" і в "Лоенгріні".
Собінов співає в "Майській ночі".
Тисячі послухати охочі.

Наша опера заледве набирає сили,
й раптом - світове імення в ній оголосили.

Жовтню - перший лиш десяток. Ще зіяють рани,
ті, що нашому народу завдали тирани,

як була на рідну мову люта заборона,
як жорстоко її царська тиснула корона.

А сьогодні море звуків плещеться безкрає:
в українському театрі Собінов співає.

Але що це? Ярославець, корінний волжанин,
українською співає. Знак любові й шани.

Для волжанина, напевне, нелегка то праця -
кожне виплекати слово, знати, не збиваться!

Сотні слухать Лоенгріна, й Ленського охочі,
і Левка у "Майській ночі" слухать до півночі...

Грім овацій. Свіжі квіти. Захват по виставі.
Коло нього і артисти, й глядачі цікаві.

- Ви пробачте нам, - аж сяють молоді дівчата, -
а по-українськи важко ролі вам вивчати?

Він, симпатію відчувши в їхньому нестримі,
лиш очима усміхнувся, ще в костюмі й гримі:

- Може, декому і важко, та признатись мушу,
легко все мені красиве западає в душу.

У Москві я Заньковецьку бачив на гастролях,
українських корифеїв у найкращих ролях.

В юні роки з ними навіть виступав укупі,
у Сад омського Миколи в українській трупі...

В нашім мовнім багатоголоссі
Собінов хвилює нас і досі.
Золота сторінка не зів'яне.
То хіба ж могли тоді кияни,
як і харків'яни, й одесити,
на руках артиста не носити!


КЛАСНА ЗАГАДКА

Іще одна загадочка для вас:
прикметник означа найвищий клас,
споріднений з іменником співзвучним.
Лиш Й на К в кінці змініть - і враз
ви познайомитесь з маленьким учнем,
який не ходить ще і в другий клас...
Як почнете цей вірш читать спочатку,
то знайдете ви натяк на відгадку.

Який прикметник і
який іменник?

(Першокласний і першокласник)


ЗАГАДКА ДИТИНСТВА

Враження дитинства - ясновесні!
Слів краса! Звідкіль іде вона?
Наче загадки якісь чудесні:
рідна мова - дивна дивина!

Вперше у житті штанці крамні
хлопцеві придбали у Ромні.
Лиш надів - усі йому: -- Митянчик,
ти - як янчик!

-- Що за янчик? - хтось спитав. І сивий
батько наш поважно відповів:
-- Так говорять, коли хтось красивий,
так ми чули од своїх батьків...

я цікавивсь цього слова змістом,
в словниках шукав його стократ...
Та в Чехословаччині туристом
побував і розказав мій брат:

- Знаєш, хто наш Янчик благородний?
Як не здогадались ми? Це ж той
люблений словак, герой народний,
справді красень, Яношик-герой!

Я зрадів: усе - в єдинім слові,
все в іменні! Отже сумнів пріч.
Яношик! Але в розмовній мові -
Яншик, Янчик - ось у чому річ!

Слово пломенить червоним маком
(над легендою не владний час!).
Як його передали словаки?
Як воно долинуло до нас?


СЛОВО ЦЕ - СТАРОВИННА БУДОВА

Загадка

Слово це - старовинна будова
з гостряками мурованих веж.
Щойно зміниш ти наголос слова
цим одразу будову замкнеш.

Що це за слово?

(замок, замок)


ГУСИ

Професора Баженова 3[3] уроки
усе життя я буду пам'ятать.
Байки Крилова повторяли, поки
не навчимося правильно читать.

Професор нас вимовою чіткою
подивувать нагоди не минав:
- Читайте так: "Лозиною гнучкою
на продаж селянин гусей до міста гнав".
Читаючи, ви уявіть картину:
гусей, і селянина, і лозину.

І я згадав, як дядько Єлисей
наймав підпасичів гонить гусей:
ледь світ в Ромен погнать і дотемна
за двадцять верст вернутися з Ромна.
За те, що віджене гусей Марійка,
дивися, й набіжить якась копійка.
Але "гел-гел" для старшої сестрички
не раз слізьми кінчалося з незвички.


Згадав я на занятті той маршрут
і вже забув, чого сиджу я тут.
Професор бачить: - Митю Білоусе,
куди твої помандрували гуси? -
Певніше я спираюся на парту
від теплого професорського жарту.
А він киває - повторять за ним:
"Таж наші предки врятували Рим!"

Проказую рядок, але на думці
ізнов сестра, окраєць хліба в сумці...
І вже через гусей тих на траві
Ромен і Рим змішались в голові...
Не знаю я, чи справді від навали
спасли ті гуси Стародавній Рим,
а нас від злиднів трохи рятували,
коли я був малим...


ЧУДЕСНІ БАРВИ

Які чудесні барви у нашій рідній мові,
які відтінки різні від Сейму аж по Сян!
У Києві говорять інакше, ніж у Львові, -
і чорногуз, і бусол, лелека і боцян...

Так наче називаєш різновиди лелек ти,
а це лиш різні назви, синонімічний ряд.
А є ще риси мови, що звуться діалекти:
це говори місцеві на дещо інший лад.

На Київщині (в Літках) взуття зовуть обувка,
а огірок звичайний в Чернігові - гурок,
а кошик на Поліссі (в Іванкові) - кошувка,
і назви, і вимова різняться що не крок.

Раз якось на базарі професор із столиці
заговорив із дідом, що ягоди привіз:
- То, значить, на Поліссі вродили полуниці?
Я бачу, ви з-над Снові, із хутора Рогіз.

Дід витріщає очі - і як це може бути?
- То ви з Рогозу родом? Мо, інженер? Поет?
- Та ні, я просто знаю, як де говорять люди:
прислухуюсь до мови - і в цьому весь секрет.


СЛОВО ЦЕ ПРОСТЕ -- НЕ ДИВОВИНА

Загадка

Слово це просте - не дивовина
(зустрічаєм мало не щодня),
організму складова частина
і періодичне видання.

В цьому слові тільки й заковики:
другий склад наголоси - і вмент
означать почне воно великий
клавішний музичний інструмент.

Що це за слово?

(Орган, орган)


МИХАЙЛО СВЄТЛОВ ЧИТАЄ РУДАНСЬКОГО

Ні, їй-право, дивне сяйво є навколо слова!
Українську мову в Ялті чув я від Светлова:
про Руданського Степана принагідне мовив,
і полинув на Вкраїну вітру ніжний повів.

Ми з будинку йшли до моря смуглі, загорілі -
Луговськой, Светлов і тут же - Вікстрем, Нонешвілі.
Говорили, що Руданський лікував тут хворих
і ходив по цих завулках і по цих ось горах.

- Да, - сказав Светлов, - Руданский - и поэт и личность. -
I додав по-українськи:- Співомовки - вічність!
Як там здорово у нього, - осміхнувсь грайливо, -
про торговців співомовка... я зіб'юсь, можливо:

"Зайшов мужик до крамниці,
а пани сміються:
- Тут не дьоготь, тільки дурні
одні продаються.

А мужик їм: - Тож нівроку
добре торгувалось,
щойно два вас таких гарних
на продаж зосталось..."

Бистрі скутери по морю мчали повним ходом,
а Светлов стояв високий, схожий з Дон Кіхотом.
Повідав нам співомовки з сатиричним вістрям,
всі сміялись, особливо Нонешвілі й Вікстрем.


НЕВМИРУЩИЙ РУШНИЧОК

На декаду в Ташкент з України
прилетіли і старші майстри,
і з молодшої їхньої зміни
два поети: обидва - Дмитри.

Заповняють картки в готелі,
аж підходить дівча:- Я - Зухра, -
усміхаються очі веселі
до гостей з-над Славути-Дніпра.

У руках записна в неї книжка:
- Хочу, - каже, - в концерті для вас
заспівати "Рушник" Малишка, -
підкажіть українські слова.

Переглянулись два поети
(щойно в світ "Рушничок" злетів):
сяк-так знають перші куплети,
а з останнього - кілька слів.

Та не знати свого - це ж сором,
і не скажеш про це Зухрі.
Що ж, згадаєм, мовляв, відтворим,
як звучить у нас на Дніпрі.

А воно, знайоме до болю,
в голові не все ожива.
Що робить? Дали собі волю -
повставляли свої слова.

І чудово Зухра проспівала,
заворожена зала була:
"Рідна мати моя, ти ночей не доспала
і водила мене у поля край села..."

Прозвучав "Рушничок", нівроку!
"Біс! - кричать узбеки. - Ура!"
Але якось через півроку
прибула на Вкраїну Зухра.

Виступає вона з концертом,
пісню в нашій столиці співа.
Із узбецьким легким акцентом
вимовля українські слова.

Та цікаво, що буде далі:
тут найвищі ноти бери,
бо Малишко сидить у залі, -
це помітили два Дмитри.

Пісня стелиться, пісня лине,
та чи автору це не в гнів:
слів Малишкових - дві третини,
а третина - слова Дмитрів.

- Видно, сплутали щось узбеки? -
настороживсь поет. - Що таке? -
Щось незвичне, немов далеке,
але серцеві все ж близьке!

А Дмитри підвелися знишка
(поряд ложа їх - бенуар),
поглядають в партер на Малишка, -
аплодує Зухрі пісняр.

Та кому на серце не ляже?
І Малишко просяяв:- Біс!
Я не знав, що "Рушник" мій, -каже, -
варіантами вже обріс!

ЗЛИТКИ ЗОЛОТІ

Чи ти задумувавсь, відкіль оті
у нашій мові злитки золоті?
Як намистини, диво калинове -
частини мови!

Який співець, поет, який письменник
уперше слово вигадав - іменник?
Іменник! Він узяв собі на плечі
велике діло - визначати речі, -
ім'я, найменування і наймення:
робота. Біль. І радість. І натхнення.

Ну а візьмімо назву - дієслово,
само підказує, що діє слово!
Ще й прикладу на нього не навів,
а вже до півдесятка дієслів!

Прикметник дасть іменнику - предмету
якусь його ознаку чи прикмету.

Числівник може визначить тобі
число речей, порядок при лічбі.

А поспитай звичайного займенника,
за кого він у мові? За іменника!

(Хоч може цей наш скромний посередник
замінювать числівник і прикметник.)

Прислівник звик, незмінюваний в мові,
ознаки різні виражать при слові.

Сполучник каже: скромну роль я маю,
але слова я в мові сполучаю.

І частка мовить: слово я службове,
але людині чесно я служу.
І, будьте певні, в інтересах мови
і так і ні де треба я скажу.

А вигук може пролунать, як дзвін,
у мові, мабуть, найщиріший він!

"Ура! - гукнеш ти друзям неодмінно. -
Сьогодні з мови я дістав "відмінно"!"

Частини мови! Назви наче й звичні,
полюбиш їх - красиві, поетичні!

"Відмінно" заслужив ти. Знав - чудово.
Це за любов найвища з нагород.

Хто ж так назвав оці частини мови?
Назвали вчені.
Й підхопив народ!


ПРО ДАВНІЙ ПРЕДМЕТ

Загадка

Цей іменник означа предмет
для зрізання злаків і трави.
Прочитаєш ззаду наперед -
будь-що тисни ним чи сік дави.
Який це іменник?

(Серп, прес)


ЛІНИВОМУ НЕ РОЗГАДАТЬ НІКОЛИ

Загадка

Лінивому не розгадать ніколи,
кмітливому на відповідь - хвилина.
А буде наша загадка така:
три букви, означають те, що й поле.
Додай знак м'якшення - і вже тварина
з родини оленів, струнка й прудка.

Що це таке?

(Лан і лань)


ЦЕ Ж ЯК ВІРШ!

Є ще люди сонні, наче сови,
а глухі до слова - це найгірш.
Ти до рідної прислухайсь мови,
прокажи відмінки - це ж як вірш!

Називний питає: хто ти? що ти?
Хоче він про наслідки роботи
і про тебе чути лиш похвали,
щоб тебе як приклад називали.

Родовий доскіпує свого -
хоче знати він: кого? чого?
І про тебе знать, якого роду,
що немає роду переводу.

Все давальний дасть - не жаль йому,
але хоче знать: кому? чому?
Знать про тебе, гожого на вроду,
що даєш і ти свому народу?

У знахідного свої потреби:
він - кого? і що? - питає в тебе.
І кого всі ми за друзів маєм,
і що друзі роблять нам навзаєм?

А орудний хоче знать: ким? Чим?
У труді орудуй разом з ним.
Хоче знать: що здатний ти утнути?
Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

А місцевий - де? В якому місці?
Хоче знати - у селі чи в місті?
Кличний закликає всіх навколо:
гей, Іване, Петре чи Миколо,
ви не будьте сонні та байдужі -
у житті нема нічого згірш.

Рідна мова! В ній слова - як ружі,
а самі відмінки - наче вірш.


НА УРОЦІ МАТЕМАТИКИ

Він до класу зайшов неквапливо,
крейду взяв і, немов чарівник,
вивів числа на дошці красиво:
- Ось вам ділене, частка, дільник.

Заспівало нам слово доданок,
мов дударик заграв на дуду;
а дільник - як щільник із дуплянок,
що дідусь нам зібрав у саду.

Частка, множник, добуток, остача -
квітів жмутик, і бджілка гуде;
оживають слова - і задача
веселіше до розв'язку йде.

Зачаровані мовним розмаєм,
що росою спадає з розгіль,
ми в учителя щиро питаєм:
- А від кіль це буяння? Відкіль?

- Від землі слова рідного соки, -
усміхнувсь він, скінчивши урок, -
Це - поезії небо високе,
що людину зове до зірок.


ВІН ПІСЛЯ РЕЧЕННЯ, ЦИТАТИ

Загадка

Він після речення, цитати
вмостився, схожий на гачок.
Всіх нас примушує питати,
а сам ні пари з уст - мовчок.

Що це таке?

(Знак запитання)


МУДРИЙ ПОРАДНИК

Загадка

Завжди можу стати в пригоді,
моїх вам порад не злічить.
І кажуть про мене в народі:
"Мовчить, а сто дурнів навчить".

Що це таке?

(Книга)


ДІЄ СЛОВО!

Бистрі очі, вмілі руки,
рухи точні, як слова.
Вияв радості і муки -
слова, мови плоть жива.

Де леміш і чересло -
розрослось колосся,
сиве жито поросло -
слово розцвілося!

Де сокири звуки чисті,
пилки виспіви прості,
тирси розсипи злотисті,
мови злитки золоті.

Де позначило тесло
біг коліс, полоззя,
де цвілося ремесло -
слово розцвілося!

Стружок кучері русяві,
сиві вуса конопель,
на Дніпрі, Сулі, Росаві -
не за тридев'ять земель.

Де загонило весло
в сіть йорша, лосося,
змислі слово проросло -
слово розцвілося!

Далі - лопать замість весел
і машина замість рук,
від старих простих ремесел -
в царство мудрості наук.

Щоб ракету понесло
в зоряне міжгроззя.
Де безмежне зір число -
слово розцвілося!


І ЯКБИ МОЯ БАБУСЯ ВСТАЛИ

- Любі діти, хто з вас тему візьме, -
каже вчитель, - тема не важка:
розказати про неологізми
на занятті мовного гуртка.

І знічев'я глянув на Марійку
(знали всі відмінниці ім'я).
Але Людочка, що мала з мови трійку,
руку підняла: - Давайте я...

Як це сталось - досі невідомо:
доказать запраглося в ту мить.
Та злякалась, розгубилась дома:
"Вийду... що я буду говорить?"

У дворі Тарасика зустріла:
- Що робити? - А Тарасик їй:
- Дам посібник. З мовознавства. Діло? -
Шмиг додому - і несе мерщій.

Люда дома книжку розгорнула -
ой, якраз цікава є стаття:
різних слів сучасне і минуле,
як слова народжує життя.

Низку слів докинула їй мама,
що з'явилися не так давно:
холодильник, кінопанорама,
телевізор, стереокіно...

І коли гурток зібрався знову -
інша справа! - Люда на гуртку
повела свою нехитру мову,
що й малим і старшим до смаку:

- Я читала, - повідає Люда
стишеній цікавій дітворі, -
що слова так само, як і люди,
молоді бувають і старі.

Кожен з нас неологізми знає:
це нові слова. Вони кругом.
А в старих їх словниках немає,
мотобол, фломастер, космодром.

А якісь слова обов'язково
тільки змінює життя живе.
То й буває, що відоме слово,
але значення його - нове.

В нашем побуті така новинка
для старих людей звучить невклад:
каблуки - шпильки, вид мебли - стінка,
а портфель квадратний - дипломат.

і якби моя бабуся встали,
здивувались теж би, що двірник -
не людина, як вони вважали,
а на склі машини очисник!

Учні тепло, дружно засміялись
і незчулись, як настав кінець.
Люда щиро: -- Ой, я так боялась! -
А Марійка: -- Що ти? Молодець!

Вчитель каже: -- Клас тебе заслухавсь, --
Кращого й чекати я не міг. -
Люда ж знов: -- Це не моя заслуга, --
це мени Тарасик допоміг!


ПЕРШЕ - СНІП ПО ОБМОЛОТІ

Шарада

Перше - сніп по обмолоті
на покрівлю хати,
друге - жінка, ще точніше -
материна мати.

А коли в одному слові
поєднаєш те і те -
буде квітка, що весною
жовтим цвітом зацвіте.

Що це таке?

(Кульбаба)


ЯК ЦАР ПОВЕЛІВ

Доводилось чути мені:
"Навіщо ті коми дурні? -
Казав п'ятикласник-хлопчак. -
Зі слів зрозуміло і так!"
На це я казав у одвіт:
є притча старезна, як світ,
переказ про вирок царя,
коли привели бунтаря.,
Слузі він диктує в ту мить:
"Карати не можна простить".
Той пише, як цар повелів,
а коми не ставить між слів.
І ось на майдані для страт -
бунтар у кайданах. І кат,
що мав за царя відомстить.
"Карати, не можна простить",-
слуга об'явля рішенець.
Аж руку підносить мудрець
(усі шанували його):
- Не так прочитав ти, слуго. -
Бо встиг зазирнуть тайкомл,
що коми у тексті нема.
Взяв вирок, поправив умить:
"Карати не можна, простить".
Побачив, що кома змогла?
Така колись притча була!


МОЖЛИВОСТІ ПРЕФІКСА

Загадка

Префікса можливості безмежні.
Пари слів, що змістом протилежні,
префікс може в значеннях зрівняти.
Але що там довго мізкувати?
Префікса до слів додаймо з вами -
різні стануть означать те саме;

Що це за префікс?

Напів... (напівправда - напівбрехня, напівсвітлий - напівтемний, напівсолодкий - напівгіркий і т.п.)


ВЕСЕЛЕ СЛОВО

Добре слово настрій, дух підносить;
забувати, друже мій, не варто,
що для настрою і жарту досить
просто теплого людського жарту.

Як народ веселе слово творить?
Ось по кризі йде дідок бровастий,
зустрічає дядька і говорить:
- Де б оце його отут упасти?

Дядько теж боїться посковзнутись,
але йти йому уже певніше.
Не минув нагоди усміхнутись:
- Та вже падайте, де вам зручніше...

І обидва розсміялись гучно:
ковзанку пройшли благополучно.

Ось улітку (квіти на газонах),
сміючись, біжать дівчата юні,
будівельниці в комбінезонах,
крейдою оббризкані красуні.

І за мить уже шпаркі дівчата
вносять козли крізь скляні дверини.
Й тут же Мотря, дівчина завзята,
блиснула очима в бік Марини:

- Як би це розбити шибок зо три?
Ти заходь, Марино, звідсіля ось... -
А Марина їй: - Та бачиш, Мотре,
я ж оце й сама вже націляюсь.

І обидві розсміялись гучно:
козли пронесли благополучно...

Ти звертав увагу, друже милий,
що таке в житті веселе слово?
Гумор надає людині сили,
коли в серці сяє веселкове.


СКОРО ВЖЕ КАНІКУЛИ

Нам гулять, звичайно, ніколи,
в школі все для нас цікаве.
Але скоро вже канікули -
нас нові чекають справи.

Жовтень каже: - Дощ я висію
й чисте небо вам готове!
Ми ж на свята у Киргизію
і - в похід на Алатоо...

Землю білою нам дратвою
Дід Мороз прошив на славу.
В ці ж канікули ми в Латвію
гайнемо на Даугаву!

Травень каже: - Повзеленюю
буйним зіллям кожну хату.
Ми ж на свята - у Вірменію,
до підніжжя Арарату!

По дощах земля стужавіє -
здійсним літні мри давні:
в червні їдемо в Молдавію,
до Дністра, в зелені плавні!

А з Молдавії у Грузію
нам дорога недалека.
З усіма своїми друзями
ми знайомі ще з Артека.

Про кіно, було, там споримо
чи про книжку, що читаєм.
Вам цікаво, як говоримо,
коли мов усіх не знаєм?

Хто грузинською, марійською...
Коли ж разом братнім клубом
всі говоримо російською,
бо її, як рідну, любим.

Нам гулять, звичайно, ніколи,
в школі все для нас цікаве.
Але скоро вже канікули -
нас нові чекають справи.


ДВІ КРАЇНИ

Шарада

До умови шаради простої
тут ми Африку мусимо вставити;
в ній до назви країни жаркої
Бо попереду мусим добавити -
й принесуть нам у кліматі зміну
дивовижні словесні химери ці,
і потрапим ми в іншу країну,
що вже буде в Південній Америці.

Які це країни?

(Лівія й Болівія)


ПРИЧАРОВАНА

Раїсі Карагезян4[4]

Сквером жінка миловидна
йде зі школи з дітками:
східний тип (з обличчя видно),
порівнялись швидко ми.

Усміхається: - Так пряжить
тижнями останніми,
що мої малята кажуть -
наче в Єревані ми!

Взагалі ми з Зангезура
свій вірменський рід ведем.
В нас, як каже ваш Сосюра,
щастя зоряний едем.

Що не слово, то такою
мовою співучою!
Ідемо попід густою
липою квітучою.

- Як, - питаю, - ви, вірменка,
нашу мову вивчили?
- А читаючи Шевченка!
Мабуть, це пришвидшило!

"Кобзаря" читала в вузі,
час у ночі крадучи.
"Стажувалася" в бабусі
у селі Безрадичі.

Як співали молодички
"Продай, милий, сиві бички",
часом підпрягалася, -
від душі сміялася...

- Що ж найперше стало вабить?
б ж якась основина?
- Українська пісня, мабуть, -
нею причарована!

АББАС І МИКОЛА5[5]

Два гарні поети відомі у нас -
киянин Микола й бакинець Аббас.

Як з'їдуться разом ці двоє братів,
подовгу смакують красу рідних слів.

Миколу хвилює розмова жива,
Аббаса питає про їхні слова:

- Чечек у вас - квітка, як чічка у нас.
- І кюль у нас - квітка, - говорить Аббас.

- То й наша кульбаба іде звідсіля?
- Так, - каже Аббас, - луки й вам звеселя.

Микола русалок згадав на Дніпрі.
- Цікаво: русалка у вас - су пері!

- Тут, бачиш, два слова, бо су - це. вода,
а з неї русалка - пері - вигляда.

Жартує Аббас, бо русалок не раз
стрічав у Шевченкових творах Аббас.

Смакують, до суті доходять самі.
Микола напам'ять чита Насімі.

Рядків переклали не сотню, не дві, -
це чічки духмяні, це квіти живі!

Киянин Микола й бакинець Аббас
прозорістю слів милувались не раз:

- Ах, чудо-слова: чи Десна, чи Басань!
- А ваші дива: Сумгаїт, Ленкорань!

Аббасові сниться безмежжя Дніпра,
Миколі завжди - білопінна Кура.

Тому про них друзі говорять у нас:
бакинець Микола-й киянин Аббас.


СТАЮТЬ У ПРИГОДІ

Загадка

Коли твір якийсь готую,
різні речення пишу,
щось, буває, я цитую,
мову вводячи чужу.
Але, любий мій читачу,
як для вас її позначу?
Тут уже не допоможуть
ані коми, ні крапки,
у пригоді стати можуть -
здогадались ви?

(Лапки)


МАЛЕНЬКІ ПОСЕСТРИ

Оляночка після школи
гостює в Литві у Агне.
І радісно, як ніколи,
зелена їм рута пахне.

Ось Агне біжить на ґанок
стрічати погожий ранок,
а там застає Олянку
і каже: - Доброго ранку!

- Лабас рітас! - Олянка їй.
Давай умиватись мерщій.
Воркують собі дівчатка,
завжди нерозлучні, в парі.

У Агне - сині очатка,
в Олянки - очиці карі.
Беруть газету в кіоску
(на вулиці повно люду):

- Я буду вивчать литовську!
- А я - українську буду!
Злетів шпачок на полянку,
примчав на траву, на попас.

- Он шпак! - зраділа Олянка.
І Агне зраділа: - Шпокас!

А ген ріка недалеко.
І Агне: - Он гандрас бродить!
Олянка: - А в нас - лелека!
Не схожі слова, виходить.

Олянка хотіла б нині
буть з Агне в Києві в парі.
У Агне - очата сині,
в Олянки - очиці карі.

Вже й вечір. А рута пахне.
Та ніч насуває з-над плес.
- Добраніч! - говорить Агне.
Олянка: - Лабос нактьєс!


ПІДПРИЄМСТВО І ЗАТОКА

Загадка

Двоскладове наше слово -
підприємство промислове,
а знак м'якшення додай -
буде вже частина річки
чи затока невеличка.

Що за слово? Відгадай.

Власне, два тут слова (з різним
наголосом навіть).
Хочеш - підкажу тобі я:

     це -

(завод і заводь)


СІМ'Я

Ти чув таке: сім'я - держави ланка?
Я розкажу, яка в нас є сім'я:
Дід - українець, баба - росіянка,
онук - туркмен. (І їхній родич - я.)

Ніде не приймуть хлопця за чужого;
куди не киньте - скрізь його рідня.
І Київ свій для нього, і Чарджоу 6[6],
і він про всіх турбується щодня.

Чорнявий хлопчик: в маму а чи в тата?
Батьки ж бо - українка і туркмен.
Яка ця хата мовами багата,
ще й славна розмаїтістю імен.

Олекса - діда звали. Баба - Люся.
Батьки - Рахман і Ольга, син - Мурад.
І мови - тата, мами і бабусі -
звучать, як спів, і їм хлопчина рад.

А якщо мама хоче супу з гречки,
бабуся - щі, а татко любить плов?

Тоді пораду проти суперечки
дає їм Котляревський знов і знов:

"Де згода в сімействі,
де мир і тишина,
щасливі там люди,
блаженна сторона..."

Тоді всміхаються батьки і діти,
як всі щасливі люди на землі.

В оселі їх витають заповіти
Шевченка, Пушкіна й Махтумкулі.


СЛОВЕЧКО ПІДВЕЛО

Яка чудесна кожна мова!
Але слова мотай на вус.
Як не уважний ти до слова,
то може трапитись конфуз.

Бо є омоніми міжмовні,
відомі вченим з давнини:
слова однакові назовні,
та різні значенням вони.

І дуже легко помилиться -
суцільні рифи навкруги:
болгарське булка - молодиця,
вонявка в Чехії - духи,
а білоруське бульба - й зроду
картопля... Он які діла!

Та розкажу я вам пригоду,
яка в Молдавії була.

До піонерського будинку
край мальовничого села
у табір праці й відпочинку
юнь з України прибула.

Знайомляться

1

2

вперед