МИКОЛА ВОРОНИЙ ІВАНОВІ ФРАНКОВІ Відповідь на його Посланїе La
poesie n'a pas la verite pour objet, elle n'a qu'elle-meme. Charles
Baudelaire1[1] Hi, мій учителю і друже, Про мене все це не
байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його
стражданням і болінням І невгамованим сумлінням, Життя - се дві противні
сили, Що між собою в бій вступили. Одна з них - велетень-гнобитель, А
друга - геній-визволитель; Його двосічна гостра криця Влучна, як з неба
блискавиця; Але і велетень могучий В руці тримає меч
блискучий? Страшні, тяжкі його удари, А ще страшніш таємні чари... Як маю
я його цуратись Чи від ударів ухилятись? О, ні! Я, взявши в руки
зброю, Іду за генієм до бою. Рубаюсь з ворогом, співаю, В піснях до бою
закликаю Всіх тих, що мляві, чи недужі, Чи під укриттям сплять байдужі. І
знаю я, що замість плати Мене чекають кари, страти... Та чи ж грізний удар
обуха Там, де буяє творчість духа? Одна хвилина раювання Там відкупляє
всі страждання. Бо то чуття свобідні, щирі Бринять у святобливій лірі. І
прикро, як ураз зі мною Стають, немовби теж до бою, А справді для пихи
своєї З порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над
головами. Хто кликав їх? Чого їм треба? Чи хробакам потрібно неба? Нехай
ідуть всі ті нездари На торговиці та базариї Нікчемний крам, дрібні вигоди
- От їх найвищії клейнодиі Але коли повсякчас битись, То серце може
озлобитись. Охляти може, зачерствіти, Зав'януть, як без сонця квіти. Душа
бажає скинуть пута, Що в їх здавен вона закута, Бажає ширшого простору
- Схопитись і злетіти вгору, Життя брудне, життя нікчемне Забути і
пізнать надземне. Все неосяжне - охопити, Незрозуміле - зрозуміти! О,
друже мій, то не дурниці.- Всі ті щасливі небулиці Про райських гурій, про
нірвану, Про землю ту обітовану. Вони тягар життя скидають І душу раєм
надихають. Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцеві відчути? І чи
можливо без утрати Свобідний творчий дух скувати? І хто Поезію -
царицю Посміє кинуть у в'язницю? Хто вкаже шлях їй чи напрямок, Коли вона
не зносить рамок? В ній в с і краси кольори сяють, В ній в с і чуття і
змисли грають!.. До мене як горожанина Ставляй вимоги - я людина. А як
поет - без перепони Я стежу творчості закони; З них повстають мої ідеї
- Найкращий скарб душі моєї. Творю я їх не для шаноби; Не руш, коли не до
вподоби. І ще скажу, мій славний друже, Я не беру життя байдуже. Високих
дум святі скрижалі, Всі наші радощі і жалі, Всі ті боління і надії І
чарівливі гарні мрії, - Все, що від тебе в серце впало, Не загубилось, не
пропало... Моя девіза: йти за віком І бути цілим чоловіком! Харків,
1902 р.
1[1] Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність. Шарль
Бодлер (франц.). ??
??
??
??
|