Олексій Коломієць
ДИКИЙ АНГЕЛ
Повiсть про сiм'ю
на двi дiї
ДIЙОВI ОСОБИ
Ангел Платон
Микитович.
Уляна - його дружина.
Петро
Федiр - їхнi
сини.
Павлик
/
Таня - їхня
дочка.
Лiда - Петрова
дружина.
Клава - дiльничний
лiкар.
Маляр - Клавин
чоловiк.
Крячко -
пенсiонер.
Клоков -
кореспондент.
Бiля -
художник.
Оля - Павликова
дружина.
ДIЯ ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
Невеличке
подвiр'я. Ганок одноповерхового будиночка з прибудовою - домашньою майстернею.
Посеред двору збитий з дощок стiл. Стовп. На ньому умивальник i прилаштований
телефон пiд дашком. Саморобне крiсло-гойдалка. Осторонь - ослiнчик.
Таня
зачiсується бiля умивальника. Федiр лагодить стiлець. Лiда в крiслi-гойдалцi.
Уляна накриває стiл.
Л i д а. У вас
мовби маленька неприступна фортеця. Спокiй i якесь особливе вiдчуття безпеки. В
минулий приїзд на вулицi мене застала гроза. Блискавицi й громи, здавалося, на
тротуари падали. Я так злякалася! А забiгла сюди, у двiр, - i страх пропав. Наче
громи i блискавицi боялися сюди вдарити.
Т
а н я. Якщо тато були вдома, звичайно,
побоялися.
У л я н а. Не пащекуй,
Таню!
Л i д а. I кольоровий телевiзор, i
оце саморобне крiсло у вас напрочуд пасують одне до
одного.
У л я н а. Коли вже тобi так усе
подобається, то в нас би й вiдпочила, а не їхала на
курорт.
Л i д а.
Море...
Т а н я. З великої висоти море
здається калюжею.
У л я н а. Ти його
бачила з висоти?
Т а н я.
Побачу.
У л я н а. Забила собi в голову
стюардесою стати.
Л i д а. А
батько?
У л я н а. Вона така, що й батька
умовить.
Ф е д i р. Скiльки ж ти, Лiдо, не
добула на курортi?
Л i д а. Сiм
днiв.
У л я н а. А грошi
повернули?
Л i д а.
Нi.
У л я н а. То вже б
добула.
Л i д а. Захотiлося вас провiдати,
i за домом скучила. За Петром. I синка треба забрати вiд мами. Ми з Петром без
нього не можемо.
У л я н а. Петро i
минулий рiк, i цей без вiдпустки, хоч би до нас
навiдався.
Ф е д i р. Запанiв
Петро.
Ул я н а. Хiба можна так на
брата?
Ф е д i р.
Можна.
Л i д а. Не запанiв, а все в
роботi, вiн такий скажений до роботи, як i всi
ви.
Т а н я. Мене виключи з цiѕї
компанiї.
У л я н а. Годi чепуритися.
Збiгай на город цибулi вирви.
Таня виходить.
Л i д а. У вас уже i город свiй?
.
У л я н а. За гаражем грядочка: За той
шматочок землi клопотiв та прикрощiв...
Л
i д а. То навiщо було брати?
У л я н а. А
як же без грядки, без свiжої городини? За пучок кропу на базарi гривеник беруть.
Нi совiстi, нi правди нема в людей. Десять копiйок за жмутик трави. Борщ дуже
дорогий виходить... А суп ми не любимо.
Л
i д а. Петро часто каже: якби такого борщу, як мама
готує.
У л я н а. На борщ треба i городину
свiжу, i м'ясо свiже, базарне...
Заходить Таня, кладе цибулю на стiл.
Мало не забула: хто зi мною завтра на
базар поїде?
Л i д а. Далеко
збираєтесь?
У л я н а. Десь у район, щоб
дешевше.
Т а н я, Я не
поїду.
Ф е д i р. Чого не
поїдеш?
Т а н я. Нещодавно права
одержала... Недiля, машин багато, ще в аварiю потраплю.
На ганок виходить
Павлик.
П а в л и к. Мамо, де моя
бiла сорочка?
Ул я на. Там, де прасоване
лежить... Павлику, поїдемо завтра на
базар?
П а в л и к. Категорично нi!(Iде в
хату).
У л ян а. Навiщо ж тодi машину
купували - щоб у гаражi стояла?.. Такi грошi
витратили.
Т а н я. В гаражi... Наш
"Запорожець" уже сам повертає на дешевi
базари.
Л i д а.Я ще не їздила самостiйно,
але на права здала. Ми з Петром надумали купити
машину.
У л я н а. А
грошi?
Л i д а. Будемо вiдкладати
потроху.
На ганку
з'являється
Павлик.
П а в л и к. У сорочки верхнiй гудзик вiдривається.
Ул я н а. Таню,
приший.
Т а н я. Були пани, були раби, а
тепер усi товаришi!
П а в л и к. Де
голка?
У л я я а. У рушнику.
Павлик iде в хату.
Т а н я
(пiдходить до Лiди). Так модно одягаєшся! I де тiльки все
дiстаєш?
Л i д а. Петро дiстає. Вiн краще
на одязi розумiється, нiж я.
Т а н я.
Менi б такого чоловiка, як наш Петро.
Л i
д а. Ти дiвчина вродлива, сама вибереш собi
жениха.
Т а н я. Тепер такi женихи, що
самi на пляшку канючать, де вже їм про жiнчин одяг
дбати.
Ф е д i р. Петро заробляє, мабуть,
по пiвтисячi?
Виходить на
ганок
Павлик.
П а в л и к. Мамо, де отой галстук бiластий?
У л я н а. Там, де лишив, на бильцi
лiжка.
Павлик виходить.
Ф е
д i р. Запанiв Петро, мiг би й приїхати.
Л
i д а. Я ж кажу - його вiд роботи не вiдiрвеш. У вас, у Ангелiв, така
вдача.
Т а н я. Кореспондент з областi
приїхав, до мене пiдходив, хотiв нарис про нашого батька робити. Але, мабуть,
роздумав. Щось йому не сподобалося. I Федiр теж не сподобався. Бурмило, каже, не
чоловiк.
У л я н а. Чому це про тебе
так?
Ф е д i р. Я до пуття i не розчув, i
не зрозумiв, що вiн запитував. От я йому й кажу - у перервi. Сам вiн бурмило!
Працюєш, а воно лiзе!
Т а н я. I сюди
приходив. Може, сьогоднi ще прийде.
У л я
н а. Треба ж батьковi сказати.
Т а н я.
Мабуть, не прийде.
У л я н а. Тебе не
розбереш: то прийде, то не
прийде.
Вривається пiсня
"Мой дед-разбойник":
Мой дедушка
разбойник, разбойник, разбойник,
Был в
самом деле очень знаменит.
Кто мимо
дедушки пройдет.
Все деньги сразу
отдает.
Иначе будет
бит,
Иначе будет
бит.
Где ж ты, времечко
лихое,
Когда можно было жить разбоем, да,
да!
У л я н а. Знову сатану включив.
Т а н я
(пiдходить до телефону, набирає). Ванько, Ванько! Виключи, дурню, бегемотiю! Дай
пообiдати. Чуєш?.. (Кладе трубку. До Лiди). Це наш сусiд Крячкiв Ванько
забавляється...
Пiсня
уривається.
Л i д а.
Послухався?
У л я н а. Вiн батька за
петельки хапає... Такий волоцюга, що свiт не бачив. Танi, правда, побоюється.
Ф е д i р. Таню, поїдь завтра на базар.
Т а н я. Хому тато скаже, той i поїде.
Л i д а. "Як тато скаже"! Петро i нашому
синковi спiвав ту пiсню, що ви маленькими спiвали... Як це вона починається?
(Пробує
наспiвати).
I сказала стиха мати:
- Не пустуйте, бо
йде тато.
Таня пiдспiвує.
I
сказала стиха мати:
- Їжте, дiти, бо йде
тато! -
I сказала стиха
мати:
- Спати, дiтки, бо йде
тато!
Самi придумали чи десь почули?
Ф е д i р.
Це ще не вся пiсня... Вона довго
спiвається:
I сказала стиха мати:
- До роботи, бо йде
тато.
Т а н я. Цей куплет Федiр запам'ятав. Колись санчата свої поламав i не хотiв
лагодити. Так тато йому всипав.
У л я н а.
Усім потроху дiставалося. Хiба що Павлика трошки
милували.
Т а н я. Любимчик.
Виходить Павлик.
П а в л и к (до
ТанI). Зав'яжи галстук.
Т а н я
(зав'язує). Пора самому навчитися.
П а в
л и к. Ширший вузол.
Т а н я. Що з тобою?
Наче щось украв, аж руки трусяться, i очi, як у цигана на ярмарку. Злякався, що
трiйку схопив?
У л я н а. Мовчи, батько
почує - обiд пропаде. Павлику, стипендiю не заберуть?
П а вл ик.
Нi.
У л я н а. I то добре. Таню, клич
батька - пора обiдати.
Т а н я (пiдходить
до прибудови, стукає кулаком у дверi). Пане президент, обiд
подано.
Л i д а. Петро розказував: нiколи
не бачив, щоб батько вiдпочивав... Усе щось
робить.
З прибудови
виходить Платон. Видно, колись був у силi чоловiк. Обличчя суворе, втомлене.
Пiдходить до умивальника, миє руки. Павлик винiс рушник.
Л i д а. Пробачте, звичайно, мою
нетактовнiсть, але не втерплю, скажу. Оце дивлюся: Уляна Охтисiвна готує обiд,
Федiр майструє, Платон Микитович мовчки миє руки, i Павлик з рушником. Так,
здається, булб i минулого разу. Я нiби вдруге дивлюся той самий
фiльм.
Т а н я. А який наступний
кадр?
Л i д а. Мабуть Уляна Охтисiвна
скаже: "Пора обiдати, ставте стiльцi".
У л
я н а. Справдi. Берiть, дiти, стiльцi. Федоре, принеси
Лiдi.
Л i д а. Не будемо порушувати
традицiй. Кожен сам собi принесе стiлець.
Павлик, Таня, Лiда приносять
стiльцi. Федiр приносить матерi, собi ставить полагоджений. Павлик виносить велике
саморобне крiсло, ставить на чолi стола.
Л i д а (дiстає пляшку вина).
Кримське.
Ф е д i р. Не обiд -
бенкет.
Т а н я. А перед бенкетом -
експропрiацiя, або, просто кажучи, грабунок серед бiлого
дня.
П л а т о н (сiдає в крiсло).
Вино?
Л i д а. Це я в Криму. Сьогоднi ж
субота.
Т а н я. День зарплати - майже
свято.
П л а т о н. Вино не для обiду.
(Дiстає блокнот, надiває окуляри).
Л i д
а. Навiть той самий блокнот.
Т а н я. При
татовому почерку його на все наше життя вистачить. Не лiтери, не цифри, а макове
насiння.
Ф е д i р (пiдходить до батька,
дiстає з кишенi грошi, подає). Двiстi тридцять!
Батько бере грошi,
рахує.
У л я н а. Соромно сину не
вiрити.
П л а т о н. А може, касир не
додав? Рахувати не соромно, а приносити двiстi тридцять карбованцiв, як
хлопчаковi, - соромно!
Ф е д i р. Новий
верстат - ще не приноровився.
П л а т о н.
Двiстi тридцять карбованцiв за мiсяць, слюсар-iнструментальник... При такому
здоров'ї!..
Ф е д i р. Платять не за
здоров'я, а за роботу.
П л а т о н.
Отож-то, що за роботу. Надурочнi бери!
У л
я н а. Дай же Федi на витрати.
П л а т о
н. Минулого мiсяця брав. Де вiн їх
потратив?
Т а н я. Двiстi тридцять
карбованцiв татовi мало. Менi б такi грошi! А втiм, однаково: на заводi одержуй, а
вдома здавай, тiльки й того, що перенесла з одної каси в iншу.
П л а т о н. Як у тебе,
Таню?
Т а н я (подає грошi). Сто
п'ять.
П л а то н. А
премiальнi?
Т а н я. Звiдки
знаєте?
П л а т о н. Менше
балакай.
Т а н я. Двадцять п'ять собi
залишила - на сукню.
П л а т о н. У тебе
їх досить.
Т а н я. Не
моднi.
Пл а тон. На моду грошей
немає.
У л я н а. Хай
купить.
Т а н я. Щедрi ви, тату. Отак,
кажуть, колись куркулi родилися.
П л а т о
н. Мабуть, що так.
Т а н я. I на курси
п'ятнадцять карбованцiв.
П л а т он. Якi
ще курси?
Т а н я. Я вже казала. Iноземних
мов... Стюардеса має знати мiнiмум двi
мови.
П л а т он. Хочеш на курси -
прироби. Тобi ж хотiлося в складальний - переходь. Там i зарплата
бiльша.
Т а н я. Обiцяють, а не
переводять.
П л а т о н. Для переходу в
iнший цех треба, готуватися. Походити, подивитися, за когось попрацювати. З цеху в
цех - не з одного трамвая в другий.
Т а н
я. Це менi ясно, а на курси давайте!
П л а
т о н. Сказав - прироби. Приробиш - краще вчитися будеш. (До Павлика). Як у тебе,
студенте? Ще не одержав стипендiї? Там у вас порядку немає. (Складає окуляри,
ховає блокнот). Ти, синку, в цi канiкули на завод не пiдеш. За два мiсяцi - триста
карбованцiв! Не пiдеш.
У л я н а. Нарештi
зжалився батько. А то чужi дiти вiдпочивають, а вiн свого - на
завод.
Л i д а. Мiй Петро теж здавав грошi
у батькову касу?
П л а т о н. Тут жив, тут
одягався, харчувався - i грошi докупи. Всi на одних
правах.
Т а н я. Ви, тату, як пiшли на
пенсiю, то ще поскупiшали.
П л а то н.
Поскупiшаєш. Бач, поганенько ми цей мiсяць потрудилися. Не пiдеш, Павлику, на
завод... Запишешся у тi бригади, що на Пiвнiч їдуть.
У л я н а. На Пiвнiч?
П л а т о н. Пiвнiч теж земля, i наша
земля.
У л я н а. Ти б свою дитину i в
пекло послав, аби бiльше грошей. Не даєш
відпочити.
П л а т о н. Пiсля яких трудiв?
Десять мiсяцiв з портфельчиком бiгав... Натомився! Нещодавно по телевiзору бачив -
вручали школярам ключi вiд Артеку. Серед тих дiтей були такi здорованi, що їм би
камiння бити, а їх вАртек! Тепер їм ключi вiд Артеку, а там вiд Сочi, а потiм без
ключiв труситимуть батькiвськi кишенi... I кишенi, й душi. Подавай їм життя
розвеселе!.. (Пауза). Досить розмов. Обiдати! Наливай, Федоре,
пива.
Л i д а. Може,
вина?
П л а т о н. Хай стоїть - не
пропаде. А ти чого, Павлику, задумався? Пообiдай, а потiм думай, коли є про
що.
Федiр наливає в бокали пиво.
У л я н а. Як же не думати - на Пiвнiч
дитину посилаєш. Там, мабуть, i лiтом холодно.
Захворiє.
П л а т о н. Може, в Артек
його?
У л я н а. Знали нашi дiти Артек?
Оно! (Жест). В отiй майстернi з трьох
рокiв.
Т а н я. У нас гостя, а ми сiмейнi
чвари завели... Перенесемо це питання, як кажуть у мiсцевкомi, на iнше
засiдання.
У л я н а. На Пiвнiч! А в що
одягнути дитину?!
П а в л й к. Нiкуди я не
поїду.
П л а т о н. Це ж
чому?
П а в л й к. Є
причина.
П л а т о н.
Говори.
П а в л й к. Я вам потiм
скажу.
П л а т о н. Говори, тут усi свої -
шпигунiв немаѕ.
Пауза.
П а вл
й к. Я женюся!
Пауза.
У л я н
а. Дурнi жарти.
П л а т о н (зупинив
довгий погляд на синовi). Прийде час -
женишся.
П а в л и к. Я без
жартiв.
П л а т о н. Я теж. - Будемо ми
сьогоднi обiдати чи нi? (Бере в руки бокал). Якщо тобi, синку, й прителiпалася в
голову ця думка - викинь її геть! Закiнчиш iнститут, попрацюєш, щоб у гаманцi
завелося, а тодi й женися. Iнакше як жити?
П а в л и к. Якось проживу.
П л а т о н.
Десять тисяч виграв на лотерею? Женитися захотiв,
жовтодзьобий!
У л я н а. Ти, батьку, не
гримай на дитину. Сказав - не дозволю, i
досить.
Ф е д i р (подає Павлику бокал).
Випий, чим дражнитися.
П а в л й к. Ми
вже записалися.
Присутнi враженi словами Павлика. Лише Платон, мов i не
почув, навiть голови не повернув у бiк сина. Повiльно, занадто повiльно випив своє
пиво.
Т а н я. Може, й весiлля
згуляли?
П а в л й к.
Згуляли!
У л я на. Люди добрi, що ж воно
робиться в свiтi бiлому?
Т а н я. Нiчого
особливого - дитя женилося!
У л я н а.
Павлику!..
Ф е д i р. Вiн правду
каже.
У л я н а. Як же так, без батькового
дозволу?
Т а н я
(наспiвує).
I сказала стиха мати:
- Хоч женитись,
спитай
тата...
П а в л и к. Знав... не дозволите.
Ф е д i
р. Своїм сказати треба було.
Л i д а.
Звичайно, безглуздо одружуватися, не маючи нiчого за душею. Але ж кажуть: з милим
рай I в куренi.
П л а т о н (не витримав).
Ледар i дурень надумали таке безглуздя. "В куренi". В куренi живуть злиднi, а
злиднi перегризають горло коханню, хоч би яке воно було! Є в тебе дах над
головою?! Зможеш' прогодувати, одягнути дружину свою? Женися! А нi-зайцем бiгай по
свiту, хоч цiлий вiк бiгай! Думав, як
жити?
П а в л и к.
Думав.
П л а т о н. З чужої миски годувати
дружину?
У л я н а. Прогодуємо - не
збiднiємо...
Т а н я. Напалися на хлопця.
Може, невiсточка така красуня, що всi навколiшки перед нею станемо. Де вона тепер,
Павлику?
П а в л и к (подивився на
годинника, непевний жест). Тут чекає.
Т а
н я. Хай зайде.
Всi ждуть, що скаже батько, але той мовчки обiдає.
Л i д а. Незручно. Дружина тебе чекає,
Павлику... Розписалися - то вже дружина.
П
а в л и к (ще вагається). Тату...
У л я н
а. Клич.
Павлик глянув на батька - швидко вийшов.
Т а н я. Тату, ти при нiй не гримай на
Павлика, вiн же тепер мужчина.
Ф е д i р.
Ну й Павлик...
Т а н я. Заздриш? Павлик
уже жонатий, а ти...
Ул я н а. Вгамуйся,
Таню!
Т а н я. Молодець Павлик! Одружився
тихо, мирно, мовчки.
Ф е д i р. Так не
можна.
Т а н я. Коли будеш з татом
радитися про своє одруження, поклич мене, хочу послухати.
Вривається дика
пiсня "Мой дед-разбойник". Таня пiдбiгає до телефону, набрала номер.
Т а н я. Ванько, перестань! Ми ще
обiдаємо!.. Що?.. Не твоє дiло. Виключай! (Вiшає
трубку).
Музика
затихає.
Л i д а. Заскочила блискавка i в нашу фортецю.
Т а н я. Ще буде
грiм.
Заходить Павлик i
майже тягне за собою Олю. Зупинились. Оля, тендiтне дiвча, виходить наперед, але
ще тримає за руку Павлика.
Оля.
Добрий день!
У л я н а. Здрастуй. (Пауза).
Як же тебе звуть, дiвчино?
О л я.
Оля.
У л я н а. Просимо до
столу.
Л i д а. Сiдай, Олю, бiля мене. - Я
теж їхня невiстка. Двi невiстки на одному стiльцi. Тiсно, але зручно, у випадку
чого, вдвох вiдбиватися будемо.
Оля несмiливо сiла.
Пообiдаємо, розмова краще
пiде.
О л я. Я... ми недавно з Павликом
пирiжки їли.
У л я н а. Скiльки ж тобi
рокiв, серденько?
О л я.
Вiсiмнадцять.
У л я н а. Раненько замiж
побiгла.
О л я. Павлик сказав, то й
побiгла...
У л я н а. Весiлля нiби було?
Де ж ви гуляли? ,
О л я. У нашому
гуртожитку, в тринадцятiй кiмнатi.
Т а н
я. Тринадцята кiмната! Гарний початок сiмейного
життя!
У л я н а.
Учишся?
О л я. У медшколi, на другому
курсi.
Т а н я.
Чудово!
Л i д а. Ось i моє вино
знадобилося. Вип'ємо за здоров'я молодих. Таню, давай чарки, а ти, Федоре,
вiдкоркуй пляшку.
Федiр
бере пляшку, давиться на батька, нiби питає дозволу. Таня вносить чарки, ставить
на стiл, Федiр наливає.
Т а н я. Оце
суботонька!
Л і д а. Олю, ти повинна
звикнути до цiєї прекрасної сiм'ї, люди дуже гарнi, але мовчкуватi, за винятком
мого Петра.
О л я. Павлик теж
говорить...
Л i д а (пiднiмає чарку). За
здоров'я молодих! Щоб були вони дружнi та щасливi.
Всi випивають, тiльки
двоє, Оля та Платон, тримають чарки, дивляться одне на одного. Врештi Оля
торкнулася губами й поставила чарку, а Платон Микитович випив до дна.
У л я н а. Павлику, чого ти нiби не
вдома?.. I Олi стiлець би винiс,
Павлик виносить табуретку, але Федiр
забирає її собi, а стiлець ставить Олi.
Якось перед людьми нiяково - скажуть,
потай женили сина.
Т а н я. Заново
переженимо. Хто там бачив весiлля в тринадцятiй кiмнатi? А тут: таксi з
прапорцями, "гiрко" кричатимуть, "Запорожець" по районних базарах побiгає,
понавозить дешевої свинини, тато розкошелиться, видасть зi своєї скарбницi
карбованцiв... Скiльки, тату?
У л я н а.
Ти б менш торохтiла.
Ф е д i р. Ольго, а
батьки твої де?
О л я. Мама в
Iванкiвському районi медсестрою працює.
Ф
е д i р. А батько?
О л я. Не знаю. Утiк,
ще як я маленькою була.
У л я н а. Мама
знає, що ти замiж вийшла?
О л я. Ми з
Павликом ще їй не
казали.
Платон Микитович
пiдвiвся, пiшов до хати.
Т а н я. Ти,
Олю, вже зорiєнтувалася, хто є хто? Я - Таня, сестра твого Павлика. А це - Лiда,
дружина нашого старшого брата Петра. А ото, до хати пiшов, Павликiв тато. Наш
батько!
Л i д а. Здається, гроза пройшла
мимо. Платон Микитович угамувався.
У л я н
а. Якби-то.
Л i д а. I все ж весiлля
будете робити чи ото, як було в тринадцятiй, так i
залишиться?
Ф е д і р. Хiба ж то весiлля?
Треба, як у людей.
У л я н а. I так усi
про нас говорять: "Скупi, корисливi" та
всяке...
Та н я. Мабуть, оригiнальне
весiлля було в тринадцятiй. Ти, Олю, й фату
одягала?
У л я н а. Вони такi дорогi
тепер.
О л я. Ми з Павликом не купували
фати. Я позичила в одної дiвчини. Вона вже тричi замiж виходила,, а фата
нова-новiсiнька.
Т а н я. Мамо,
допитайся, може, й Федiр уже оженився, то щоб весiлля разом. Меншi витрати
будуть.
У л я н а. I чого ти до Федора
причепилася?
Т а н я. Вiн
знає.
Ф е д i р. Багато говориш, Таню.
Якби стiльки ще й робила.
Т а н я. Все
вимiрюєш одним аршином. Жити, Олю, в нас тобi буде добре, але й робити змусять, як
каторжну.
У л я н а. Що ж, буде як буде!..
Ти, Олю, збирай свої речi та переходь до нас. Федiр завтра вiльний, допоможе
перевезтися.
О л я. Я сама. У мене
чемоданчик легенький... Я його взяла з собою, вiн там, бiля
ворiт.
Т а н я. Ще хто вкраде посаг...
Неси до хати.
О л я. Я все забрала, Павлик
так сказав. (Вибiгла).
Л i д а. Пощастило
- на весiлля .потрапила.
У л я н а. На ту
недiлю, гадаю, упораємося. Напишемо, щоб i Петро
приїхав.
Л i д а. На весiлля
приїде.
У л я н а. Ох, Павлику, Павлику,
не сказав батьковi. Що вiн тепер думає про
тебе?
Л i д а. У батькiв серце добре.
Входить Оля з невеличким чемоданчиком, з вузликом книжок i зошитiв.
О л я. Це мої речi. А це - книжки й
конспекти. Павлик сказав усе захопити.
Т а
н я (усмiхнулася). Ось ми вже й переїхали.
Л i д а. А жити де будете?
О л я (глянула
на Павлика). Павлик... ;
У л я н а. У нас,
а де ж iще...
Т а н я. Я до мами в
кiмнату, а вони в моїй.
Входить Платон з двома чемоданами в руках,
поставив бiля столу.
П л а т о н. Ось
твої речi, Павле. (Виймає грошi). Ось дев'яносто сiм карбованцiв, це з твоїх
лишилося. Бери - i в добру путь! Живiть!
У
л я н а. Куди ти його випихаєш?! Отямся,
Платоне!
П л а то н. Сам себе випхав.
Оженився, своя сiм'я, своє життя. Не радився з нами - виходить, у нього свої
плани. Обрав дорогу-хай iде!
У л я н а.
Горенько! Куди ж їм iти?
Пауза. Тиша.
О л я. Павлику, то кидай мене, раз тебе з
дому проганяють.
Ф е д i р. Тату, хай
поживуть...
Т а н я. У нас же мiсця - хоч
танцюй.
П л а т о н. Вибрав свою дорогу,
хай iде, i квит! (До Павлика). Отак, синку! Живи своїм розумом. (Сiв до столу,
обiдає).
Нiма сцена. Всi враженi вчинком Платона. Оля пiдходить до
Павлика.
О л я (тихо). Може, ти
лишайся, а я пiду.
П а в л и к (бере
чемодан). Ходiмо?
Оля i Павлик виходять.
У л я н а. Синку, почекай! Платоне,
зупини! Павлику! (Вибiгає),
Ф е д i р. Це
вже занадто, тату. (Виходить).
Т а н я.
Феодалiзм! (Вибiгає).
Л iд а. Сумнiваюся в
мудростi вашого вчинку, Платоне
Микитовичу.
П л а т о н (випив чарку). Не
втручайся, Лiдо. Павлик мiй син. (Iде до
хати).
Л i д а. Невже ви любовi й жалю до
сина не маєте? Куди вони всi?.. (Виходить з двору).
З хати виходить Платон
з курткою в руках.
П л а т о н. Як же
я забув куртку покласти?.. Повернеться, вiзьме... Не повернеться... (Пауза). "Жалю
не маю", "Не люблю своєї дитини"... Може, й вона мене не злюбить. (Виходить майже
на авансцену). Що скажуть люди? Бува, батьки купують любов своїх дiтей. Поки малi
- за iграшку, за морозиво, потiм п'ять, десять копiйок, двадцять, карбованець,
троячка. Потiм дитя вже саме лiзе до них у кишеню! А потiм жiнку приведе -
годуйте! "Коли хочеш, батьку, щоб тебе любили, не пручайся..." На це я не пiду!
"Прогнав сина"! Нехай його життя поколесить, поморозить, попече! Життя - не
батько, не мати - подарункiв не робитиме. "Жалю не маю"! А без мене хто його
жалiтиме? Люди? У них своїх клопотiв повно.
Заходить Л iд а.
Л i д а. Пiшли до автобусної зупйнки...
Куди дiнеться ТIавлик зi своєю дружиною?
П л а т о н. Його дiло!
Заходить Крячко. Вiн тут частий гiсть. Сiдає на
ослiнчику, старанно зачiсується, лише-пiсля цього звертається до Лiди.
К р я ч к о. У гостi,
Лiдо?
Л i д а. У
гостi.
К р я ч к о. Тодi
здрастуй.
Л i д а. Доброго
здоров'я.
К р я ч к о. Петро
живий-здоровий? У начальствi? Я оно з Платоном у найвищому начальствi -
пенсiонери! Живемо найкраще - на всi грошi! Балакаємо i розважаємось на весь
розум, який ще лишився! Нiхто вже нiчого не додасть i не вiдбере! Дивлюся: пiшов
Павлик з чемоданом, догадуюсь - погнав Платон кудись хлопця грошi заробляти. А
навiщо тобi, Платоне, грошi? У тебе й так добра всякого на десятьох. Ось я тебе
знаю без малого тридцять рокiв, i все тобi мало. Робиш, заробляєш, приробляєш,
надурочнi, премiальнi... На пенсiї, а влаштувався ще в хлiбний магазин
приймальником. Уночi товар приймає, або сам, або Федора посилає, аби шiстдесят
карбованцiв придбати. Такi, як ти, Платоне, оббирають державу, як
липку.
Л i д а (наливає). Випийте, дядьку,
пива.
К р я ч к о. Випий пива, а в Платона
кров закипить- добро його пропало... За копiйкою вiн не те що нахилиться, а
ляже!.. Була революцiя, полiтгуртки, наглядна агiтацiя, п'ятирiчки, соцзмагання...
А Платон вистояв зi своєю iдеєю - гони
копiйку.
Л i д а. Живеш, то треба й
заробляти.
К р я ч к о. У мене оно
будиночок гiрший, нiж у Платона, не маю нi "Запорожця", нi кольорового телевiзора,
нi ощадної книжки... Я не капiталiстичної фiлософiї - мною не керує копiйка...
Платон засмiявся.
Що з тобою? Ти
ж раз на рiк смiєшся...
П л а т о н.
Злиднями люди хизуються...
К р я ч к о. Не
злиднями, а соцiалiстичною свiдомiстю. Я не голодний i не голий, що менi треба?
(Наливає пива. Випиваѕ. Знову сiв на
ослiнчик).
П л а т о н. У тебе. Крячко,
свiтогляд, як у тої кози: влiтку пасеться, а взимку їсть, що
дадуть.
Лiд а. Живiть ви по-своєму, а
Платон Микитович буде по-своєму.
К р я ч
к о. Нi, я все життя активiст! Поки на заводi працював - на зборах його чистив. А
тепер доводиться iндивiдуально. Усе б йому простив, а за те, що жмикрут, -
простити не можу. На фронтi в одному взводi служили. Платон улiтку в ранцi шапку
носив. I тут, бачив, людям каструлi, вiдра клепає, майструє. Усе дбає, усе мало.
Сто рокiв проживеш? Нi! Правда, ти мiцний, як дуб, може, й проживеш до
ста.
П л а т о н. Чого
прийшов?
К р я ч ко. П'ятiрку до
пенсiї.
Платон дає грошi.
Воно й не личить брати в пiдсудного... Але до суду вiддам. Куди синок майнув?
Менший. Може б, i мого прихопив, нiяк до роботи не
прилаштую.
П л а т о н. Бо
злодiй.
К р я ч к о.
Що?
П л а т о н. Злодiй твiй
син!
К р я чк о. Як ти смiєш! Вiн своє
вiддасть, не те щоб украсти.
П л а т о н.
Не працює, а їсть-значить, злодiй. Не заробив, а тринькає -
злодiй.
К р я ч к о. Моє їсть - не
твоє.
П л а т о н. Гiрший за того злодiя,
що нишком краде, по ночах, бо твiй - серед бiлого
дня...
К р я ч к о. Куркуляка! Йому i мого
добра жаль.
П л а т о н. Усе державне, усе
наше, i все моє!
К р я ч к о. З такою
формулiровочкою ти завтра не те що пустирчик цибулькою висадиш, а всю дорогу. Ну,
за цю справу я тобi ще на судi покажу.
Л i
д а. Про який ви суд, дядьку Крячко?
К р я
ч к о. Розумiєш? Ото ж (жест) обiч дороги такий пустирчик був. Ми збиралися там
стенд поставити. Намалювати, написати, яким стане селище за п'ятирiчку. А Платон i
прихватив той пустирчик-цибулькою, кропом засадив. Управи'на нього немає. Будемо
товариським судом судити. Я виступатиму громадським обвинувачем. Я вже там виллю
душу... Скоро їдеш, Лiдо?
Л i д а.
Днями.
К р я ч к о. Я пiшов. Щось серце
коле.
Л i д а. Я теж пройду в магазин.
Лiда й Крячко виходятiь. Платон лишається сам.
П л а т о н. Пташка - i та гнiздо в'є,
щоб і вiтер не звалив, щоб i дощ не залив, щоб i тепло пташенятам було. Крячко i
пташцi сказав би: багатiєш! Народилася людина - то й живи! I добре гнiздо своє
клади, щоб і дощ, i вiтер, I холод не страшнi були тобi.
Заходить Клоков,
зупиняється на вiдстанi, придивляється до Платона. Клацає фотоапаратом. Платон
мовчки спостерiгає за ним.
К л о к о
в. Доброго здоров'я. Якщо не помиляюся, Платон Микитович Ангел? А я Клоков, з
газети. Ось...
Простягає посвiдчення. Платон навiть не подивився.
|
Вакансии ведущих компаний
Все вакансии
Дикий ангел - Коломієць Олексій
