ОЛЕКСІЙ
КОЛОМІЄЦЬ
КРАВЦОВ
ПОВІСТЬ
ПРО ВІРНІСТЬ
НА 2 ДІЇ
ДІЙОВІ ОСОБИ:
К р а в ц о в.
О л е н к а.
Т а м а р а.
М и ш к о.
А з а.
Д і д.
С к и р д а.
К о н о п л і ц ь к и й.
В а с и л
ь к о в.
ДІЯ ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
Сцена освітлюється повільно, мовби в ніч запливає ранок. Узлісся. Прихилившись до
стовбура, сидить Мишко, наче дрімає. Голова впала на груди, автомат на колінах.
Пауза. Раптом стрепенувся, автомат напоготові. Принишк, насторожився. Входить
Тамара, теж з автоматом через плече. Мишко подивився на неї і знову розслабився,
прибрав попередню позу.
Т а м а р
а. Втомилася! (Не підходить до Мишка, на віддалі опускається на землю).
Вперше так втомилася. Дід лютий-прелютий. Що, каже, вони в розвідку пішли чи на
вечорниці? Послав мене розшукати вас, а решту він зробить сам. Думаю, відшмагає
нагайкою.
Пауза.
Біля дикої яблуні натрапила на ваш
слід. (Засміялась). Взяла слід, як мисливський пес, і майже бігом кілометрів
тридцять... Мишко, всі розмови потім, а зараз хвилин десять подрімаю перед
дорогою. (Скинула і простелила фуфайку, прилягла).
Довга пауза.
(Підхопилася, в голосі тривога). А чому ти мовчиш?! Мишко!!! (Підбігла до нього,
шарпнула за плече).
Мишко
подивився на неї довгим поглядом, і вона прочитала в його очах щось страшне... аж
відсахнулася від нього.
(Тихо). Де
моряк? (Закричала). Де моряк?!
Мишко
зробив повільний жест, мовляв, там, за деревами.
(Виходить, не
відриваючи погляду від Мишка. По довгій паузі повертається. В одній руці тримає
стягнуту з голови хустку - коса впала на плечі, в другій - широкий німецький
багнет, на ньому прилипла земля).
М и ш к
о. Отим багнетом і руками викопав... Цілу ніч копав. У зріст викопав...
і листям вистелив могилу. Моряк любив запах листя осіннього. Казав, воно йому
нагадує запах моря.
Т а м а р а. Як же
так?..
М и ш к о. За млинами німці групу
червоноармійців оточили, притисли до провалля - і з автоматів... Стогін недобитих
вдень не так, а вночі далеко йде. Пробували люди туди пробратися, та німці охорону
виставили. Хто наблизиться, зразу: не добивали червоноармійців, може, навмисне,
щоб приманка для живих людей була, або - хай помучаться. (Примовк). Ми з моряком
теж почули стогін. Аж попід землею наче той стогін ішов. (Важко підвівся, підійшов
до Тамари). Ось його вахтжурнал. (Вийняв блокнот, розгорнув, читає). "Людина за
бортом... Як же жити, коли не попробую врятувати людину? Той стогін літатиме за
мною чорною чайкою. Все життя - чорною чайкою... Хай що не каже Мишко, а я піду".
(Важко зітхнув). Що я не казав, а він таки пішов. Його зразу ж на підступах
автоматною чергою. Доповз я до нього, він уже не говорив. Доніс сюди. Ти ж знаєш,
очі в нього ясно-голубі, а то стали чорними... Смерть уже почорнила йому очі.
Пауза.
(Підвівся).
Піду в загін навпростець, щоб швидше, а ти зайди (жест) - там зв'язківець
чекатиме. (Вийшов).
Тамара
лишилася сама. Нетвердим кроком підійшла, опустилася біля дерева, під яким сидів
Мишко, навіть позу прибрала його.
Пауза.
Повертається Мишко.
Не подумай
сама пробиратись до провалля... Туди й муха не пролетить. (Постояв, ніби хотів ще
щось сказати, і відійшов).
Тамара
поволі гортає сторінки вахтжурналу. Потім починає прислухатись, наче вловлює якісь
далекі звуки. Сцена темніє, а Тамара насторожилась, вся в полоні тільки їй чутних
звуків. Підводиться обережно, наче боїться загубити почуте...
Переміна світла.
На простеленій шинелі лежить Кравцов. Весь
перев'язаний, просто сповитий. Біля нього стоїть на колінах Тамара. То припадає
вухом до грудей, то ловить пульс.
Т а м а р а. Серце то стріпнеться, як
поранений птах, то не чутно зовсім, мов зупинилося. Не вмирай! Чуєш, солдатику?
Тяжко було тебе звідти забирати. Я повзла туди й назад тихіше, ніж лунь літає. А
знаєш, як лунь літає? Наче тінь понад землею, травинка не захитається... Ти
спочатку видався легеньким, як дитина, - висох же увесь. А потім ставав все
важчим. Донесла сюди - і більше ні кроку.
Пауза.
Розповідаю,
а він не чує. Глухий, німий, невидющий! Не помирай, солдатику! Ти живучий. Серед
усіх один аж до сьогодні дожив... Мабуть, твій стогін і моряк чув. (Бере кухоль).
Ось я тобі назбирала роси. По краплинці цілий ковток назбирала. Люди кажуть:
ковток роси - відро здоров'я! (Обережно вливає йому воду, приглядається).
Ледь-ледь розплющив очі. Їй-богу, дивиться! Бачиш мене? (Схаменулась, застібає
фуфайку, вдягнену на голе тіло). Не лякайся... я все, що можна, пошматувала тобі
на бинти... Увесь же ти в ранах. А ось листя горіха. (Прикладає листя до лоба).
Воно жар забирає. Вже добу отак над тобою, і тільки вперше помітно затепліло
життя.
Тихо,
мовби випливає на сцену Оленка в яскраво-червоній накидці. Золотаве волосся
розсипалося по плечах. На устах - щасливий усміх. Зупинилася на віддалі, дивиться
на Кравцова.
(Нахиляється, прислухається). Щось шепоче. Слава богу. (Знов прислухається),
Ілонка. Роксолана... Імена якісь дивні називає. Марить... Хай поживе в світі
марення, кажуть, марення роздмухує життя. Хай! А я крапельку передрімаю. (Схилила
голову на коліна, задрімала).
О л е н к
а. Як тихо... Мабуть, війни не стало. Мабуть, війна померла... Чого я в
червоному? Ти, Кравцов, називав мене сонцем - і я вдяглася в червоне, щоб ти
подумав - сонце сходить... Не подобається? (Скидає накидку, лишається в білій
сорочці, довгій-предовгій, і по ній червоні квіти. Широкі рукава теж у квітах).
Бабуня мені вишила... Хай, каже, лежить, а я для тебе вдягла... іще раз одягла її,
коли ставала русалкою. (Одягає вінок з білих лілій).
Сцена
заливається місячним світлом.
(Танцює
танець русалки. Танцює, наче заманює кого, потім кличе). "Кра-ав-цов!" (Ось вона
наче взяла його за руку). Обережно іди, тут квіти - їм боляче. Вони живі, Кравцов!
Тепер ніч. Вони сплять. Може, їм сниться теплий дощ або ранок... (На якусь мить
зникає і знову з'являється в червоній мантії, а в руках велика квітка, що палає
голубим вогнем. Вона її тримає над головою, як факел).
Г о л о с К р а в ц о в
а. Знову ти в огнистому вбранні. Воно аж очі мені палить... чи, може,
то синій вогонь?
О л е н к а. Не палить - гріє... Не
синій вогонь - це нічна фіалка, або нічниця, або знаєш, як іще вона називається?
Люби-мене, не покинь.
Г о л о с К р а в ц
о в а. Палить!!!
На
сцені знову звичайне світло.
Т а м а р
а. (прокинулась, нахилилась над Кравцовим). Що ти шепочеш? Ти весь
гориш. Знову кров! Аж очі заливає. Пов'язку зрушив на голові. Ось так. (Протирає
йому чоло). Зараз стане легше. Дощ надходить... що ж робити? Тут за десять
кілометрів хата лісника недобудована. Треба ж туди добратись, але не дійдемо ми до
лісникової хати, солдатику. Не вистачає сили донести тебе, і не можна нести. Тобі
б лежати, не рухатись. А ти коли мариш, то пробуєш підвестись, а сили ж то, як у
підбитого пташеняти. Марить... То жар його палить, то холод обіймає.
(Прислухається). Рани ж болем пронизують наскрізь, а він знову щось розповідає,
кличе Ілонку, Роксолану, Жанну, а вуста без кровинки, наче аж усміхаються... імена
дивні чи вичитав, чи придумав... Знову його пропасниця катує! Як же тебе зігріти?
(Після деякого вагання знімає фуфайку, залишається в одному ліфчику, фуфайкою
прикриває Кравцова). Не дивуйся на моє вбрання, все тобі пошматувала на пов'язки.
(Усміхнулася). Я, мабуть, і себе б покроїла на бинти, аби вижив... Виживи,
солдатику мій!
Сцена
темніє, тільки висвітлюється коло.
Знову
з'являється Оленка в червоному вбранні. Вона дивиться, наче тут близько перед нею
Кравцов. У голосі прохання, вимога, надія: "Виживи, Кравцов!.." Стоїть в якомусь
напруженому чеканні, а відлуння повторює: "Виживи, Кравцов!", "Виживи, Кравцов!"
Переміна світла.
Входять Тамара і Кравцов. Тамара з
автоматом у руках. Кравцов у цивільному. Помітно, що не зовсім видужав.
Зупинились.
Т а м а р а. (продовжує розповідь). Ось така одіссея. Збудувала тобі
курінь, там і одужав.
Пауза.
Тяжко йти?..
Треба було б ще полежати.
К р а в ц о
в. Належався. Далеко, йти?
Т а м а р
а. З незвички може здатися далеко. Німці в цьому районі щось будують.
Військ нагнали, і наш загін трохи відступив у глибину лісу.
К р а в ц о в. (роздивляється). Дорога -
ніби нею вже колись проходив чи снилося.
Т а м а р
а. Тобі багато снилося-марилося... В тебе є сестричка?
Пауза.
К р а в ц о
в. Ходімо.
Т а м а р а. Тут ми
розійдемося на деякий час. Мені треба заскочити на хутір. А ти, щоб скоротити
дорогу, підеш навпростець. Перейдеш через спалене село, за ним буде невеличкий
гайок - у ньому і зачекаєш мене... Зрозумів?
К р а в
ц о в. Довго чекати?
Т а м а р
а. Години три-чотири... Не заблудишся? Гайок примітний, кругом нього
тополі. Забачиш кого - то уникай зустрічі. Поліцаї переодягнені нишпорять.
Партизанів висліджують.
Розходяться
в різні боки.
Висвітлюється сцена - згарище села. На
чорному тлі попелища біліють комини - це все, що лишилось від дворища, від хати.
Хоч на коминах чорні язики сажі, хоч де-не-де повипадала цегла, але дуже помітні в
чорному обарвленні згарища намальовані на них голубі олені, якісь дивовижні квіти,
птахи і напис червоною фарбою: "Кохаю!", "Чекай!". Третє слово майже зовсім вкрите
сажею...
Промені вечірнього сонця впали на
малюнок, і він ніби засвітився. На комині пучок ще свіжих осінніх квітів. Входить
Кравцов. Зупинився, скручує цигарку. Примощується на якійсь обгорілій колоді - і
раптом його погляд упав на комин, на голубі олені. В нього перша думка - йому
привиділось? Ні, справді. Підвівся. Неприпалена цигарка випала з рук, ступив
кілька кроків до оленів, зупинився... Захитався, ніби вражений кулею. Шарпонув
рукою груди, мов хотів вирвати з них розпач. Світло, як і його свідомість,
погасло, а потім знову повільно засвічується. Стоїть Кравцов, заморожений горем. В
освітлення вплітаються голубі кольори... Наче із-за комина виходить Оленка -
вродлива дівчина, біляве волосся перехоплене стрічкою, плаття в квіточках, у руках
велика, чимось схожа на неї, лялька. Погляд на Кравцові. Не відриває від нього
здивованих, замилуваних очей. Все це він бачить у своїй уяві... І коли розмовляє з
Оленкою, навіть не міняє пози, навіть не підводить голови. Стоїть нерухомо, наче
боїться, щоб не зникло намальоване уявою.
К р а в ц о
в. Здрастуй.
О л е н к
а. (відступила крок, наче хоче запросити в хату). Добрий вечір.
К р а в ц о в. (відрекомендовується).
Ординарець командира...
Пауза.
(Жест у бік
ляльки). Як її звати?
О л е н к
а. (підняла ляльку), Ілонка.
К р а в ц о
в. А тебе?
О л е н к а. (вже
опанувала себе). Сьогодні мене теж можна називати Ілонкою.
К р а в ц о в. А вчора як називалась?
О л е н к а. Роксолана.
К р а в ц о в. А завтра?
О л е н к а. Жанна. (Жест, наче в неї
хотять забрати ляльку). Не займай!
К р а в ц о
в. Дивачка! Й досі з ляльками грається.
О
л е н к а. Цього року уже в інституті була б.
К р а в
ц о в. У художньому? (Поглянув на розмальовані комини).
О л е н к а. Подобається?
К р а в ц о в. Трохи подобається, а трохи
ні. Все ніби і схоже, і ніби не з цього світу.
О л е
н к а. Все з мого світу.
Пауза.
(Схвильовано). Ти... поранений? Давай я тебе лікуватиму! Баба - командира, а я -
тебе.
К р а в ц о в. Дрібниці. Я хоч і
сьогодні в бій.
О л е н к а. Лоша!
К р а в ц о в. Що?!
О л е н к а. Я тебе називатиму лошам.
К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то
попрошу звідси...
О л е н к а. Мене з моєї
хати?
К р а в ц о в. Ви що, куркулі? Дві
хати маєте?
О л е н к а. Це - мій палац! А
то - хата!
К р а в ц о в. Палац... А
живете де?
О л е н к а. День - у палаці, а
день - у хаті.
К р а в ц о в. Прийдуть
німці - і хату, і палац спалять.
Пауза.
О л е н к
а. Не відступайте - не прийдуть!
К р а в ц
о в. Про Кутузова чула? Отак і ми.
О л е н
к а. Аж до Москви?!
К р а в ц о
в. Військова таємниця.
О л е н к
а. А ти герой! Поранений і не признався.
К
р а в ц о в. У нашій частині всі герої.
О
л е н к а. А як називається ваша частина?
К р а в ц о в. Енська.
О л е н к
а. Назва якась дивна...
Пауза.
Давай
вечеряти, Кравцов... А як тебе звати?
К р а в ц о
в. А яке тобі ім'я подобається?
О л е н к
а. Максим.
К р а в ц о
в. Називай мене Максимом, я теж хочу мати кілька імен. А сьогодні,
справді, мій день народження. Стукне дев'ятнадцять. Піде двадцятий... Летять
роки!..
Пауза.
О л е н к а.
Давай потанцюємо, Кравцов!
К р а в ц о
в. Без музики?
О л е н к
а. Згадаємо ту, що на випускному.
Звучить вальс.
(Наче з
партнером, танцює одне коло, друге... Зникає за комином).
У
цей час входить Аза в чоботях, френч туго перетягнутий ременем, на голові кубанка,
з-під якої видніється закручена коса. В руках пістолет. Здається, вона не
торкається землі, так тихо підійшла до Кравцова.
А з
а. Руки!
Кравцов
наче не чує.
Ну, бог з тобою, іди на той світ і так!.. Вбігає Тамара.
Т а м а р а. Зупинись! Наш!
А з а. (опускає пістолет). Запізнилася б
на пару секунд - і був би мій... Тут німецькі пси бігають, думала - один із них.
Т а м а р а. Я тебе сподівалась за левадою
зустріти.
А з а. Це той врятований?
(Заходить так, щоб бачити обличчя Кравцова). Йому ще треба багато сала з'їсти, а
тоді вже в загін. У нього сльози на очах від переляку. Не бійся, ми тебе в бій не
пошлемо, будеш опеньки збирати.
Т а м а р
а. Щось балакучою стала...
А з
а. Довго мовчала. (Виймає папір, передає Тамарі). Дідові віддаси, а
мені ще треба подихати свіжим повітрям у цих краях. (Виходить).
Т а м а р а. То наша розвідниця і
контррозвідниця... Вона безстрашна, її ненависть до фашистів інколи перетворюється
на таку лють!.. І ми її в такі хвилини боїмося. Відпочив?
Повертається
Аза, кладе пучок польових квітів на комин.
А з
а. Як твоє прізвище, ім'я, ангел небесний?
Кравцов
повертається, мовчки дивиться на Азу.
А в його
погляді ошмаття ночі... Іграшки любиш? Візьми... (Виймає з кишені, подає наган).
Т а м а р а. Знову?
А з а. Знову зустріла поліцая. Він упав на
коліна, просить: "Візьми зброю". Я взяла, і він замовк, царство йому небесне.
(Виходить).
Т а м а р а. Ти їй сподобався.
Бач, зброю тобі подарувала.
Пауза.
Я вже
розповідала про моряка, який хотів тебе врятувати. Перед війною він капітаном був
на невеличкому судні. Гордився цим, а послухаєш мову, наче він тільки-но з
корабля. І блокнот-щоденник свій називав вахтжурналом. Візьми. (Подає записну
книжку). Візьми на пам'ять про моряка. (Виходить).
Кравцов
поклав у кишеню наган. Потім записну книжку розгорнув, наче хотів читати, але
передумав, поклав до кишені. Погляд знову - на голубі олені.
(Заходить,
теж кладе на комин лісові квіти. Перехопила погляд Кравцова). Німці село спалили і
людей, до одного. Тут, кажуть, жила баба з онукою, їх теж...
Пауза.
Все згоріло,
а комини залишилися. Бачиш, хтось написав "кохаю", "чекай"... Тепер так повелось -
проходять тут партизани - квіти кладуть. Комини - як пам'ятники коханню! Ходімо!
Ти такий блідий. На базі трохи ще підлікуєшся...
Пауза.
І птахи
навіть не перелітають через згарище. Село тепер - як могила.
Переміна
світла.
Узлісся. Поблизу - партизанський
табір. Біля величезного пня, який править за стіл, на саморобній лавці сидить
Кравцов - розглядає вахтжурнал. Розгорнув, читає голосно, чітко:
"Виписка з
правил ведення вахтового журналу, параграф п'ятий: записи у вахтовому журналі
повинні писатися чітко, а зміст їх мусить бути короткий, але вичерпно ясний".
(Пауза. Про себе). Людина, яку я не знаю, яка не знала мене і віддала за мене
життя. Є подяка? Є ціна, якою можна розплатитися за це? Немає!.. (Пауза.
Перегорнув кілька листочків). Записи мусять бути короткими, але вичерпно ясними.
(Записує. Голос Кравцова наче читає запис). "Вахту прийняв Кравцов!" (Згорнув
книжку, заховав до кишені).
Входить
Дід. У крутих плечах вгадується неабияка сила. Мова спокійна, розважлива; усмішки
не побачиш, а може, не видно за бородою, що ховає півобличчя. Зупинився, дивиться
на Кравцова. Той деякий час не помічає його, потім забачив Діда, підхопився, став
по команді "струнко".
Д і д (зробив
жест рукою, мовляв, сідай. Сам зайшов з другого боку пенька і теж сів на лавочці).
Звання армійське?
К р а в ц о в. Рядовий.
Д і д. Звідки родом?
К р
а в ц о в. З Сибіру...
Д і д. Де вчився?
К р а в ц о в. Перший курс політехнічного.
Пауза.
Дід запалює люльку.
Д і д. Казки
любиш?
К р а в ц о в. (іхні погляди
зустрілись). Дивлячись які. Дід. В казках не придумане, в казках справжнє, тільки
в стонадцять разів збільшене, аж не пізнаєш - так збільшене. Є казки веселі,
радісні, а є - страшні. Ось тепер самі живемо у казці кривавій. Рубаємо голову
змію, а в нього їх аж сім собачих, скажених...
Пауза.
Хлопче,
можеш правду зараз говорити - говори, не можеш - почекаю.
К р а в ц о в. (підвівся, зробив кілька
кроків до авансцени, ніби тримаючи на плечах непомірний тягар, потім знову
повернувся на своє місце). Запитуйте.
Д і д. Чого я
буду ритися в твоїй совісті? Сам вибирай і показуй.
К
р а в ц о в. З інституту - в Червону Армію, потім - штрафний батальйон.
А тоді нас у тил - міст підірвати. Завдання виконали. Частина бійців назад
прорвалася, а нас до провалля притисли - і з автоматів...
Д і д. За що штрафний?
К
р а в ц о в. Не знаю.
Д і д. Такого не
буває.
К р а в ц о в. Дівчину зустрів...
Пауза.
Я колись, а
зараз...
Д і д. До правди не готовий - почекаємо! Як
здоров'я?
К р а в ц о в. Вже добре. А коли
на завдання посилають - мене обходять.
Д і
д. Встигнеш. Війні кінця ще не видно. (Підвівся). Розмова в нас не
закінчена.
К р а в ц о в. (теж підвівся).
Не довіряєте, може?
Д і д. Розмова, кажу,
в нас не закінчена. (Виходить).
Пауза.
К р а в ц о
в. Не закінчена. А що сказати вам, командиру... Один командир уже не
повірив.
Змінюється
колір освітлення, потім залишається лише освітлення, в якому стоїть Скирда.
Г о л о
с К р а в ц о в а. В чім моя... наша вина?
С к и р д а. Мовчать!!! Батько її на
фронті загинув, а ти насміявся з дівчини! Воїн червоний! Не воїн - бандит!
Я сам, без трибуналу! (Виймає пістолет).
Знову
освітлення, як і було. Стоїть Кравцов, а голос Скирди ще звучить: "Насміявся з
дівчини. Не воїн - бандит!"
Переміна світла.
Згарище села. Комин з голубими оленями. На
обгорілій колоді згорблений, обхопивши голову руками, сидить Кравцов. Весь у
полоні спогадів.
Висвітлюється Оленка в червоному
платтячку.
К
р а в ц о в. Ілонка... А завтра будеш Жанна... Дивна ти... Придумала -
кожен день нове ім'я!
О л е н к а. А квіти ж мають по
кілька назв. Є така квітка. Любка-дволиста, а ще вона називається нічниця, нічна
фіалка, і ще вона має назву знаєш яку?
Пауза.
Люби-мене, не покинь.
К р а в ц о в. Я
приїду до тебе. Ось на них, на голубих оленях! У заметіль таку, що тільки в нас
буває, - непроглядну, як білий дим... На голубих оленях! Вони мчатимуть, як ось
ці... Вітром мчатимуть!
О л е н к а. Голубих оленів
не буває, я їх придумала...
К р а в ц о
в. Раз ти придумала -то вони є! І я їх знайду! Приїду і скажу: Ілонко,
Роксолано, Жанно д'Арк, поїхали!
О л е н к а. Куди?!
К р а в ц о в. Світ дивитися! Я тобі
покажу такі дивовижні краї!
О л е н к а. А ти їх
бачив?
К р а в ц о в. Снилося або уявляв!
Може, поїдемо в краї далекі...
О л е н к
а. Не боїшся?
К р а в ц о
в. Завтра в бій, і я піду! Хай уб'ють, не боюся!
О л е н к а. А хто до мене приїде?
К р а в ц о в. Я виживу... Щоб до тебе
повернутися!
О л е н к а. Виживи, Кравцов!
Пауза.
К р а в ц о
в. Приїду і скажу... (Голос наче не може вирватися з грудей, а потім
вибухає), Ілонко! Роксолано!!
Непомічене
заходить Аза. Вона пильно вдивляється в малюнки на коминах, потім хусткою стирає
сажу з третього напису, і там чітко проступає слово "Кравцов".
А з
а. (повернулась до Кравцова і по довгій паузі). Оце ти такий, Кравцов!
Німа сцена.
КАРТИНА ДРУГА
Узлісся. На лавочці біля пенька сидить
Кравцов, щось записує у вахтжурнал. Заходить Тамара. Сідає по другий бік "столу".
Т а м а р
а. Як почуваєш себе?
К р а в ц о
в. (тільки тепер помітив її). Навіть не чув, коли підійшла.
Т а м а р а. Вже звичка нечутно ходити.
Іноді помічаю - пташка не чує, коли проходжу поряд. Поживеш у лісі, і ти навчишся.
Пишеш?
К р а в ц о в. Пишу. (Ховає
блокнот).
Пауза.
Раптом залп - один, другий, третій.
Кравцов і Тамара підвелися, стоять, наче над могилою. Кравцов і шапку зняв. Через
кілька хвилин знову сідають.
Т а м а р
а. І п'ятий не повернувся. Там загинув.
К
р а в ц о в. Не повернувся? А як же ховають?
Т а м а р а. А Дід завів такий порядок. Де
б не загинув боєць, хоч і останків його немає, але ховають у розташуванні загону.
Насипають могилу, кладуть вінок із жита, калини і дубового листя. Неподалік
виявлено величезне сховище пального, яким харчуються німецькі танки. Наказ
командування будь-що знищити сховище. А там численна охорона, укріплення, прямим
боєм не взяти. Отож і посилають по одному. Посилають, а вони гинуть.
К р а в ц о в. А що ж далі?
Т а м а р а. Пошлють шостого. А може, й не
пошлють. Бо тепер ясно - це вірна смерть.
К р а в ц о
в. Де ховають ?
Т а м а р
а. Ходімо поклонимося його могилі.
Виходять.
Заходять Мишко і Дід, вони чимось схожі
між собою. Мовчки сідають біля "столу", мовчки скручують цигарки... Головне вже
сказано ними.
М и ш к о. А що? Піду...
Д і д (наче розмірковує чи виправдовується). Тебе
доводиться посилати. А кого? Іншого пошлю, а тебе прибережу, бо ти мій син?
Пауза.
Не можна
так! Це проти совісті!
М и ш к о. Розумію,
не маленький.
Д і д. Там...
М и ш к о. Знаю, дорога в один бік.
Д і д. Що?
М
и ш к о. Туди йдуть, а звідти...
Д і д.
Злякався?!
М и ш к о. До слова прийшлося.
Д і д. Не вправишся - комусь знову йти...
Пауза.
І десятий
піде. Наказ командування виконаємо!
М и ш к
о. Виконаєте...
Пауза.
Д і
д. Чоботи не давлять?
М и ш к
о. Ні.
Д і д (дістає з кишені,
подає Мишкові). На.
М и ш к о. Цукерка? Де
взяли, тату?
Д і д. Завалялась.
Пауза.
М и ш к
о. (підвівся). Піду. (А сам стоїть, не йде). Тату, давайте шапками
поміняємось. У мене тепліша і якраз на вас.
Міняються
шапками.
Д і
д. Придумав... (Теж підводиться).
М и ш к
о (одягнув батькову шапку, натягнув на лоба). Бережіть себе, тату!
(Швидко виходить).
Дід
тримає в руках синову шапку, потім рвучко притис її до обличчя.
Сцена темніє.
В темряві жіночий тужний крик з
відлунням... Потім тиша. Три рушничні залпи.
Освітлюється сцена. Виходить Дід, сідає на
лаву, кладе шапку на коліно...
Пауза.
Ще тричі лунають трикратні залпи все
тихіше й тихіше. Це вже вчувається Дідові.
Д і д
(гладить шапку, наче голову дитини). Немовлям іще був ти, Мишко, і року не було,
коли прихворів. Плачеш і плачеш... А візьму на руки - затихнеш. То я цілу ніч і
проношу тебе на руках. А ще коли до школи у перший клас повів тебе...
Побриньдзювало з малечею. Мені чомусь так стало тебе шкода, а ти ніби відчув,
зупинилося мале, я підійшов, поцілував тебе. А ще якось на трактор до себе
посадив. Двоє гонів з тобою обійшов. (Ковтнув беззвучний плач). А то завжди, як з
дорослим.
Пауза.
А це, бач,
узяв та й послав на смерть! Батько сина послав!.. Чи ти хоч устиг до мене, до
матері думкою шугнути? Може, й не встиг... куля прямо в голову...
Пауза.
Мишко, чому
я хоч на прощання не обняв тебе, не пригорнув до себе, щоб серце твоє живим
почути! Почути, як б'ється!
Пауза.
Чому,
Мишко?
Пауза.
(Глухим
стогоном-криком). Батьки, цілуйте їх, дітей своїх, поки вони маленькі. Дорослі
стануть, а ви їх обнімайте, слухайте, як б'ється їхнє серце - то шматочок вашого
серця. Треба їх любити! Дихати ними! Ось бачите, не стало мого сина... Холодно
мені в грудях... Холодно!.. Як у відчинені двері, мороз увійшов у душу.
Пауза. Знову чутно три віддалені залпи.
Простіть,
батьки тих синів, яких я знову пошлю. Може, на смерть! Простіть, як я собі прощаю,
інакше не можна! Вітчизну свою, край свій, цю землю свою (розкинув руки) Треба
захищати!
Пауза.
Ось і
тепер піде слідами мого сина командир третього взводу, найкращий у загоні.
(Підвівся, стоїть згорблений, постарілий. Шапку так і тримає в руках).
Входить
Кравцов, майже стройовим кроком наблизився до Діда.
К р а в ц о
в. Товаришу командир, дозвольте. (Помітив, що Дід не бачить і не чує
його, повільно, тихо ступаючи, виходить).
Д і
д (не міняючи пози). Що хотів, Кравцов?
К
р а в ц о в. (повернувся на місце). Я прошу послати мене туди...
Д і д. Куди не дійшов Мишко? (Дивиться на
Кравцова, наче не збагне, що той сказав).
К р а в ц о
в. Куди ішов Мишко. (Ступив кілька кроків до командира, той вдивляється
в нього, наче хоче розгадати його).
Д і
д. Сам, чи хто підказав?
Пауза.
Чується голос Кравцова, наче читає запис:
"Вахту прийняв Кравцеві"
К
р а в ц о в. Сам собі підказав.
Д і д
(твердо). Піде командир третього взводу.
Пауза.
(Наче
сердито). Чи гадаєш, ти кращий, хоробріший, досвідченіший?
Пауза.
Чого в тебе
очі червоні? Випив?
К р а в ц о в. Не
спав... за старостою ходили.
Д
ід. Поспи... Хто може рівнятися з комвзводом-три!
К р а в ц о в. На це діло мене краще...
Д і д. Ти кращий, відважніший? Іди з моїх
очей. Скромник.
К р а в ц о в. У мене
більше шансів виконати це завдання.
Пауза.
Не той тепер
час, щоб думати про скромність. І я не з лякливих.
Пауза.
В мене план
інший - не від лісу і не від поля підкрадатися до об'єкту, а з села.
Д і д. Там штаб польової жандармерії, аж
кишить німцями.
К р а в ц о в. Саме тому
охорона не чекатиме з боку села.
Д і д. А
в село як?
К р а в ц о в. На місці вирішу.
Д і д. Треба думати.
К р а в ц о в. Я вже думав. Скільки ж іще
думати?
Пауза.
Д і
д. Рідня є?
К р а в ц о в. Я
дитдомівець.
Пауза.
Д і
д. Придумали слово - дитдомівець. (Виходить).
К р а в ц о в (говорить, наче вона поряд),
Ілонко, як ми вирішили з тобою, так і зроблю, піду. Ми не прощаємося, бо ми завжди
разом.
Заходить
Дід.
Д і
д. День і ніч вистачить тобі зібратися? І підеш. Підете вдвох з Азою.
К р а в ц о в. (підвівся). Я сам.
Д і д. Підете вдвох. Адресу, якщо є кому... даси.
К р а в ц о в. Обійдеться без адреси...
Стоять
двоє людей, мовчки прощаються, і кроку один до одного не зробили. Переміна світла.
На авансцені Аза з вузликом у руках. На
ній широка довга циганська спідниця. Поверх фуфайки велика циганська хустка.
Кравцов у звичайному одязі сільського парубка. Обоє зупинились, обирають дорогу.
А з
а. Підемо ліворуч, поза березняком.
К р а
в ц о в. Праворуч яром - дивився по карті.
А з а. По карті. Іди за мною, я тут не тільки кожне деревце - кожну
гілочку знаю. В мене очі - як фотоапарат: гляну - і на все життя. І потім - хто в
нас старший?
К р а в ц о в. Не запитував у
командира.
А з а. А я запитувала.
К р а в ц о в. Що ж він сказав?
А з а. Хто розумніший, той і старший, а
хто розумніший - діло покаже... Ще кілометрів тридцять!
Пауза.
Ти вже за
ніч пройшов сорок. Ходив на згарище? Стоять комини? Біжать олені?
Пауза.
Скільки їй
років було?
К р а в ц о в. Вісімнадцять.
А з а. А мені дев'ятнадцять. А тобі? Вже сивина
пробивається. Мабуть, за тридцять.
Кравцов
прислухається, насторожився.
То листя
падає. В лісі, коли голі дерева, - листок падає, а чути
|
Вакансии ведущих компаний
Все вакансии
Кравцов - Коломієць Олексій
