Квітка-Основ'яненко Григорій
|
Григорій Квітка-Основ'яненко
С В А Т А Н Н Я Н А Г О Н Ч А Р I В Ц
I
Малороссийская опера в трех действиях
ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:
П р о к и п Ш к у р а т - обыватель из-за Лопани.
О д а р к а - жена
его.
У л я н а - дочь их.
О л е к с и й - помещичий крестьянин.
П а в л о
К а н д з ю б а - обыватель из-за Харькова.
С т е ц ь к о - сын его.
О с и п
С к о р и к - отставной солдат.
Т ы м и ш - обыватель из Заиковки.
Д е в к
и, п о д р у г и У л ь я н ы.
Действие в городе, на Гончаровке.
ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ
Улица на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
П р о к i п (в расхмель, выходит из своего двора без
пояса и шапки, свиту несет на плече и поет).
Спить жiнка, не чує,
Що
мужик її мандрує.
Спи, жiнко, спи!
Я тим часом одягнуся.
Та на вольну
заберуся,
А ти, жiнко, спи!
Хоч немає нi алтина,
Вiдвiчатиме
свитина,
А ти, жiнко, спи!
Як заставлю я свитину,
То i вип'ю
четвертину,
А ти, жiнко, спи!
О, та мудра ж i сивуха!
А ти, жiнко,
псяюха,
Спи крiпко, спи!
Як уволю я нап'юся,
Чорта й жiнки не боюся,
-
Нехай вона спить!
(Крадется через театр).
О д а р к а
(выходит из избы, не выходя со двора). А куди-то вже потяг, йолопе? Чи то вп'ять
на вольну? Вернися лишень сюди!
П р о к i п (с неудовольствием, в сторону). От
чортова доглядачка! Таки i вздрiла! (Кричит ей с досадою). Чого там вертатися?
Нiколи!
О д а р к а. Яке там нiколи припало? Вернися, бузовiре! (Он ее не
слушает, она ему грозит кулаками). Вернись, кажу тобi, вернись! Чи хоч, щоб за
патли вп'ять притягла? (Он хочет идти; она, разозлясь, выбегает из-за ворот и
кричит). Вернись, вернись, вернись!
П р о к i п (с досадою возвращается).
Т'адже i вернувсь! Ну, чого там так пильно припало?
О д а р к а. А кажи, куди
було помандрував?
П р о к i п (все с сердцем). Та де тобi помандрував? Тiльки
хотiв було йти до шевця, щоб чобiт залатав.
О д а р к а. Яке тепер латання?
Недiленька свята; забув єси, католиче? Чи з глузду спився? Ще добрi люди i з
церков не повиходили, а ти вже i на вольну швандяв! Знаю я тебе! оце було б так,
як позавчора: п'ятiнка свята, люди нi рiсочки у рот не беруть, а вiн на вольнiй,
та так впився, що не змiг i додому дiйти. Ввалився у провалля оттам на Холоднiй
горi та й спав цiлу нiч. Ще то навдивовижу, як тебе москалi не обiдрали? Чи то ж
не стид та й не сором? Гай, гай! Побила мене лиха година та нещаслива! Занапастила
я свою головоньку з таким п'яницею! Тiльки б йому по вольним i шлятись!..
П р о
к i п. Оттак пак! А чому вольну зробили далеко? Постановили б її ось тут, на нашiй
вулицi, так би я випив та й додому потрапив би, а то бiда! Iдеш, iдеш, поки до
тiєї вольної дiйдеш!
О д а р к а. А, дурний та божевiльний! А про те не кажуть,
що нащо б то пити? Ось коли б кабатчики та вiдмежували б геть по Залютин, то-то б
я спасибi сказала!
П р о к i п. Холодком i туди недалеко. Аби б туди дiйти, а
то й байдуже!
О д а р к а. Бач, п'яницi море по колiно! Вiн знай своє товче! Я
тобi кажу, нащо ти п'єш? Чи мало ти худоби пропив? Був хазяїн як хазяїн; були
волики, була й коровка. Була й одежа, неначе у якого мiщанина; усе позбував, усе
попропивав, звiвся нiнащо. Одним одна свитина, а пояса i шапки катма!
П р о к i
п. Брешеш-бо, не усе попропивав: шапка i тепер цiлiсiнька у тебе у скринi, а пояс
застановив.
О д а р к а. А бодай тебе заставляла трясця та болячка! Нащо ти
заставляв?
П р о к i п. Оттак пак! Чи я ж винен, коли шинкар у борг не
дає?
О д а р к а. Та нащо ти п'єш?
П р о к i п. Але, нащо! Шинкар дуже до
мене добрий, хоч опiвночi прийду, то й вiдчиня; та таки i горiлка не розведена.
Вже пак до кабатчикiв не пiду. Та нащо i горiлку вигадали, коли її не пити? Якби
її не було на свiтi, то я б i не пив. Тогдi б послухав тебе.
О д а р к а. Ох,
моя головонька бiдна! Що менi з п'яницею робити? Усе одно товче: усе пить та пить.
А за що вже й пити? Коли б не своїми бубликами торгувала, то досi усi б з голоду
попухли! Який мене гаспид понiс за сього п'яницю? - Була козир-дiвка: чи на
вулицi, чи у танцях, чи в дружках, чи у колядцi, - усiм була голова; на жарти, на
скоки, - усiм була приводниця! А й казала покiйнiй матерi: "Не вiддавай мене,
мамо, за мужика, за хлiбороба, я собi дiвка не проста: мiй дiдусь та був на
Iванiвцi попом; та його мати - що вона протiв мене? Вона сластьоним торгувала, а я
собi бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за школяром, може, й за
мене лучиться панич з правленiя". Так-таки iди та iди! От же i пiшла; от i живу!
Люди у щастi та у багацтвi i не чують, як живуть; а я занапастила себе. Де мої
молодiї лiта? Де моя дiвичая краса? Усе заїв оцей п'яниця, шибеник, харцизяка,
воло... (Увидев, что Прокип между тем все тихо пробирался и чуть было не ушел,
бежит за ним). А куди-то, куди? Тривай лишень! (Тащит его из-за кулис за чуб). Ось
так же, коли честю не слухав.
ДУЭТ
О д а р к а.
Чи я ж
тобi не говорила?
Чи я ж тобi та не велiла?
Щоб ти дома сидiв
I на
вольну не ходив?
П р о к i п (кланяясь).
Ой ти, жiнко моя!
Ти, голубко моя!
Пусти ж мене прогулятись,
Коли ласка твоя!
О д а р к а (толкая его во двор и затворяя ворота)
Ой, тут гуляй, мiй
миленький!
Мов той цуцик кривенький,
Сиди там, пропадай
I нiкуди не
втiкай!
П р о к i п (из-за ворот).
Та тут же я скучатиму,
Усiм, усiм казатиму:
Била жiнка мужика,
Била, била i товкла!
(Вместе).
Не брешу я, не брешу:
Била жiнка i товкла!
Брешеш,
брешеш, песька
донько,
Била мене i товкла.
О д а р к
а.
Брешеш, брешеш, вражий сину!
Я не била, не товкла.
Потягла я
за чуприну,
Тiльки страху задала.
О д а р к а. Сиди, сиди собi там,
мандрований цуцику! Та й гляди: ось тiльки хоч ногою вийдеш, то не побоюся грiха,
битиму, кажу тобi, що битиму. Коли б менi знати, як то у панiв бува? Адже
розказувала клюшниця отого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так,
каже, панi так над паном вередує, що i крий боже! I чого б то нi забажала, - чи
мочених кисличок, чи нiмецьких медяничкiв, чи якої хустки або одежi, то усе i є:
хоч опiвночi забажа чого, то усе їй i поставля, i без її волi з хати не iде. Через
що-небудь же вона так їм овладала? Вже ж не приходиться жiнцi мужика бити; хiба у
панiв така мода? А дуже б добре було, якби ми по-панськи вередували над
мужиками!
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Те же и Кандзюба.
К а н д з ю б
а. Дай боже день добрий! З недiлею будьте здоровi.
О д а р к а. Спасибi, будьте
i ви здоровi. Як ся маєте?
К а н д з ю б а. Та до якого часу, ще б то i не
теє.
О д а р к а. А вашi за-харкiвцi, чи усi живi?
К а н д з ю б а. Та вже
нашим за-харкiвцям така прийшла бiда, що й сказати не можна.
О д а р к а. А що
там за бiда?
К а н д з ю б а. Там таких салдатiв найшло, що й сказати не можна!
Таки що вулиця, то й салдат на кватерi. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро їх, кажуть,
прийшло. Така бiда! - А старий ваш дома?
О д а р к а. Та через силу дома. Оце
тiльки спинила мандрувати.
К а н д з ю б а. А куди ж то?
О д а р к а. Та ви
знаєте його натуру? Йому нi празника, нi недiленьки; усе б йому шваньдять по
шинкам.
К а н д з ю б а. Ось, знаєте, що я вам посовiтую: така була в мене
перша жiнка, п'яниця непросипенна. От же я її i повiз до знахура; вiн i дав їй
якоїсь води, та й побожився, що вже, каже, не буде бiльш пити. Що ж? мабуть би, i
перестала, та не до горiлки їй було; пробi кричала, що у животi пече, та до вечора
і вмерла. Ось повезiте лишень i ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.
О д а
р к а. Та я ж возила, i де то вже не була! Була i у Тишках, була i у Деркачах, об
правiй середi аж у Водолагу їздила; так що ж? Усi ув один голос кажуть: "Починено
та й починено". Та, спасибi, вже у Островерхiвцi ворожка, так та заочi вiдгадала;
каже, що любощiв давано, та, не вмiючи, переборщили. А хто ж то й дав, так
навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От
як ув око улiпила! Чи знаєте Грициху, старого Пискавки невiстку? Вона, вона йому
починила! Адже ж сама чорнява, та и верх на хатi немазаний. Я ще її, падлюку, буду
позивати, щоб не вiдбивала мужика. - Ну, одже ж то ворожка i дала менi зiлля та й
каже: "Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху пiвнiч, як першi пiвнi
заспiвають", а я, собi на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що перших
пiвнiв не почула та дала, як другi заспiвали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне
з хати, та на вулицю, а там як чкурне, так аж ляпотить; та й поченчекував аж на
Косолапiвку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та
насилу додому доволокла. Та вiд того часу ще гiрш п'є. Та вже хiба крадькома
вирветься, а то як того цуцика на верьовцi держу.
К а н д з ю б а. Де ж вiн
тепер?
О д а р к а. Оттам заперла, нехай висидиться.
П р ок i п (за воротами
поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши...
К а н д з ю б а. Бач, де
обiзвався! - Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!
П р о к i п. Рада б душа в рай,
так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.
К а н д з ю б а (Одарке). Випустiть-бо
його, будьте ласкавi. Маю до вас дiло.
О д а р к а. Ану вже iди сюди, iди!
(Прокип выходит).
ТЕРЦЕТ
К а н д з ю б а.
Послухайте
мене.
Ось будьмо ми сватами!
О д а р к а.
Кажiть, кажiть, у
чiм?
Сьому ми радi сами.
П р о к i п.
На вольну щоб
сходить?
Горiлки принести?
О д а р к а.
Та годi тобi,
дурню,
Не знать про що товкти!
(Кандзюбе).
Вiн, знай,
своє.
Кажiть, а що таке?
К а н д з ю б а. А що? Дочка в вас є?
П р о
к i п i О д а р к а. Є, є!
К а н д з ю б а. Така, що треба годувати?
О д а р
к а. Хоч сьогоднi вiддавати.
К а н д з ю б а. Сина маю.
П р о к i п i О д а
р к а. Знаю.
К а н д в ю б а. Так вiддайте!
О д а р к а. Потурайте! Чи вiн
нам рiвня?
П р о к i п. От i треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де
твоя гривня?
О д а р к а (мужу). Вiдв'яжися; врагова дитина! (Кандзюбе).
Усяк зна,
Що в вашого сина
Та клепки нема!
К а н д з ю б
а.
Щоб то як?
О д а р к а.
Та так:
Прибитий на
цвiту.
К а н д з ю б а.
Тю-тю!
Та ще фiть, фiть!
Ви
дiло тут кажiть:
Чи вiддасте? (с насмешкою).
Чи нехай ще пiдросте?
Мене ви не держiть.
(Вместе).
К а н д з ю б а.
А
чому ж i не вiддати?
В нього всього є.
П р о к i п.
Як же
можна i вiддати,
Коли горiлки вiн не п'є?
О д а р к а.
Як
же можна i вiддати?
Дурний! його всяк б'є.
К а н д з ю б а. Гай, гай!
Товкуєте не знать об чiм! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би i зовсiм дурний був,
так не узяв його кат, буде багатий пiсля моєї смерти; аж розумнiй жiнцi за ним i
добре буде. Слава тобi, господи! Є воликiв пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за
сiллю i за рибою на Дiн, i усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи ув Одесу. Є й
коров'ят з п'ятнадцятеро, та овечат там чи двi сотнi, чи й бiльш; батракiв дома з
десяток, та при скотинi на бразi скiльки є. Буде чим орудувати; перепадатиме
копiйка. А мiй же Стецько та не зовсiм i дурний: вiн, собi на лихо, трошки
непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налiчить, та не зна, що руб, а що
гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда, що нiчого не зна; жiнка
навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество
держати, чи коцарювати, чи по-вашому бублейничати...
П р о к i п. Або й
шинкарювати; i то дiло дуже добре!
К а н д з ю б а. Та що захоче, то вже не
пiде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по
других; бачите, вже не рано.
О д а р к а. (с явным удовольствием слушала его).
А що, Прокопе, як думаєш?
П р о к i п. Ти думай, а я вже за тобою.
(Поют).
К а н д з ю б а.
Так будьмо ж ми сватами!
О д а р к а.
Сьому ми радi сами.
(Вместе).
К а н д
з ю б а.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Отецька свого
пришлю.
П р о к i п.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко
любезний!
Горiлки накуплю.
О д а р к а.
Пришлiть, пришлiть
людей,
Ой сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись,
приплясывают).
О д а р к а. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати,
як-то вона ще скаже?
К а н д з ю б а. Хiба вона часом i не туди?
О д а р к
а. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом, а з яловичиною; то
м'яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь i вигадує; така вже
собi нiжна! То щоб i з женихами не стала вередувати.
К а н д з ю б а. Та вона ж
не панянка! Нехай вже тi вередують, поки довередуються до свого. Та нiчого грiха
таїти, тепер i усюди така мода: нашi мужички - так усе б то за мiщан; а мiщанка
вже i об купцевi не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то
i гляди: дiвують, сердешнi, до того, що можна буде їми на Донцi греблю загатити. -
А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.
О д а р к а.
Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже ж вона не без розуму,
вмiє розсудити.
К а н д з ю б а. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по
закону, увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою... Я щось її не знаю; а як її
зовуть?
О д а р к а. Та Уляна ж i досi.
П р о к i п. Та ще й
Прокiпiвна.
К а н д з ю б а. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба,
поговорють; а ви її навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.
(Повторяют последний куплет).
(Вместе).
К а н д з ю б а.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Стецька свого пришлю.
П р о к i п.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
О д а р к а.
Пришлiть, пришлiть
людей,
Мiй сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись,
приплясывают, потом Кандзюба уходит).
П р о к i п. От же скверно, що свата
без чарки горiлки вiдпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба
збiгати на вольну та на сватання придбати.
О д а р к а. А вже ти менi з тою
вольною остив та споганiв! I як би то ти пронiс вiд об'їздчикiв?
П р о к i п.
Але! будьте i первина! Через лiсок, та через ярок, та вскочив у садок, та й дома,
от їм i дуля пiд нiс! Так посилай же.
О д а р к а. Нехай лишень виясниться,
бач, нахмарило! Iди лишень додому, я пiдожду Уляни, та й прийду, i сядемо
обiдати.
П р о к i п. (неохотно). Та вже i пiду. Таки-то i урвався на вольну!
(Уходит).
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
О д а р к а и У л я н а.
У л я н
а. Здоровi, мамо, були! 3 недiленькою будьте здоровi.
О д а р к а. Спасибi,
будь i ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки я упоралась, дивлюсь, вже тебе i
нема.
У л я н а. Ходила, мамо, на базар, поки до ранньої, та купила дещо. Ось
скиндячки у коси, а оце шпалерiв купила на голуби та на квiтки. А оце, бач, так
обiщалась: на тi грошi, що по п'ятинкам заробляла, так вiдкладала, та, зiбравши,
от i купила, платок. Бач, який? (Разворачивает платок). I не гарний, скажеш?
Великий та модний, з квiтками; тепер усюди такi на мiщанках.
О д а р к а
(рассматривает платок). Нащо було тратитись? Мабуть, i дорогий?
У л я н а. Дала
я за нього сiм кiп та золотого з п'ятаком; та вже торгувалась, торгувалась! Морока
та й годi! Бiля круглого трахтиря чугуєвська перекупка, так аж забожилась, що не
можна дешевше. Та ще там смiх: вона узяла, та на мою голову примiряє i каже: виш,
як тобi к лицю! - А тут де узявсь пан, таки справжнiй пан; тут хрест (указывая на
грудь), а тут кавалерiя (указывая на шею), та й каже: "От славная девушка!
Пристало, пристало. Вот красавица!"- А я як засоромилась. Ув очах почервонiло, та
не знаю, куди й дивитись; а вiн усе хвалить та смiється.
О д а р к а. Потурай
панам, чого вони не набрешуть! То вiн над тобою глузував.
У л я н а. Будто б то
пани i брешуть? Вони сього не вмiють i над дiвкою не будуть гнущатись. Вони
письменнi.
О д а р к а. Та знаю я i письменних. Є, душко, з них усяковi. Чи
мало тут на Гончарiвцi дiвчат з ума позводили i письменнi, i купцi, i усякi? Хто
молодого чоловiка зупинить!
У л я н а. Та сей, мамо, вже пiдтоптаний.
О д а
р к а. Потурай, потурай! Такий ще бiльш лиха наробить, чим молодий. Ох, знаю я
такiвських! - Та скажи ж ти менi, нащо тобi сей платок?
У л я н а. Оттак, нащо?
Лучиться чоловiк, от у мене i хустка. Рушники є, хустки не було, тепер пiде йому
на хустку, а як вийду замiж, так буду сама пов'язуватись. Тепер вже така мода, що
очiпкiв не носють, i на попадях не побачиш; не так, як ви усе у очiпцi,
по-старосвiтськи.
О д а р к а. Тим-то й горе, що новина старовину прогонить.
Потурай людям! Пркинули свiй закон, та усе б то по-панськи, то й нашi будуть, як
паннi з мужиками жити. А се добре зробила, що купила хустку. Увечерi жди
старостiв, казали, прийдуть.
У л я н а. (жеманно). Якi там старости? Вiд кого б
то?
О д а р к а. Чи знаєш iз-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумакує? Вiн колись
до нас заходив з монастиря на спаса.
У л я н а. От за того старого?
Лисого?
У л я н а. Тю-тю, дурна! - За Стецька, його сина, коли знаєш.
У л я
н а. За того божевiльного? Се ще краще! Та вiн, мамо, зовсiм дурний!
О д а р к
а. Дурний! - Так багатий.
У л я н а. Цур йому з його багатством, коли в нього
глузду нема.
О д а р к а. Глузду нема, так багатий.
У л я н а. Як i по нашiй
вулицi йде, то малi дiти з нього смiються.
О д а р к а. Нехай смiються, а вiн
собi багатий.
У л я н а. А як прийшов раз до нас на Оснiв'янську мойку, так там
такий з нього регiт був, що вже хазяїн насилу прогнав, щоб ми через нього не
гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого iти; неначе усi
люди повимирали.
О д а р к а. Так кажу тобi, що багатий! Скiльки пар волiв чи
усякої худоби! У нього будеш у золотi ходити; а помре старий, так усьому добру
будеш господиня. Нема на свiтi луччого щастя, як з дурнем жити! Вiн тебе не б'є,
не вередує; а коли там здуру хоч i налає, так тiльки крикни на нього, то вiн i
замовче. Куди схочеш, пiдеш; як задумаєш, так i худобою орудуєш. Та що то й
казати! Усе не те, що з розумним; нема тобi воленьки; нi погуляти, нi в хорошi
походити. А сварка, а лайка, а бiйка!.. Ось i мiй п'яниця: що з нього, що вiн не
дурний? Коли б пак одурiв, то я б зрадувалась.
У л я н а. Та вже, мимо, що
хочете, кажiте, а я за того дурня, за того бецмана не пiду та й не пiду.
О д а
р к а. Нiчого вередувати. За такого багатого не пiдеш, так кого ще тобi треба? Чи
якого повитчика будеш ждати? Та доки нам тебе i содержати? Бач, батько п'яниця
непросипенний; я своїми бубликами тiльки вас i содержу, та вже i в мене сила не
та; звалюсь, хто вас буде годувати?
У л я н а. Чим я тобi, мамо, у тягiсть?
Лiтом на мойцi - слава тобi, господи, - скiльки заробляю? А зимою пряду; та й
зiбрала чимало: повнiсiнька скриня на колесах. Коли ж я стiльки у дiвоцтвi
зiбрала, то можу себе i содержувати, i зодягати i без мужика-дурня.
О д а р к
а. Те-таки, що зiбрала, то гаразд, а що за багатим мужиком бiльш збереш, так то ще
лучче. Послухай мене, Улясю! Послухай мене, доню! Не дрочись! Iди за Стецька,
даром що дурний. Бач, нiхто не трапляється. За кого ж тебе i вiддати? Де тi
люди?
У л я н а (застенчиво). Мамо!.. Я б вам... щось сказала...
О д а р к
а. Ану, кажи.
У л я н а. Адже ви знаєте Олексiя?
О д а р к а. Якого се?
У
л я н а (смелее). Коваля. Ось чи впам'ятку вам, що доварив вам кочергу, а оце
недавно чаплiю зробив?
О д а р к а (вспоминая). Еге-ге-ге! Коваль? Знаю. А що?
Чи не дума вiн?
У л я н а (стыдливо). Атож!
О д а р к а. Нехай собi i у
головi не доклада. Чи можна, щоб я за нього вiддала? Хiба вiн тобi казав?
У л я
н а. Еге!
О д а р к а. А ти що? А ти йому i не плюнула межи очi?
У л я н а.
От так пак! А за що?
О д а р к а. Щоб не сiкався за нерiвню. Чи не думаєш ти за
нього?
У л я н а. Атож!
О д а р к а. Та що се ти узяла у голову? Чи вiн же
тобi рiвня? Правда, вiн парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п'є, з
бурлаками не гуля, протiв мене звичайний; усе правда. Так що ж? Крепак!
У л я н
а. Що нужди, мамо, що крепак. Пани у нього добрi, про них усюди така чутка
iде.
О д а р к а. Та хоч вони i добрi, та пани! Як-таки се можна, щоб тобi з
волi та у неволю; була казенна, та пiдеш у пiдданство; була городянка, та станеш
селянкою!
У л я н а. Де б я нi була, чим би я нi стала, то менi i байдуже. Менi
за ним буде усюди добре, бо я люблю його!
О д а р к а. А того i не подумаєш, як
тебе поженуть на панщину?.. Ох, менi лихо! Мою Улясю та на панщину!
У л я н а.
А чим панщина страшна? Так зате не знатимемо нi подушних, нi десятських, нi
хвонарних; усе то пани за своїх людей платють. Та i на мойцi - чи мало там
панських? Так усi-то, крий боже, як то хвалються, що як добре за панами жити!
О
д а р к а. Та вже ж, Улясю, як собi хоч, а я тобi мати, так я тобi скажу: скорiш в
мене на долонi волосся виросте, чим я вiддам тебе за Олексiя. Та вже тут нiчого
патякати: я вже старому Кандзюбi казала, щоб сьогоднi i старостiв присилали.
У
л я н а. Ох, менi лихо! сьогоднi?..
О д а р к а. Сьогоднi, сьогоднi. Чого тут
вiдкладати? Постiй же, доню, тут; Стецько прийде, та й поговорите собi любенько; а
ти не безумствуй, будь до нього приязна...
У л я н а. Об чiм з таким дурнем i
говорити? Я не вмiю...
О д а р к а. Потурай! Дiвка з парубком аби б зiйшлись, а
то найдуть, об чiм говорити, а часом i мовчки ще й лучче подружать; я се добре
знаю. -Посидь же за воротами, а я пiду лагодити обiдати. (Уходит).
У л я н а
(одна). Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то дурневi достанеться
орудувати надо мною? Так такий-то йолоп наругається над моєю русою косою? Що менi
у його багатствi? Казала ж наша паламарка: через золото, каже, сльози ллються.
Наварю i борщу, i усякої страви, та як воно буде розведено моїми слiзоньками, чи
пiде ж у душу? Буде i одежа хороша, i постiль бiла, та коли стiна нiма, з ким буду
розмовляти, у кого порадоньку узяти? З Олексiєм пiшла б на край свiта, старцевому
сухаревi буду рада, з калюжi водицi нап'юся, аби б вiн, мiй милий, мiй голубонько
сизий, мiй Олексiєчко, менi подав! Коли ж горе i бiда постигне, то аби б вiн був
бiля мого серденька, вiн не дасть менi сплакнути; а як приголубить мене, то i усю
бiдоньку забуду. (Развертывает купленный платок и, рассматривая его,
поет).
Хусточко ж моя шовковая!
Чи на те ж я заробляла,
Щоб
нелюбу, та й немилому,
Та її я почiпляла?
Хусточко моя
шовковая!
Обiтри мої слiзоньки!
Нехай же, нехай же вiд
них
Полиняють квiтоньки!
Хусточко моя шовковая!
Прийшлось тебе
заховати.
З плiточкою та i дротяною
Тепер треба привикати!
Хусточко
моя шовковая!
Не доставайся ворогу.
Покрий мої яснiї очi,
Як я ляжу
у гробу!
ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ
Уляна и Стецько выходит скоро; разинув
рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собой
смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом
говорит.
С т е ц ь к о. Та й патлата! (Смеется громко и, по-дошел к Уляне,
вдруг перестает и, долго подумав, говорит). А що в вас варили?
У л я н а. (стоя
на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает). Нiчого!
С т е ц ь
к о. (долго вспоминая). Ну!.. ну!.. а тепер... що?
У л я н а. Що?
С т е ц ь
к о. Що?
У л я н а. Що?
С т е ц ь к о. Що?
У л я н а. Що? Нiчого.
С т
е ц ь к о. Брешеш-бо, як нiчого! Батько казав, розпитай її обо всiм. А чорт її
зна, об чiм її розпитувати! Я усе позабував.
У л я н а. Так пiди до батька та i
розпитай, коли позабував єси!
С т е ц ь к о. Так вiн-бо добре казав, не iди,
каже-говорить, вiд неї, поки обо всiм не домовишся.
У л я н а. Нi об чiм нам
домовлятися.
С т е ц ь к о. Як нi об чiм, коли вже ти за мене iдеш?
У л я н
а. Нi, голубчику, сього нiколи не буде.
С т е ц ь к о. А чом не буде?
У л
я н а. Тим, що я за тебе не пiду.
С т е ц ь к о. А чом не пiдеш?
У л я н
а. Тим, що не хочу.
С т е ц ь к о. Та чому не хочеш?
У л я н а. А не хочу
- тим, що не хочу.
С т е ц ь к о. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти
пiдеш.
У л я н а. Не пiду.
С т е ц ь к о. Ну, а батько казав: не потурай їй,
поженихайся, та пiсеньки заспiвай, то вона i пiде. От я i заспiваю:
На
курочцi пiр'ячко рябоє;
Любимося, серденько, обоє.
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дiвка його.
Не пiду я за нього.
Ой
полола дiвчина пастернак
Та сколола нiженьку на будяк.
Диб, диб на
село... и проч.
Не так болить нiженька з будяка,
Ой як болить серденько
вiд дяка.
Диб, диб... и проч.
Ой, чия ти, дiвчино, чия ти?
Чи ти
вийдеш на вулицю гуляти?
Диб, диб... и проч.
А що? чи хороша моя
пiсня?
У л я н а. Така точнiсiнько, як ти, що нiчого i не второпаєш. Ось
слухай, яку я тобi заспiваю. (Поет).
В мене думка не така,
Щоб пiшла
я за Стецька.
Стецько стидкий!
Стецько бридкий!
Цур тобi, не
в'яжися!
Пек тобi, вiдчепися!
Божевiльний!
Не дурна я i не п'яна,
Щоб пiшла я за Степана.
Стецько стидкий... и проч.
Лучче впасти
менi з дубу,
Чим йти замiж за Кандзюбу.
Стецько стидкий... и проч.
Лучче менi з мосту в воду,
Чим достатися уроду!
Стецько стидкий...
и проч.
А що, Стецю, чи хороша моя пiсенька?
С т е ц ь к о. (долго
смотрит на нее молча, потом вдруг вскрикивает). Погана! Який тебе нечистий такої
навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її спiваєш? Га?
У л я
н а. Та я тобi i спiваю i кажу, що не люблю тебе i не пiду за тебе.
С т е ц ь к
о. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тiльки скажи йому, що вiн бреше, то так
по пицi ляпанця i дасть. (Вздохнув). Я вже пробував.
У л я н а. Так що ж? То
батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу.
С т е ц ь к о. Не треба менi твого
хотiння, пiдеш i без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.
У л я н а. А
чого менi дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А
|
Вакансии ведущих компаний
Все вакансии
Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій
