ОЛЕКСАНДР
ОЛЕСЬ
ГРИЦЕВІ
КУРЧАТА
Казка
Жив
собі Максим убогий
Коло
річки, край села.
Крім
дітей та жінки, в його
Тільки
курочка була.
Нанесла
вона яєчок.
Вже
й Великдень ось-ось-ось!
Хоч
би кожному яєчком
Розговітись
довелось!
Та
старий Максим міркує:
"Поїдяться
крашанки,
А
коли підсипем квочку,
Будуть
згодом курочки.
Швидко
виростуть курчата,
Навесні
почнуть нестись,
От
тоді ми поласуєм!
Ласували
ж ми колись..."
"Це
не можна, - каже мати., -
Не
годиться, ні!.. Та як?
Щоб
без крашанки Великдень?!
Любі
діти, чи не так?"
"Правда!"
- діти закричали...
Згодом
мати додала:
"Дев'ятнадцять
дам під квочку,
Десять
буде для стола".
"Хай
по-вашому вже буде!" -
Каже
з усміхом Максим.
І
пішов собі із хати.
Мати
вийшла теж за ним,
На
город пішли садити,
Та
була уже й пора...
В
хаті ж праця закипіла:
Малювала
дітвора.
Писанки
на диво вийшли!
Гриць
слона намалював.
Слон
звів вгору жовтий хобот
І
на сині ноги встав.
Далі
взявся за ведмедя.
Вуха
білими зробив,
Тулуб
синькою побарвив,
Дві
ноги почервонив.
А
Маруся жовту жабку
Посадила
на сучок.
В
лапку їй встромила мушку,
В
другу - китицю квіток.
Далі
діти малювали
Лева,
тигра, борсука,
Не
забули і овечки,
І
лисиці, і вовка.
Дуже
гарно у Наталки
Вийшов
зайчик на лужку,
Усміхаючись,
підносить
Він
капусту їжачку.
А
найменшенький, Івасик,
Кицьку
тільки що кінчив.
Що
за мила вийшла кицька!
Ще
і стрічку почепив.
Гриць
скінчив уже й верблюда:
Височезний,
три горби!
Звів
він голову угору,
Тягне
листя із верби.
Домальовував
Івасик,
Та
вже в хаті аж гуло!
Діти
плигали, сміялись...
Так
їм весело було...
Аж
у хату батько й мати...
Мати
скрикнула: "Ой, жах!
Я
ж яєць ще не варила...
Хто?!
Пізнаю по очах!!"
Як
німі, сиділи діти...
Та
всміхнувсь старий Максим:
"Не
біда: на тісто підуть!
Я
й сире яєчко з'їм...
Так,
під квочку дев'ятнадцять
З
решти будуть писанки.
Воно,
варені смачніші...
Зате
маєм малюнки!"
Так,
як сказано, й зробили...
Треба
йти негайно в хлів!
Всі
пішли: і батько, й мати,
Гриць
на місці вже сидів.
Бідна
квочка так зраділа,
Мальовничим
писанкам,
Що,
зворушена, й не знала,
Що
казати діточкам.
Ось
і смеркло. Усі разом
Повечеряли
й лягли.
Та
заснути чомусь діти
Довго-довго
не могли.
Все
їм згадувались звірі,
Кожний
сам себе питав:
Чи
не краще, коли б чорним
Вуха
він намалював?..
Або
чом живіт ведмедю
Він
зеленим не зробив?..
Та
голівоньки дитячі
Сон
на подушки схилив...
II
Аж
три тижні бідна квочка
Пробула
на писанках!
Коли
б глянули на неї,
Вас
пройняв би просто жах!
Як
вона змарніла, схудла!
Самі
шкіра й кісточки...
Гола...
Краще не дивіться
Ви
на неї, діточки!..
Тільки
серце в неї билось
Усе
радісніш, сильніш...
Залишилось
ще посидіть,
Почекати
тільки ніч!
І
коли почувся вранці
У
шкарлупу перший стук,
Квочка
наче підлетіла
Після
довгих, довгих мук!
І,
щаслива вся, в повітрі
Враз
спинилася вона...
Коли
- зирк! Стоїть на спині.
Де?
У кого? У слона!
Дійсно:
вилупилось першим
Чепурненьке
слоненя.
Не
занадто ще велике...
Ну,
як з доброго коня.
Далі
з ревом, криком-риком
Лев
вискакує з яйця.
Тихо
виліз тигр з-а левом,
Далі
лупиться вівця.
За
верблюдом нявка-кицька,
Ось
і зайчик, і борсук...
Метушаться
вовк, лисиця,
Вже
і жабка: стук та стук!
Спочатку
вжахнулась квочка,
Ледве
в безвість не втекла!
Та
отямилася згодом
І
квоктати почала.
Гриць
усе це чув і бачив,
Та
не мав чогось страху,
Хоч
для більшої безпеки
Зліз
обачно на вільху.
Квочка
стала хвилюватись,
Малеч
кликати на збір.
Сполошилися
курчата, -
Всім
хотілося надвір.
Перша
вийшла з хліву квочка.
Через
неї плигнув лев,
Щось
зачув, хвостом замаяв
І
підняв страшенний рев!
Все
замовкло, заніміло...
Наче
цілий світ зомлів...
Навіть
квочка, рідна мати,
Аж
припала до землі.
Коли
рев скотивсь поволі,
Громом
в прірвах одлунав,
Скочив
тигр, роззявив рота
І
сказав в повітря: "Няв!"
Далі
вибігла лисиця,
Вовк,
ведмідь, рябий борсук...
Жабка
плигнула з квітками
І
найшла на груші сук.
І
верблюд з трьома горбами
Вийшов
з хліву, подививсь...
Щось
було не до вподоби,
І
він, плюнувши, скрививсь.
За
вівцею вибіг зайчик.
Міг
би легко він втекти.
Та
кого йому боятись?!
Це
ж все сестри та брати!
Без
страху підбіг до вовка,
На
плече йому схиливсь,
Але
вовк зубами клацнув,
І
наш зайчик затрусивсь.
Правда,
деяким звіряткам
І
ніяково було:
В
того ока не ставало,
В
інших зайве прибуло.
Той
примушений скакати
Був
лише на трьох ногах.
І
дарма четверту ногу
Він
шукав по всіх кутках.
Решта
всі були здорові,
Раді
зеленій траві...
Тільки
слон не вліз у двері
І
лишився у хліві.
А
вкінці і він виходить
З
жовтим хоботом у двір...
Тупа
синіми ногами
І
вгорі спиняє зір!
"А
що то сидить на гілці?!
Мамо,
зараз же кажіть!"
"Та
це. Гриць наш! - каже квочка, -
Він
ізлізе й побіжить..."
"Так
це він? Зітру на порох!
З
мене посміха робить?
Ноги
синькою побарвить?!
Жовтий
хобот причепить!"
І
трубу свою до Гриця
Простягає
лютий слон...
Крикнув
Гриць - і враз... прокинувсь...
Був,
на щастя, це лиш сон...
Всі
прокинулись від крику...
Хто
кричав - ніхто не зна...
А
в хліві куняє квочка...
Що
то висидить вона?
|
Вакансии ведущих компаний
Все вакансии
Грицеві курчата - Олесь Олександр
