В ОБОРОНУ ХЛІБА
Юначе мій, чиєїсь
мами сину,
Зодягнений на джинсовий
мотив,-
Я вже завмер, коли ти...
півхлібини "В
дев'ятку" натреновано
вгатив!
Солоним потом заливає
спину... Футбол,
як бачиш,- не солодка
гра! Перепочинь.
Та поговорим,
сину. Бо є про що.
І - вже давно
пора.
Я просто, не домішуючи
меду,
Скажу: коли ти замахнувсь
ривком Ударить
хліб, твоя весела
кеда Мені під
серце влучила
носком.
Ти вдарив так, що
потемніло в оці, І
по державні крайні
рубежі У всіх, що
пухли в сорок шостім
році, Від жаху
похолонуло в
душі.
І у батьків, які на полі
ратнім Ділили
хліб, мов долю у
бою, Відкрилися
старі солдатські
рани, І заболіли в
смерті на
краю.
І в матерів, коли ти через
луки Котив
хлібину, як футбольний
м'яч, Так
застогнали, затужили
руки, Немов по них
ти потоптавсь
навскач.
Ми всі із хліба виростали,
сину, Із праці
себто - чуда із
чудес,- Яка нас
охрестила на
Людину, Піднявши з
чотирьох до
піднебесь.
Нас кликав хліб на добре, чесне
діло До братнього,
трудящого коша. Ми
в нім шануємо не тільки
тіло, У нім
народна світиться
душа.
І я тобі сказати чесно
мушу: Ти можеш
лущить м'яч, немов
горох, Але коли
вже замахнувсь на
душу,- Дивись, щоб
не спіткнувсь... на чотирьох!
|