Павло Полуботок - Руданський Степан

Павло Полуботок - Скачать бесплатно

                            ПАВЛО ПОЛУБОТОК1
                            
                            Полуботку-Полуботку,
                            Наказний гетьмане!
                            А хто ж тобі гетьманськую
                            Булаву дістане?
                            Полуботку-Полуботку,
                            Голубе-соколю!
                            А як же ж ти підіймешся
                            За козацьку волю?
                            Полуботку-Полуботку,
                            Рідная дитино!
                            А як же ж ти ізійдешся
                            З вражим Вельяміном?2
                            
                            Не питайте, хто Павлові
                            Булаву добуде,
                            Є у нього Україна,
                            Є у нього люди.
                            І пішли вже Семен Рубець
                            І Василь Биковський3,
                            Лиш чекайте, що то скаже
                            Цар Петро московський,
                            Нема царя в Московщинї,
                            Десь у Тегерані4;
                            Але посли й туди за ним -
                            І вже в Астрахані.
                            І за море, за Хвалинське5,
                            Листи посилають
                            Та у царя серед бійки
                            Гетьмана благають.
                            А тим часом і Вельямін
                            Листи посилає6
                            Та до царя московського
                            Стиха промовляє:
                             "Що робити, - каже, - царю,
                            З тими козаками?
                            Либонь, вони хотять знову
                            Битись з москалями!
                            Шумить-гуде Україна,
                            Козаки гукають,
                            А найбільше Милорадич7
                            З Маркевичем8 грають".
                            І подумав цар московський,
                            Та й із Тегераня
                            Серед зими свої листи
                            Шле до Астраханя,
                            Та й і каже українцям:
                            "Почекайте, люди,
                            Повернуся в Московщину -
                            Тоді все вам буде!
                            Але за то й мене тепер
                            Послухайте, діти,
                            І п'ятнадцять мені тисяч
                            Козаків пошліте!
                            З Милорадичем пошліте
                            В Ладогу п'ять тисяч,
                            А з Маркевичем до Хреста
                            Пошліть десять тисяч!"9
                            І пішли сумні козаки,
                            Нічого діяти...
                            "Зато, - кажуть, - ми гетьмана
                            Будем живо мати!"
                            Та не ворон же то чорний
                            Із соколом б'ється,
                            То Вельямін з Полуботком
                            За права дереться.
                            І обидва Петра-царя
                            Просять розсудити.
                            І говорить цар московський:
                             "Нічого робити!
                            Треба, - каже, - Полуботка
                            В Петропіль10 зазвати
                            І тут йому по-московськи
                            Правду розказати!"
                            І з Савичем11 і Чарнишем12
                            Павла викликає,
                            Але Павло послів собі
                            Вперед посилає.
                            І прибули у Петропіль
                            Посли молодецькі:
                            Полковники Данилович
                            І Петро Корецький.
                            Бунчуковий Володьковський
                            І судець Грабенко,
                            І військовий з ними писар
                            Завзятий Ханенко13
                            І прибули у Петропіль
                            Та й говорять: "Царю!
                            Візьми собі Вельяміна,
                            Візьми нашу кару;
                            Судці твої московськії
                            Нас добра не учать,
                            Багатого обдирають,
                            А бідного мучать.
                            Козаків за хлопів мають
                            І гризуть гетьмана...
                            А чи ж так то, ясний царю,
                            Було за Богдана?..
                            Ти говориш, що Хмельницький
                            Сам царям прирадив,
                            Щоб московський воєвода
                            На Вкраїні рядив;
                            Але Павло Полуботок
                            Не ховає слова,
                            Він говорить: "Що там, - каже,
                            Батькова умова!
                            Спершу, царю, піднови ти
                            Нашу давню волю,
                            Щоб ми самі судилися
                            Помежи собою;
                            Щоб ні стольник, ні боярин,
                            Ані воєвода
                            Не питали, не судили
                            Нашого народа;
                            Щоб козаки самі собі
                            Розправу чинили,
                            І, де три їх, щоб два собі
                            Третього судили.
                            І всі царі московськії
                            Теє право знали
                            І за нього своє слово
                            Царськеє давали.
                            Та й ти давав, ясний царю,
                            Як ізбирав раду,
                            Як давав нам у гетьмани
                            Пана Скоропаду14
                            Чого ж тепер на Вкраїні
                            Воєводи .стали,
                            Чого права козацькії
                            И вольності пропали?!"
                            Незабаром за послами
                            Й Павло прибуває
                            І з Чарнишем і Савичем
                            К царю підступає.
                            Підступає, дає листи,
                            Просить за Вкраїну,
                            Але, знати, й Павло прибув
                            В лихую годину:
                            Ані Петро, ні бояри
                            За нього не дбали,
                            Його листи за Вкраїну
                            Під сукном лежали.
                            І чекає Павло місяць,
                            Ба й другий чекає,
                            Ба й чекає місяць третій -
                            Цар не закликає.
                            "Почекай же, - Павло каже,
                            Їдна мені доля,
                            Але стане й тобі хроном
                            Козацькая воля".
                            І останнє своє слово
                            Цареві готовить;
                            І приходить з старшиною
                            І до нього мовить:
                            "Знаю й бачу тепер, царю,
                            Що ти без причини
                            Підійнявся на погибель
                            Мої України.
                            І всі царськії укази
                            Хочеш попалити,
                            І всі вольності козацькі
                            Хочеш потопити.
                            І козаків, як худобу,
                            На роботу гониш,
                            І над ними "Вічну пам'ять"
                            По болотах дзвониш...
                            І гетьмана обирати
                            Нам не позволяєш,
                            І судити судців своїх
                            З Москви посилаєш!
                            І нас судять без закону,
                            Без всякого права;
                            Чи вже ж тобі за то, царю,
                            Буде яка слава?
                            Але нехай мені буде
                            Вільно і сказати,
                            Що нічого тобі, царю,
                            З України ждати.
                            Україна - не дитина,
                            Вона волю має,
                            А вільного не неволя -
                            Правда пригортає.
                            Тепер кажи мені, царю,
                            Хоч залізо терти,
                            Хоч у тюрмі холоднії
                            Із голоду мерти;
                            Усе їдно мені, царю,
                            Тілько б не видати,
                            Як та бідна Україна
                            Буде пропадати!.."
                            І стиснув Петро зубами.
                            "Шкуру, - каже, - здерти!"
                            Але трохи одумався:
                            "В тюрму аж до смерти!"
                            І у тюрмі Петра й Павла
                            Разом з старшинами
                            Обіллявся Полуботок
                            Дрібними сльозами...
                            Обіллявся не за себе,
                            А за Україну
                            Та за своїх товаришів,
                            Що без долі гинуть.
                            Та не довго ж Павло плакав.
                            Заслаб, помирає...
                            Цар доктора посилає -
                            Павло виганяє.
                            "Нащо, - каже, - життя моє
                            Назад повертати,
                            Коли я не можу долі
                            Батьківщині дати?"
                            Петро сам іде до нього,
                            Щоб перепросити,
                            І дає йому лікарство,
                            Просить його пити.
                            Але Павло Полуботок
                            Йому промовляє:
                            "Дармо, царю; ти не вернеш,
                            Що вже погасає...
                            Живо-живо Павла й Петра
                            На світі не буде,15
                            Тоді обох нас розсудять
                            Правдивії люди..."
                            8 июня
                            
1 Полуботок Павло Леонтійович (близько 1660 - 1724) - наказний гетьман Лівобережної України (1722 - 1724), у 1706 - 1722 pp.- чернігівський полковник. Прагнучи зміцнити привілейоване політичне становище української старшини і забезпечити за нею монополію гноблення трудящих України, домагався від царського уряду відновлення права виборів гетьмана і ліквідації найвищого адміністративного органу України - Малоросійської колегії, створеної 1722 p. з наказу Петра І у Глухові. Ув'язнений Петром І, помер у Петропавловській фортеді в Петербурзі.
2 Вельямін - Степан Лукич Вельямінов, царський бригадир (військовий чин, середній між полковником і генералом), президені Малоросійської колегії. Відзначився службовими зловживаннями.
     3 І пішли вже Семен Рубець i Василь Биковський... - Після смерті гетьмана І. І. Скоропадського (1646 - 1722) П. Полуботок послав військових товаришів С. Рубця та В. Биковського у Москву до царя з проханням дозволити вибори гетьмана. Проте посли до царя не були допущені.
4 Heмa царя в Московщині,||Десь у Тегерані... - У 1722 - 1723 pp. Росія вела війну.з Іраном.
5 І за море, за Хвалинське... - У староруських літописах Хвалинським називалось Каспійське море.
6 Aтим часом іВельямін||Листи посилає... - С. Вельямінов особисто зустрівся а Петром І 1723 р. в Москві після повернення останнього з Персидського походу 1722 p.
7 Милорадич - Михайло Ілліч Милорадович, український поміщик, за походженням серб, у 1715 - 1726 pp. - гадяцький полковниц.
8 Маркевич - лубенський полковник.
9 ...В Ладогу п'ять тисяч,|| А з Маркевичем до Хреста || Пошліть десять тися ч!" - Царський уряд використовував козаків на будівництві каналів, оборонних валів та фортець, зокрема Ладозького каналу біля Петербурга та фортеці святого Хреста на Каспійському морі. Козаки працювали безкоштовно і через важкі умови роботи масами гинули або ставали каліками.
10 Петропіль - Петербург.
11 Савич Семен - генеральний писар України.
12 Чарниш (Черниш) - генеральний суддя.
13 Ханєнко Микола Данилович (1691 - 1760) - український поміщик, генеральний хорунжий (1741 - 1760). 1723 р. разом з П. Полуботком був звинувачений у зраді і заарештований у Петербурзі; звільнений 1726 р. У 1738 р. брав участь у поході російського війська на Крим. Написав щоденники "Діаріуш" та "Щоденник генерального хорунжого Чиколи Ханенка 1727 - 1753 pp.", які містять відомості з історії України 20 - 50-х років XVIII ст.
14  Скоропада - І. І. Скоропадський.
15 15 Живо-живо Павла й Петра На світі не буде..." - ГІ. Полуботок помер 29 грудня 1724 p., а Петро І - 8 лютого 1725 p.
??

??

??

??