СПІВОМОВКИ Невеликий обсягом сюжетний вірш
гумористично-сатиричного змісту називається співомовкою. Цей жанр ліро-епесу виник
на основі віршової обробки народних анекдотів, казок, приказок. Особливості змісту
й композиції, характерні для народних анекдотів, бачимо й у співомовках: тут
описується якийсь один комічний або трагікомічний випадок; подія зображується
стисло, розвивається динамічно; розв'язка несподівана, часом - вражаюча; основних
дійових осіб - одна-дві; твір завершується, як правило, гострим, дотепним
висловом. Подібні твори писали українські поети (Л.
Боровиковський, Є. Гребінка) ще в першій половині XIX ст., але
спеціальної назви їм тоді не давали.
Остаточно визначився і утвердився цей жанр
у творчості С. Руданського. Термін "співомовки" поет
створив шляхом сполучення двох слів: Співа (Муза) та мовити. Таку назву мали три
рукописні книжки, підготовлені ним, очевидно, для друку,- "Співомовки козака Вінка
Руданського", які не вийшли в світ чи то через цензурні заборони, чи то за браком
коштів у автора для їх видання. У цих книжках - ліричні вірші, балади (небилиці),
казки, байки, переклади. Отже, сам Руданський терміну "співомовки" надавав
значення літературного роду, розуміючи під ним лірику та ліро-епос у цілому. І.
Франко, який збирав розпорошені в рукописних списках твори поета і досліджував їх,
застосовував назву "співомовки" тільки до одного жанру, за яким вона й
закріпилася. Співомовки Руданського мали значний вплив
на сатирично-гумористичну творчість таких видатних майстрів художнього слова нової
літератури, як І. Франко, Леся Українка, В. Самійленко та інші. Кращі традиції
творчості "незрівнянного анекдотиста" успадковані й сучасною літературою: всі наші
гумористи й сатирики зазнали певного впливу співомовок Руданського, особливо в
період "учнівства", "проби пера". Такі твори є в доробку А. Крижанівського, П.
Глазового та ін.
|