Солонський яр - Хвильовий Микола

Солонський яр - Скачать бесплатно

      СОЛОНСЬКИЙ ЯР
      І
      До слобожанських Млинків підійшли могутні ліси Полтавщини і за три верстви зупинилися.
      Стоять стіною, хмуряться.
      В гущавину доріжка по папороті, повз сизі кущі, до Солонського Яру.
      Солонський Яр: як і село.
      В селі пахтить дубовим молодняком, стоїть над яром - селом, а нижче в провалля поплентались стрункі й темні явори, і тільки за десять верстов виринають, щоб мовчазно відійти на захід, на південь.
      Удень над селом сковзається клапоть перламутрових хмар, а вночі хмари зникають за проваллям, тоді Солонський Яр горить огняницями - і ліс, і село, і небо.
      Тоді горить, чарує папороть.
      Солонський Яр - природна фортеця.
      -Солонські острожники казали:
      - Є Холодний Яр, це - Солонський Яр... Атож...
      А в Млинківській волості скаржилися:
      - І сукині ж сини! Прохвости! Чортового батька видереш їх відтіля.
      Чухали потилиці. Збирались на сходку. Міркували. Іще чухали потилиці.
      - Яку тут прахтіку зробити? Га? Запетлювали, як той казав...
      ...Коли приходить ніч, Млинки напружено дивляться на темну стіну полтавського лісу й чекають. Але невідомо, в яку кошару забредуть солонські вовки. Тільки вранці шумить село.
      Вранці дізнаються, кого обібрано "до цурки".
      ...Стоїть могутній дуб. на півдорозі до лісу, а до нього сіріє ранковий шлях, од вітряків- перехиляється на ділянку молодняку.
      ...У немите вікно волосної Ради дороги майже не видно.
      Савко Гордієнко, безусий голова з гострим обличчям, подивився у вікно й підійшов до натовпу.
      - Ну, що? І сьогодні обібрано кого?
      - Аякже: Матвія Юхименка.
      Підійшов ще один селянин і безпорадно розвів руками:
      - Не інакше, як дивізію треба сюди. Притакують.
      У кімнаті смердить архівним папером, а писарчуки перами риплять.
      Савко вдарив себе по чолі:
      - От напасть... Прийдеться воювати.
      Згодились.
      - Дивіться, вам видніше... А що напасть - то правда.
      Але Савчин сусіда попередив:
      - Ти гляди, Савко, п'ять предсідателів ухекали, то... може, й тебе отправлять на той світ. Це, брате, тобі не австріяка.
      ...А в село із Солонського Яру вилазили постаті й зникали за тинами. Іще чути було там про Савка:
      - Така йому фортуна: плохий буде - хай головує, а зачепить - лихо буде...
      Над Солонським Яром розтанув останній промінь, у лісі почало темніти. Із півночі попливла хмара, теж ішла на захід.
      ...Пахло дубовим молодняком.
      II
      "...Наказую негайно виловити банду, що в Солонському Яру. Отряда прислати не можу, бо майже всі люди в роз'їздах".
      Такий папірець від повітового військового комісара.
      Савко подумав: "Дійсно пора".
      Зібрав міліціонерів:
      - Гайда!
      Міліціонери - старі партизани, дух партизанщини глибоко сидить.
      Рудий міліціонер, старшина, каже:
      - А що, того... можна буде в Солонівці самогону... Чуєш, Савко?
      Голова не чує, задумався. Думає він, що йому робити: острожників, звичайно, на селі не застанеш, а солончани своїх не видадуть.
      ...Скоро в'їхали в ліс.
      Коні наставили вуха й прислухаються до луни, що глухо йде в гущавину від ударів копит.
      Глухі столітні ліси Полтавщини, і чогось тут журливо. Насторожились кущі, тріщать гілки. Іноді коні збочують, і тоді шелестить листя на ввесь ліс.
      Рудий міліціонер поліз за кисетом, а другою рукою порівняв свого коня з Савчиним.
      - Слухай, друже, може, не будемо тривожити їх, уладнаємо?
      - Це кого? Солончан?
      - Авжеж!
      Савко сказав:
      - Наказ єсть з уїзду. Ніззя.
      - Ага... Ну, то інше діло.
      А потім погладив корявою рукою коростяву шию свого коня.
      - Слиш, Савко! Кажуть по газетах - румунський король селянам слабоду проголосив?
      - А тобі що з того?
      - Та як же: все таки слабода...
      Савко скрушно похитав головою:
      - Мало тобі слабоди!.. Під ким ти сидиш: під королем чи ні? Ну?
      - Звісно, що ні.
      - Отож-бо й є. Бандити ви гарні, як на вас подивишся.
      Останні четверо міліціонерів пахтіли цигарками і мовчки оглядали гущавину. Сизий дим махорки хмаркою стояв над отрядом, а потім струмками розходився за вітами, за зеленню.
      ...Під'їжджали до Солонського Яру.
      Доріжка веде прямо в село, а треба заїхати з іншого боку.
      Пустили коні в гущавину, й зашумів, затріщав ліс.
      Загінчани потикали обличчя в арчики, а коні легко хропли й уперто продирались до ріжі.
      Сонце давно вже гримало над лісом, але тут його не було.
      Туї ніколи не було сонця й завжди стояла тінь.
      ...Порішили: коли виїдуть на ріжу, гайда на Голохватський край (це квартал у Солонськім Яру).
      Гвинтівки приготовили, але без наказу голови не стріляти.
      Іще продирались, і нарешті крізь гущавину прорізалися стьожки світла.
      Нарешті загін вискочив на ріжу.
      ...Загавкали собаки. По ярку забігали постаті.
      - Стій! Куди біжиш? Стій!
      Голоси запнчан метушились у зелені, і з усіх кінців одкликались луни.
      Савко скрикнув:
      - Стріляй у повітря!
      Бухнувся випал над Солонським Яром, і раптом село стало мертве.
      Під'їхали до голохватських будівель.
      - Дома хазяї?
      Виходили баби, перелякано дивились на загінчан, але, впізнавши млинківських хлопців, сплескували руками.
      - А щоб вам ні дна, ні покришки. Як же ви налякали. А ми подумали -і справді комунія наскочила.
      Савко суворо подивився і спитав:
      - Де ваш предсідатель?
      - Та староста ж!
      - Так би ви й казали... Марфо! Ану-бо поклич голову.
      Незабаром прийшов голова. До нього:
      - Де твої голохвастівці? З уїзду прийшов наказ заарештувати їх.
      Усміхається:
      - Де ж я їх візьму... Господи! Ліси ж такі, слава тобі, Миколає угоднику, не маленькі - є де сховатися.
      А потім заморгав підсліпуватим оком:
      - Пожди, Савко, я, мабуть, піду дістану чогось. Як же так: гості приїхали, треба ж таки підправитись.
      Савко рішуче одрізав:
      - Нікоторого гвоздя! Спольняй, що требують.
      Рудий міліціонер досадливе почухав потилицю:
      - Слиш, Савко, а могорич і не помішав би, їй-богу!
      Але млинківський голова нічого не слухав. Наказав своїм хлопцям вибирати з голохвастівських скринь шмаття, а "старості" наказав негайно подати підводу.
      Зарепетували, заскиглили баби; заметушився "староста".
      Зашумів Солонський Яр.
      У кожній хаті розчинено скриню й повибирано з неї одіж на підводу. А від'їжджаючи, Савко пообіцяв ще й спалити все голохвас-тівське кубло, коли острожники не з'являться доброхітно в Млинки.
      Скоро загін із підводою зник у лісі, і до хатів посунулись чоловічі постаті. І довго чути було грізний гомін у Солонськім Яру.
      IIІ
      У Млинках гомонів базар. Декілька осілих тутешніх циганчат сіпали коней за хвости й вигукували, як двісті літ тому.
      Бігали, лопотіли перекупки.
      А біля блискучих гір горшків стояли поважні гончарі Полтавщини.
      Савко й рудий міліціонер носили по базару шмаття, що забрали в Солонськім Яру, і викрикували:
      - Люди добрі, пізнавайте своє добро!
      Підходили, лапали одіж, хитали головами, але ніхто не ризикував пізнати своє.
      В натовп падало біле сонце, й пахло сливами й яблуками. Пахло ще кінським потом, і мукали покірні корови.
      ...До Савка підійшов низенький чоловік в обідраній свитині. Обличчя йому стягнуло зморшками, і здавалося, що він плаче.
      Полапав зелену хустку, погладив її ніжно й ледве чутно промовив:
      - Конешно, Дуньчина... Дуньки моєї... Але раптом зник кудись: впірнув у натовп. Тільки біля "потребілки" він підійшов знову до Савка й тоненько, ніби горох розсипав, запитав:
      - А що, Савко, чи не чути, довго ще війна буде?
      А потім ще полапав зелену хустку й зідхнув про себе:
      - Конешно, Дуньчина...
      ...Мекають вівці. Через базар пройшла отара, і пил сховав сонце. Десь викрикують щітники й біжить гул за вигін, де стоять забиті панські будівлі.
      - Люди добрі, пізнавайте своє добро.
      ...Але не бачите Савко, що за ним стежать солончани; злосливо, лукаво дивляться на нього. А коли повертається до них, вони показують йому спину, а по спині бісового батька пізнаєш.
      Рудий міліціонер виблискує червоним носом, і від нього далеко несеться дух самогону.
      Іще з годину походили - ніхто не признає...
      - Що за напасть!
      Пішли у волосну Раду, зложили солончанське шмаття біля шафи.
      ...В Раді повно народу.
      Зайшло декілька чоловіка в кімнату голови:
      - Не так ви робите, Савка, не слід його виносити на базар.
      - Чому це?
      Підійшов до Савка Онищенко, з комнезаму, на вухо каже:
      - Тут вони.
      - Хто це?
      - Та солончани ж, голохвастівці.
      Вдарив себе Савко по потилиці:
      - Так он воно чого ніхто не визнає!
      Покликав рудого міліціонера:
      - Зараз збери хлопців, треба оточити, голохвастівці тут.
      Похитав головою рудий:
      - Де там їх тепер найдеш... Давайте, мабуть, удвох.
      Ніколи Савкові базікати, схопив гвинтівку й побіг. Ходить повз гончарів, ніби горщики уважно розглядає, а сам оком уп'явся в натовп.
      Грає сонце в горщиках, і весело виблискують тори гончарського добра.
      А голохвастівці, мабуть, запримітили щось недобре - до коней пішли.
      Нарешті Савко побачив їх. Кинувся у натовп.
      Але вже було пізно: тільки пил закурив до вітряків, що на полтавський ліс.
      - Гай, держи!
      Савко націлився й вистрілив.
      Галас! Галас! Галас!
      Але голохвастівські коні зникли вже за вітряками.
      Кинувся Савко до волости, скочив на кобилу, покликав рудого міліціонера - й гайда за солончанами.
      ...Затривожився базар, гончарі заходились складати горщики на вози, циганчата потягли за хвости коней, посунули люди до дворів.
      Тільки щітники уважно розглядали свій крам у скриньках і ще закликали до себе наляканий нарід.
      Десь кричала перекупка:
      - Куди ти потягнув, харцизяко! Людоньки добрі, держіть злодія!
      
      IV
      ...Темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками й ніяк не найде веселого шляху.
      ...Болить наше мільйонове серце, і хочемо запалити їй груди своїм комуністичним сяйвом... Темна наша батьківщина...
      ...Змилені коні зупинилися на узліссі. Сказав Савко:
      - Втекли!
      В рудого міліціонера од скаженого бігу ніс був. мов та цибуля.
      Втирав хусткою піт.
      - Повернемо, мабуть, додому, чи що?
      - Ні! Гайда на Солонський Яр.
      - Та чого ж ми поїдемо?
      - А того, що треба видивитись, осточортіли вже.
      Рудий казав, що небезпечно удвох в таке кубло теліпатися. Але Савко був упертий.
      Поїхали. За півверстви зупинились, позлазили з коней і з гущавини оглядали Солонський Яр. Савко сподівався, що біля дворів буде метушня, але по вуличках нікого не видно було: і яр, і ліс, і село - усе ховалося в зеленій тиші.
      Так перебули, мабуть, з півгодини. Потім Савко казав переїхати на другий край, що поринув у дубняку, куди не добиралося око.
      Коли посідали на коні, в ліс зайшов уже вечір, і знову гостро пахло молодняком. Зірвався заєць і залопотів по листях.
      (...Темна наша батьківщина, і темні в ній ліси. Тягнуться вони на Полтавщині мовчазно на захід, на південь).
      ...Казав міліціонер:
      - А може б, помирилися... Слиш, Савко?
      - Ніззя...
      - А то, їй-богу, могорич запили б...
      Савко гостро дивився в гущавину.
      Сонце, мабуть, упливло за обрій, і в лісі ходив уже важкий присмерк.
      Коли знову з'їхали на стежку, що веде на Млинки, Савко раптом схопив рукою гвинтівку. Але в цей момент гримнув випал, і далеко пішла грізна луна.
      Коні рвонулись і кинулися з лісу.
      Засвистів вітер.
      Гримнув ще один випал, і зашумів ліс від цокоту копит: за млинчанами летіла погоня з голохвастівців.
      Рудий міліціонер зупинив коня:
      - Братці, не бийте!
      Але Савко розумів, що йому милостй не буде. Як божевільний, гнав він свою кобилу на Млинки.
      - Цок! Цок! Цок!
      Іще далеко позаду солончани, але Савкові треба бігти до вітряків, поки острожники не вискочать із лісу.
      - Цок! Цок! Цок!
      Свистить вітер у вухах. Гніда кобила запізнилась, важко дихає на дерева... (Невже навздоженуть?)
      ...Свистить вітер.
      ...Нарешті Савко вискочив у поле.
      На заході жевріло (конало) небо. Десь горіли бур'яни під огнем польового повітря. Поле горіло бур'янами.
      Знову гримнув випал - то вискочила на узлісся ватага солончан.
      Савчина кобила пролетіла ще декілька кроків і гепнулась на землю.
      Захропла.
      Савко заліг за кінський тулуб і почав одстрілюватись.
      Ватага зупинилася.
      Але то був один момент: одразу ж солончани пішли в обхід.
      Тоді Савко рачки поліз до Млинків.
      Біля вітряків він випустив останню кулю й кинувся до першої хати.
      Ускочивши у двір, він заліз під комору...
      ...Скоро в дворі були й солончани.
      ...Млинки наче вимерли, тільки собаки завзято гавкали по дворах. Зачувши постріли, млинчани поховались по хатах, не виходили.
      Голохвастівці витягли з хати хазяїна:
      - Кажи, де він? Ти ж бачив, куди він сховався? '
      - Та я ж... їй-богу... Свиснув чмілем у повітря нагай.
      Хазяїн заплакав і вказав на комору.
      Заревли солончани, оточили будівлю.
      Гей, ти! Чого перелякався - вилазь!
      І наставили під комору одрізи.
      ...Савко мовчки виліз, подивився навкруги себе й похилив голову.
      Зловтішними огняницями горіли в голохвастівців очі.
      Підійшли до Савка, мовчки роздягли його й голого повели в поле.
      Ішов по дорозі Савко й тупо дивився на полтавський ліс.
      ...Млинки мовчали.
      ...За вітряками голохвастівці зупинились;
      - Хлопці! В кого гостріший ніж? Виймай!
      ...А потім двоє одійшли вбік, підійшли до хати й пустили два червоні півні.
      ...На далеких гонах горіли огнем сухого повітря запашні бур'яни.
      Піднявся вітер. Зашуміли Млинки. Забили в розбиті дзвони. Загаласували вулиці.
      - Рятуйте! Рятуйте!
      ...А глибокої ночі із злизаного пожаром краю посунулись натовпи людей до голохвастівців.
      ...Тієї ж ночі величезна заграва пожежі стояла над Солонським Яром.
      І знову на далеких гонах горіли огнем сухого повітря запашні бур'яни, і гостро пахло дубовим молодняком.