КОТИГОРОШКО
П'єса казка на три дії, шість
картин
ДІЙОВІ ОСОБИ:
К о т и г о р о ш к
о І в а н - хлопчина років дванадцяти.
С т е п а н -
його батько.
К а т е р и н а - його мати.
О л е н
к а - його сестра.
В е р н и д у б
-
В е р н и г о р а -
К р у т и в у с
-
Ї м - і - н е - н а ї м с я - його
брати.
П' ю - і - н е - н а п' ю с я -
Б і ж у -
й - н е - н а б і ж у с я -
Д я д ь к
о М а к с и м - коваль.
Змій, він же К а п ш
и в и й дід.
В о д я н и к - с м е р т о н о с е ц ь - його
брат.
1-а З м і є в а с е с т р
а.
2-а З м і є в а с е с т р
а.
Б а б у с я.
Зміїв с л у г
а.
Г і н ц і, с у с і д
и Котигорошка, с і л ь с ь к і д і т
и, в а р т о в і, т а н ц ю р и с т к и, с л у ж
к и.
Т о й, щ
о н а й б і л ь ш е ї с т ь.
Т о
й, щ о н а й б і л ь ш е п'
є.
ДІЯ
ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
Зліва ліс, густий,
дрімучий. Визирає з нього палац Змія. Праворуч - криниця з журавлем. Ростуть біля
неї дивні квіти, незвичайні гриби. Стоять пеньки з густою травою, а в глибині
сцени видніється надбережне каміння, і, скільки оком сягнеш, лягло море, широке,
зеленувате, неспокійне... З палацу виходять Змієві
сестри.
1-а с е с т р
а. Я прокинулась сьогодні раненько, та вже нашого брата Змія не
застала. Чи з лісу дрімучого його ждати? Чи з-за моря синього виглядати? А може,
поплив він на кораблі, щоб зустрітися з Водяником-смертоносцем?
2-а с е с т р а (оглядаючи море). Ні. не бачу я на хвилях
корабля. Тільки чайки літають над
водою.
1-а сестра припадає вухом до
каменя.
Що чуєш,
сестро?
1-а с е с т р а. Чую, чую: стугонить
земля.
2-а с е с т р а. Послухай, чи летить
він, чи на коні скаче - на тім коні, що жар їсть, полум'я п'є, на двадцять верст
під ним земля гуде, і листя з дерев осипається.
1-а с е
с т р а. Не летить наш брат і на коні не скаче... А цить же,
цить...
2-а с е с т р а. Що чуєш знову?
1-а с е с т р а. Чую, чую: стугонить земля, наче її на частки ножами
розрізають.
2-а с е с т р а. Ой сестро, глянь! Що ж то
він тягне на собі?
З'являється Змій, упряжений в
шість плугів.
З м і й. Ху!
Втомився. Нелегке діло землю орати. (Скидає з себе упряж).
1-а с е с т р а. Брате Змію, та нащо ж тобі орати? А чи в тебе нема
чого їсти?
2-а с е с т р а. А чи в тебе нема чого
пити?
З м і й. Є в мене що їсти, є в мене що пити, і
маю я в чому походити. Та обіцяв сьогодні прибути до мене в гості наш брат
Водяник-смертоносець. Це я для нього подарунок готую, теплою кров'ю його
почастую.
1-а с е с т р а. З кого ж ти кров
тую візьмеш?
2-а с е с т р а. Хіба мало в
нас невільників? Змій. Наточите крові з дівчинки Оленки.
1-а с е с т р а. А хто ж вона? А чия ж вона?
2-а с е с т р а. Може, її сюди заманити?
З м
і й. Не треба заманювати. Мусить сама прийти.
1-а с е с
т р а. Як же вона прийде?
2-а с е с т р а. Як сюди
потрапить?
З м і й. По моєму сліду, що я проклав оцими
плугами.
1-а с е с т р а. Не розумію тебе, брате.
2-а с е с т р а. Не розумію і я тебе, брате.
З м і й. Слухайте ж. Багато я сіл облітав, багато я люду всякого видав,
та ще ніде не зустрічалась мені така дівчинка, як Оленка. Очі в неї, мов зірки,
світяться, щоки в неї рум'яні, мов ті яблука.
1-а с е с
т р а. І ти вирішив її вкрасти?
З м і й. Ні,
сама мусить сюди прийти.
1-а с е с т р а. Як
же вона прийде? Не розумію тебе, брате.
З м і
й. Непомітно я підкрався до її подвір'я, заховався в саду та й дивлюсь.
Вийшли з хати її брати. Вийшла Оленка з матір'ю та батьком. Чую, брати кажуть: "Ми
поїдемо в поле, а ти, Оленко, винесеш нам сніданок". Вона й питає в них: "А де ж
ви будете? Я не знаю, як до вас іти".- "А ми,- каже брат,- протягнемо скибу від
двору аж до тієї ниви, де будемо землю орати, то тією борозною і йди". А я взяв
тую скибу назад перекинув, а свою протягнув та й заворожив. Хто тільки ступить на
неї ногою, буряний вітер одразу його прижене сюди.
1-а с е с т р а. Хитро придумав, брате.
2-а с е с т р а. Вона може скоро тут бути?
З
м і й. Пильнуйте її, а я скоро повернуся.
2-а с е с т р а. А куди ж ти знову?
З м і
й. Гляну - перевірю, як мої невільники працюють. Чи все зробили, що я
їм загадав.
2-а с е с т р а. А може,
поснідаєш? Є для тебе і печене, і варене.
З м і
й. Виголодніюсь дужче, то більше з'їм. (Свистить).
Чути іржання й тупіт
копит.
Бач, жде мене кінь.
(Вийшов).
1-а с е с т р а. Як він посвист братів
знає!
Чути дедалі стихаючий цокіт
підків.
2-а с е с т р
а. Помчав, мов вихор. А глянь-но, глянь. Якась дівчинка сюди
наближається.
1-а с е с т р а. Може, це і е
Оленка? Сховаймося!
Ховаються.
Входить Оленка. В
руках у неї вузлик з сніданком. Вона оглядається
назад.
О л е н к а. Що б це
воно значило? Тільки стала я на борозну, як знявся раптом вітер, та такий же
сильний, такий дужий, що ні звернути кудись, ані зупинитися. Підхопив мене, мов ту
билиночку, і приніс аж сюди. (Озирається). Де ж те поле? І зовсім ніякого поля тут
немає. (Дивиться на палац). Розпитаюся в добрих людей. Може, вони мені дорогу
вкажуть.
З'являються Змієві
сестри.
1-а с е с т р
а. Здрастуй, дівонько, здрастуй, голубонько.
2-а с е с т р а. А куди це ти йдеш? Які гостинці
несеш?
О л е н к а. Це не гостинці. Несу братам
сніданок, та збилася з дороги. Може, ви мені стежку покажете, як на поле
потрапити?
1-а с е с т р а. Покажемо. Зажди,
відпочинь трохи. (Розглядає її). Як же тебе, дівонько-голубонько,
звати?
О л е н к а. Та Оленкою.
1-а с е
с т р а (глянула значуще на свою сестру). То заходь, Оленко, до нашої
хати.
О л е н к а. Хай іншим разом, а зараз мені часу
нема. Вже брати мене, мабуть, ждуть-виглядають, чому це я до них не йду. Покажіть
же мені, дівчата, ту стежку, якою на поле можна вийти.
1-а с е с т р а. Та зайди, Оленко, хоч на
хвилинку.
2-а с е с т р а. Відпочинь трохи,
погостюй.
О л е н к а. Рада б гостювати, так часу ж
нема. Ждуть мене в полі брати. (Глянула на сестер). Я бачу, ви не хочете мені
стежку показати, то я сама її знайду. (Хоче йти. але дорогу їй заступає 1-а
сестра).
1-а с е с т р а. Ні,
дівонько-голубонько, ти не вийдеш звідціль.
О л е н к
а. Я ж поспішаю. Я дуже поспішаю. (Іде в інший бік, але дорогу їй
заступає 2-а сестра).
2-а с е с т р а. Ні,
дівонько-голубонько, ти не вийдеш звідціль. (Забрала з рук Оленчиних вузлик). Ми
тебе не випустимо!
О л е н к а. Як це не
випустите?
1-а с е с т р а. А так. (Хапає її
за руки, починає їх ламати).
О л е н к а. Ой, болить,
болить!
2-а с е с т р а. Будеш нас
слухатись? Будеш тихенько сидіти?
О л е н к а. Пустіть
мене, пустіть!
2-а с е с т р а. Знай,
вибратися звідси не можна. Чи підеш ти цією дорогою, а чи стежкою, чи так, чи отак
- скрізь тебе зустріне смерть.
О л е н к а (плаче). Ой,
куди ж це я потрапила? Та що зі мною тепер буде? Мамочко моя
рідненька...
1-а с е с т р а. Не плач, бо
скоро повернеться наш брат, а сліз він не любить. Сядь отут і
сиди.
2-а с е с т р а. Не думай тікати, бо
все одно нікуди не втечеш. Хто сюди потрапить - назад уже не повертається. Ходім,
сестро, підігріємо для брата сніданок.
Виходять.
О л е н к а (озирається). Ніде нікого. (Біжить в один бік, де стоїть
пеньок. І раптом цей пеньок перетворюється в дивовижного звіра. З жахом кидається
в другий бік, де росте кущ трави, але трава ця несподівано перетворюється в грізну
пташину з трав'яними крилами і гадючою головою. Відступає до моря, схиляється на
камінь, плаче). Мамочко... рідненька!..
Мамо-Мамо!..
Звір знову стає пеньком,
а пташина травою. Вбігає
Біжу-й-не-набі-жуся.
Б і ж у - й - н е
- н а б і ж у с я (помітив Оленку). Розшукав. Сестричко, що з тобою?
Чого ти плачеш?
О л е н к а (радісно). Братику!
(Кидається до нього). Біжу-й-не-набіжуся. А ми тебе ждемо та ждемо. Де це наша
Оленка? Чого вона з сніданком так забарилася? Кажуть мені брати: "Ти швидко
бігаєш, ану помчи та довідайся, в чому справа?" Я і помчав...
О л
е н к а. Ой братику! (Озирається). Тут злі, недобрі люди живуть... Вони
мені руки викручували...
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с
я. Як то викручували? За що? (Помітив, що в руках Оленки немає нічого).
А де ж наш сніданок?
О л е н к а. Забрали... Не
пускають мене, кажуть: "Чи так підеш, чи отак - все одно буде тобі
смерть".
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. Ось я їм
зараз покажу, як сестричку нашу кривдити та залякувати. І сніданок відберу назад.
(Поривається йти).
Оленка його не
пускає.
О л е н к а. Не
йди... Прошу тебе, братику, бо вони й тобі можуть зробити щось лихе. Не йди,
послухай.
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. От
дурненька. Чого ж ти боїшся? Чого так тремтиш?
О л е н к
а. Страшно мені. Страшно тут...
Б і ж у - й - н е - н а
б і ж у с я. Ну, то біжімо звідціля! (Хоче
бігти).
Його зупиняє
Оленка.
О л е н к а. Ой
братику, туди не можна, там звір страшний... Біжу-й-не-набіжуся. Який звір? Нікого
я не бачу. Біжімо! (Тягне її за руку).
Дорогу заступає звір.
Біжу-й-не-набіжуся мчить у протилежний бік - дорогу заступає пташина з гадючою
головою.
О л е н к а. Я ж казала. Не випускають. Що ж
ми тепер будемо робити?
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с
я. Доведеться нам ждати братів. Слід від борозни обов'язково їх приведе
сюди.
Чути крик братів:
"Оленко-о-о!"
Оленка (радо). Здається,
йдуть мої брати. Я вже їх бачу. Біжу-й-не-набіжуся. Я ж казав, що
прийдуть.
Входять Берн й гора, Вернидуб, Крутивус,
Їм-і-не-наїмся з вінками цибулі та часнику, з великою ложкою. П'ю-і-не-нап'юся,
обвішаний пляшками, є і барильце, е і кварта при ньому.
О л е
н к а. Прийшли... Прийшли мої брати! Тепер мені не
страшно.
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. Я ж
казав, що прийдуть.
К р у т и в у с (озирається).
Такого дива ще зроду я не бачив. На борозні он який вітер дме, а тут навіть лист
не ворухнеться.
О л е н к а. Братики!
В
с і. Сестричко!
О л е н к а. Коли б ви
знали, що трапилось зі мною.
К р у т и в у с. Ми тебе
на полі ждали...
В е р н и г о р а. Чому ти опинилась
тут?
В е р н и д у б. Ти, певне, збилася з
дороги?
Ї м - і - н е - н а ї м с я. А де ж сніданок
наш? Я їсти хочу.
О л е н к а. Нема. (Крізь сльози).
Нема сніданку, відняли.
В с і. Хто?
О л
е н к а. Ой братики! Тут злі, недобрі люди живуть.
П'ю - і - н е
- н а п'ю с я (оглядає палац). Цікаво знати, хто ж вони, ті люди?
О л е н к а. Вони мені пальці виламували.
Ї м - і - н е - н а ї м
с я. Що?
К р у т и в у с. Покажи. Оленка. І тут
болить... (Показує руки). І тут, і тут...
В е р н и д у
б. Провчити треба.
В е р н и г о р а. Таку
малу зобидили. Цього простити не можна.
Ї м - і - н е - н а ї м с
я. Я провчу... Я зараз... (Засукує рукава).
Роз-ме-та-аю!! На
частки роз-деру!.. Веди, показуй, хто забрав сніданок? Хто посмів таке
вчинити?
З'являються Змієві
сестри.
1-а с е с т р
а (сміливо й нахабно). Це вчинила я!
2-а с е
с т р а. І я!
К р у т й в у с. А чиї ж ви
є?
П' ю - і - н е - н а п' ю с я. Цікаво знати, хто
живе в цім палаці розкішнім?
1-а с е с т р
а. Живе в нім Змій, а ми його сестри.
Ї м - і - н е - н
а ї м с я (здивовано і водночас жахливо). Що-о? Тут живе Змій?
(Ховається за спину Вернигори).
К р у т и в у с (до
Їм-і-не-наїмся). Чого боїшся? Знеславлюєш себе і весь наш рід. Соромся,
брате!
В е р н и г о р а. Ну, стань як слід.
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Я... Я стою... (Увесь
тремтить і шукає очима, куди б заховатись).
П' ю - і - н е - н а
п' ю с я. Цікаво мені знати, тут живе Змій той самий, що людей до себе
в неволю заганяє?
1-а с е с т р а. Так. Той
самий.
О л е н к а. Боюсь...
Ї м - і -
н е - н а ї м с я. Я теж боюсь.
К р у т и в у с. А чим
же ви довести можете, що все це правда?
1-а с е с т р
а. Чим довести? (Припадає до каменя). Чую...
2-а с е с т р а. Що чуєш, сестро?
1-а с е с
т р а. Чую, чую, стугонить земля.
Ї м - і - н е - н а ї м с
я. Поки є час - втікаймо. Я... я не хочу зустрічатися зі Змієм... Він
мені зовсім не подобається.
В е р н и г о р а. Не
думав я досі, що ти такий боягуз.
В е р н и д у
б. Тремтиш... Чого тремтиш?
Ї м - і - н е - н а ї м с
я. Я?.. Я... не трем-ч-чу... Я... я...
П' ю - і - н е
- н а п' ю с я. А мені цікаво на Змія глянути, який він є.
К р у т
и в у с. Коли вже ми прийшли сюди, то глянемо.
2-а с е
с т р а. Що чуєш, сестро?
1-а с е с т р
а. Чую... чую... Стугонить земля. Повертається додому
Змій.
Ї м - і - н е - н а ї м с я (тремтить ще дужче,
потім підбігає до Крутивуса). Ти старший брат... Ти чув? Уже повертається. Хіба не
знаєш, скільки людей він загубив, скільки загнав до себе в неволю? Чого ж стояти
нам? Втікаймо краще. (До П'ю-і-не-нап'юся). Тут пити не дадуть. (До
Біжу-й-не-набіжуся). Тут побігати не дадуть. (До Оленки). На вулицю не пустять
гратися.
О л е н к а. Боюсь... Ходімо звідси. (Озирає
братів, а ті, ображені поведінкою Їм-і-не-наїмся, суворо мовчать).
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Не хочете? Тоді я сам! Я сам втікатиму. (Поривається
бігти, а йому дорогу заступає звір. З жахом відступає назад).
К р
у т и в у с (насмішкувато). Що, не пускає?
Ї м - і - н е - н а ї м
с я. Не... не... пускає... (Біжить в інший бік-те саме. Звертається
потім до сестри Змія). Скажи, дівчино, чи є тут така стежка, якою б можна було
вийти звідціль? Я тобі кільце ковбаси принесу або... шмат сала... або часнику ось
дам.
1-а с е с т р а. Стежок нема. Вийти
звідси неможливо.
Ї м - і - н е - н а ї м с я (з
жахом). То що ж робити? Що? (Сідає, плаче). Ой ма-мо!
В е р н и д
у б (хапає його за шию). Гидко на тебе дивитися. Сідай отут і
жди.
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Що ти мене садовиш? Я
не хочу сидіти... Не хочу із Змієм зустрічатись.
В е р н и г о р
а (показує йому кулак). Сиди!.. Їм-і-не-наїмся (злякано). Сиджу...
(Сідає).
2-а с е с т р а. Що чуєш,
сестро?
1-а с е с т р а. Чую, чую - дужче стугонить земля.
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я (теж приклав вухо
до каменя). І я чую.
О л е н к а (позираючи на братів).
Може, втечемо? Крутивус (заспокоює її). Не бійся, сестричко. Ми тебе зобидить не
дамо нікому.
Чути могутній посвист,
тупіт копит. Падають з дерев окремі
листочки.
2-а с е с т р
а. Прибув наш брат.
За
сценою чути голос Змія: "Чую, чую-людським духом пахне". Входить
Змій.
Ї м - і - н е - н а ї м с
я. Пропав... Кінець... Рятуйте! (Ховається під
грибком).
З м і й. Оленка тут? Ого, та не сама, з
братами! (До Верни-гори). Як тебе звати?
В е р н и г о р
а. Вернигора. Можу гори розсувати. Змій. Чув про тебе. Та моя сила
більша за твою. (До Вернидуба). А тебе як звати?
В е р н и д у
б. Вернидуб. Можу дерева з корінням вивертати.
З м і
й. Чув і про тебе. Та моя сила більша за твою. (До Крутивуса). А ти,
мабуть, серед них найстарший? Твоє ім'я?
К р у т и в у
с. Крутивус. Можу воду спинити, по сухому дну річки переходити... І
річки, й озера.
З м і й. Не повірю, доки сам того дива
не побачу. (До П'ю-і-не-нап'юся). А ти хто?
П'ю - і - н е - н а
п'ю с я. Я? (Хильнув з барильця і пішов на Змія, той аж відсахнувся з
переляку). Я? Хочеш знати, хто я? Я - П'ю-і-не-нап'юся. (Наступає на Змія, той
відступає).
У-ду-ду, у-ду-ду,
Сидів голуб на дубу,
Вигравав у трубу.
Труба точеная,
Позолоченая...
Змій (невдоволено).
Відстань! (Стежить за Біжу-й-не-набіжуся, який весь час бігає навколо нього). А ти
хто?
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. Я
Біжу-й-не-набіжуся.
К р у т и в у с (хапає його за
руку). Сідай!
Біжу-й-не-набіжуся
сідає, але продовжує совати ногами.
З
м і й (вмощується на грибок. Чує крик Їм-і-не-наїмся, витягає його за
штани). А це що тут за молодець?
Ї м - і - н е - н а ї м с
я (злякано). Я... той... Я брат Оленчин... Їм-і-не-наїмся... Ми в полі
орали, а сніданку нема. Ми пішли... прийшли... шукали... Але я нічого... Я той...
Я зараз... Де тут стежка? (Поривається йти).
З м і
й. Ха-ха-ха! Стежку шукаєш? Хто потрапив у мої володіння, той назад не
повертається.
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Я не хочу
тут бути... Мені не подобається... Ми всі не хочемо. І я, і вони... Що ж, ти нас
силувати будеш?
З м і й. Буду! (Пройшовся, оглянув
усіх, питає). Чого прибули до мене?
В е р н и д у
б. Закортіло, бач, на тебе подивитись, який ти є.
З м і
й. Ну, дивіться. (Стає на камінь, освітлюється мінливим світлом
прожекторів).
Музика.
К р у т и в у
с. Сестра наша Оленка забрела сюди. Хочемо її взяти з
собою.
З м і й. Оленку взяти? Ха-ха-ха! Оленки я не
віддам!
В е р н и г о р а. А ми тебе й питати не
будемо.
З м і й. Ха-ха-ха! І сестра ваша лишиться тут,
і ви всі звідціля не вийдете.
В е р н и г о р
а. Вийдемо!
Ї м - і - н е - н а ї м с я.
Вийдемо.
В е р н и д у б. Ія кажу - вийдемо! Ну, Змію,
глянули на тебе, який ти є, і досить. Нам часу нема. Нас робота в полі жде. То
говори зразу: будемо битись чи будемо миритись?
З м і
й. Будемо битись!
В е р н и г о р а. Будемо
битись.
В е р н и д у б. Ну, так будемо
битись!
О л е н к а. Я боюсь, я боюсь... (Тулиться до
Крутивуса).
З м і й. Хто першим на бій зі мною
стане?
В е р н и д у б. А хоч би й
я!
Починають
битися.
Б р а т и. Не
піддавайся, брате, не піддавайся!
Змій перемагає.
З м і
й. Хто ще зі мною силою помірятися хоче? Вернигора. А хоч би й
я!
Починають битися. Змій
перемагає.
Він свистить. З'являються різні птахи та
звірі.
З м і й. Посадовити
всіх їх до темниці!
П'ю - і - н е - н а п'ю с я. Цікаво, дуже
цікаво. (П'є з кухлика).
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Я
не хочу... Мені там зовсім не подобається... Я не люблю темниць... Пустіть
додому.
В с і. Не маєш права! Ще будемо битись!
Змій (до звірів та птахів). Чому ви стоїте? Хіба не чули мого наказу?.. До
темниці!
Звірі й птахи починають бити крилами,
гарчати по-звірячому, сичати по-гадю-чому.
Заганяють в льох усіх. Оленку
вихоплюють Зміївни.
О л е н к
а. І я з ними... Нащо мене лишаєте одну?.. Братики! (Кидається до них,
але її піймали Зміївни, не пускають). Мамо! Мамочко!.. Мамо!
(Плаче).
З м і й (кричить). Я сліз не
люблю.
Оленка
затихає.
1-а с е с т р
а. Пора вже тобі, брате, пообідати. Є для тебе і варене і
печене.
Захвилювалося
море.
2-а с е с т р
а. Зашуміло море. По морському дну йде наш брат
Водяник-смертоносець.
Музика. З моря
виходить В о д я н и к - с м е р т о н о с е ц
ь.
В с і. Заждались тебе,
брате.
В о д я н и к. Я бурі здіймав, розбивав кораблі,
заманював рибалок у відкрите море. Здрастуй, брате! Здрастуйте, сестри! (Помітив
Оленку). Яке дівчатко гарне.
2-а с е с т р
а. Недобрий ти. Забуваєш, що в тебе є родичі на світі.
В о д я н и к (ще раз глянув на Оленку). А дівча мені подобається. Як
тебе звати?
О л е н к а. Оленка.
(Плаче).
З м і й. Хіба забула, що я сліз не люблю?
Водяник. Я теж сліз не люблю!
1-а
сестра бере чашу.
2-а сестра (взявши
Оленку за руку). Не бійся, дурненька, ми тебе в сад поведемо, а в тім саду що
хочеш є - і вишні, і сливи, і райські яблука... Ходім!
О л е н к
а (пручаючись). Боюсь... Боюсь!
Оленку
виводять силоміць.
З м і й. Я почастую тебе
сьогодні напоєм незвичайним, бо ти в мене гість дорогий.
В о д я н
и к. Бач, не похвалився тобі, брате, новиною.
З м і
й. Якою? Водяник. На дні морському серед водоростей знайшов
я
ліки чародійні. Помажеш ними рану - і навіть мертвий оживе.
Музика.
З м і
й. Ха-ха-ха! Оживлювати мертвих? Хіба не вистачає нам
живих?
Вбігає перелякана О л е н к а,
ховається за зрубом криниці. Оточують її Зміївни,
нападають...
О л е н к а. Ой!
(Застогнала).
З м і й. А що, сестриці, упорались з
дівчам?
Музика продовжується. 1-а сестра передає
чашу 2-й сестрі, а та - Змієві, а вже Змій підносить її братові. Чаша зсередини
освітлена. Водяник п'є Оленчину
кров.
Завіса
КАРТИНА
ДРУГА
Краєвид села.
Праворуч сільська хата.
Садок. Город. Вдалині луки, ліс, річка. На вулиці діти, взявшись за руки, співають
і пританцьовують. Зліва молода берізка. В колі танцюючих Котигорошко. Він же й
заспівує.
К о т и г о р о ш к
о.
Схотів добрий чоловік
Весело
зажити
Та й вирішив курочку купити.
В с
і.
А курочка по сінечках -
Куд-ку-дак,
куд-ку-дак!
К о т и г о р о ш к о.
Схотів добрий
чоловік
Весело зажити
Та й вирішив кізоньку
купити.
В с і.
А в кізоньки довгі роги,
Ме-ме-ме, ме-ме-ме...
А в кізоньки довгі роги,
Ме-ме-ме, ме-ме-ме!
К о т и г о р о ш к
о.
Схотів добрий чоловік
Весело зажити
Та й вирішив котика купити.
В с
і.
А в котика гострі кігті,
Няв-няв-няв,
няв-няв-няв!
А в котика гострі кігті,
Няв-няв-няв, няв-няв-няв!
К о т и г о
р о ш к о. А тепер хочете побрехеньки послухати?
В с
і. Хочемо!.. Хочемо!.. Котигорошко (сідає).
Його
оточують діти.
Як був ще я хлопцем
отакеньким, а батька ще й зовсім на світі не було, поїхали ми з дідом на ярмарок і
знаєте чим?
Д і в ч и н к а. Кіньми.
К
о т и г о р о ш к о. Волами.
Д і д (недочуває). Чим,
кажеш?
К о т и г о р о ш к о. Волами.
Д
і д. Чим? Чим?
В с і (кричать разом).
Волами!
Д і д. Ага... пішки.
К о т и г
о р о ш к о. А волики були невеликі. Можна отак їх... на пригорщ
узяти.
Сміх.
Ж і н к а (до матері
Котигорошка). Та й втішний же син у тебе, Катерино. Втішний і
розумний.
М а т и. Добрий син. Не жаліюсь. Рости б йому
швидше.
К о т и г о р о ш к о (позирнув у бік матері).
Не перебивайте, мамо, а то побрехенька не вийде.
М а т
и. Мовчу, мовчу.
К о т и г о р о ш к о. Так
отож їдемо ми та й їдемо. Бачимо, ломаччя валяється. Я зирк, а там шестеро яєць.
Такі ж вони великі, що я їх ледве в жменьку забрав. А в нас, як на те, свиня
квоктала. Ось я й підсипав їх під свиню, а вона вилупила мені аж
шестеро...
Х л о п ч и к. Курчат.
Д і в
ч и н к а. Каченят... Гусят...
Х л о п ч и
к. Поросят.
К о т и г о р о ш к о. Аж
шестеро... волів!
Сміх.
Д і д. Каченят?
В с і (кричать разом). Волів!
Д і д. Ага... кошенят. Котигорошко.
А тоді ми з дідом стали хазяйнувати - землю орати та засівати. А як уродила в нас
яра пшениця, дід і питає в мене: "А де ж ми будемо, сину, скирти
складати?"
Д і в ч и н к а. На полі.
Х л о п ч и
к. У клуні, щоб під дощем не замокали. Котигорошко. Ні, на печі. Там і скирти
складати, там і молотити. А тут уже й батько мій
підріс.
З хати виходить батько з
лопатою.
М а т и. Таке
наговориш!
К о т и г о р о ш к о. Батько, правда,
рибалка добрий.
Б а т ь к о. А що ти там, сину, з мене
смієшся?
К о т и г о р о ш к о. Отож, кажу, тато в мене
добрий рибалка. Як закине вудочку в добру річечку, так і тягне, коли не сома
отакенного (показує, який він великий), то краснопірочку. (Показує, яка вона
маленька).
Ж і н к а. І таке ж вигадає.
Б а т ь к о (ніби суворо). Та я ж тобі і їсти не дам... Я ж тебе і в хату не пущу!
(Хоче піймати Котигорошка, але його заступають собою діти).
М а т
и. Годі тобі, сину, жартувати. Іди батькові допомагай криницю
копати.
К о т и г о р о ш к о. Добре, мамо. Тільки ось
потанцюємо - та й піду.
Б а т ь к о. Погуляй,
Котигорошку, погуляй. Я і сам упораюсь.
К о т и г о р о ш к
о (до дітей). Ану давайте "Подоляночку"
танцювати.
В с і. "Подоляночку"... "Подоляночку"...
Котигорошко. А хто буде Подоляночкою?
Д і в ч а т к
а. Я! Я! Я!
К о т и г о р о ш к о. Ти будеш
Подоляночкою.
Діти починають танцювати
навколо берізки. Дівчині Подоляночці одягають на голову віночок з квітів, і вона
виконує все, про що співається в
пісні.
Д і т и
(співають).
Десь тут була Подоляночка,
Десь тут
була молодесенька,
Тут вона сіла, Тут вона впала,
До землі припала.
Дівчина
схиляється біля деревця.
(Танцюючи, просять).
Ой устань, устань, Подоляночко,
Витри очі свої так, як
скляночку,
Та візьмися в боки,
Та піди у
скоки,
Та піди у скоки!
Дівчинка
включається у загальний танок.
Хлопчик
(вбігаючи). Тікаймо! Тікаймо! Змій летить,
Змій!..
Діти розбігаються,
розбігаються й дорослі. Лишився стояти на своєму місці
Котигорошко.
М а т
и (гукає). Котигорошку, сину мій, ховайся! Котигорошко. А чого ж
ховатися, мамо? Я подивлюся на нього, який він
є.
Падають з дерева окремі
листки.
М а т и (позираючи
на небо). Хвалити бога, пролетів. Ти-бо тепер у мене єдиний, сину. (Втирає хусткою
очі).
К о т и г о р о ш к о. Мамо, ви
плачете?
М а т и. Та як же мені не плакати, коли
стільки горя я зазнала від отого Змія!
К о т и г о р о ш к
о. А що ж він вам зробив?
М а т и. Ох, важко
і згадувати. Була в тебе сестра Оленка і було шестеро братів.
К о
т и г о р о ш к о. Мамо, а чого ж я їх не пам'ятаю? Пі сестриці, ні
братів.
М а т и. Тебе ще й на світі тоді не
було.
К о т и г о р о ш к о. А де ж вона, моя сестричка
Оленка? Де брати
|
Вакансии ведущих компаний
Все вакансии
Котигорошко - Шиян Анатолій
