Польовi дослiдження з украiнського сексу. - Забужко Оксана

Польовi дослiдження з украiнського сексу. - Скачать бесплатно

     
       
     Оксана Забужко. Польовi дослiдження з
украiнського сексу
 
 
     Вiд
автора
 
     Пропонований  читачевi 
роман  мав щастя  зажити  скандально§ репутацi§
задовго 
до виходу  в свiт. Його  чорнова версiя, вiддрукована свого  часу в
Пiтсбурзькому 
Kinko  Copies  числом  12  
примiрникiв,  iз  мiркувань  суто
практичних (щоб не пропала при перелетi через Франкфурт), i роздана
авторкою
друзям   "почитати"   (переважно  у  
сподiваннi   розумних  порад),  цiлком
несподiвано зробила карколомну кар'¤ру: вона вiдродила самвидав. У
Нью-Йорку
й Чiка­о,
Парижi  й  Мюнхенi, Ки¤вi i Львовi запрацювали копiювальнi
машини,
ксерокси нi в чому не
винного чорновика, передаванi з рук у руки, розлiзлися
межи людьми, мов мишенята, i по кiлькох мiсяцях у
ки§вськiй квартирi авторки
залунали  рiшучi  мiжнароднi  дзвiнки: 
одразу  з  двох 
захiдних  кра§н  §й
погрожували судом i забороною права на
в'§зд.
     А ще кажуть, нiби
лiтературою  в наш час нiхто не  цiкавиться, збуджено
подумала  авторка  й  подалася до  Сашка  Задираки
замовляти  з  себе новий,
якомога  чепурнiший  фотопортрет  (його  вмiщено  в 
цьому  виданнi)  - 
для
майбутньо§
судово§ справи. Тимчасом довкола роману закружляли перекладачi ще
з чотирьох кра§н, i  простий пiдрахунок  показував, що, коли все буде гаразд
(постукати по  дереву!), то на кiнець  столiття перед сердешною  дослiдницею
укра§нського  сексу погодяться 
вiдчинити ворота хiба тiльки 
деякi  держави
Центрально§  Африки  та 
Тихоокеанського  архiпелагу.
Кепсько  обiзнанiй  iз
мiжнародним 
правом,  але,  як усi письменники (навiть  i 
укра§нськi!),  не
вiльнiй од манi§  величности, авторцi вже  ввижалися дипломатичнi конфлiкти,
численнi  ноти  до
укра§нського уряду i, врештi, 
повна  мiжнародна
iзоляцiя
нашо§  незалежно§  держави. Звiдси недалечко 
було  й  до танкiв окупацiйно§
армi§.  Нажахана такою перспективою, авторка,  з натури лояльна громадянка i
патрiотка,  вирiшила,  що  мусить  придушити 
катастрофу в зародку, i з цi¤ю
метою доводить до вiдома читачiв наступне.
     1) Нинiшн¤ видання ¤
¤диною, призначеною для друку, версi¤ю роману.
     2) 
Будь-якi  iншi,  наявнi  в 
ксерокопiях,  версi§,  мають  пiратське
походження,  i  за 
§хню циркуляцiю  та  можливе  використання  поза
вiдомом
авторки вона
вiдповiдальностi не несе.
     3)  Роман,  як легко довiдатися з термiноло­iчних словникiв,  - це жанр
художньо§ лiтератури, а не роздiл iз
особово§ (чи то судово§) справи автора,
- вiдповiдно вiд усiх можливих анало­iй мiж
описаним у  цiй книжцi, з одного
боку,  та  реальними   особами  й  подiями,   з  
другого,  авторка  наперед
вiдмежову¤ться (французи в таких випадках
кажуть: хай буде соромно тому, хто
погано про це подума¤).
    
Наостанцi  авторка
склада¤  сердечну дяку  друзям,  котрi  стояли  бiля
витокiв цi¤§ книжки  i, кожне на свiй  спосiб, прислужилися до 
§§  появи на
свiт:  Лiндi  Рейдер  i 
Лiсi  Сапiнкопф -  за 
iдею,  Михайловi  Найдану  i
Ростиславу Бойковичу - за дiяльну помiч у §§ втiленнi,
Аскольдовi Мельничуку
- за
моральну i професiйну пiдтримку, без яко§ теж нiчого б не вийшло або, в
крайньому разi, вийшло б щось зовсiм
iнше.
     Ну от i  все, 
любий  мiй читачу. За вiкном у
мене то сонцем, то зливою
мерехтить  над  печерськими  горбами 
липнева  гроза, на сусiдському
балконi
натхненно голосить
ошалiлий пiвень, пiд балконом притулилася 
парочка - i не
помiча¤, що  дощ  ущух, дзвонить телефон,  i 
я, з  нiжнiстю i жалем,
ставлю
крапку в  усiй цiй  iсторi§: як звичайно закiнчували сво§ послання
древнi, я
сказала - i спасла
свою душу.
     Оксана Забужко
     Ки§в, 31 липня 1995 року
 
 
 
 
     Ще не сьогоднi, каже вона собi. Нi, ще не
сьогоднi. В кухнi - крихiтнiй
eat-in 
kitchen(холодильник,
електроплитка, шафки  з  абияк  учепленими дверцятами, 
що наврипились,  iно
вiдвернешся, безсило вiдхилятися, як
щелепа на вже-несамовладному обличчi, i
все це  вiдгороджено
невисоким  дощаним  стояком, щось нiби шинквасом,  - на
нього можна просто з то§ вузесенько§ обори
подавати до кiмнати - аякже, чому
нi! - ну хоч би вранiшню каву, або на обiд - пiдсмажене курча,  таке, як ото
в 
телерекламах:  золотаво
зашкрумiле, мерехке од спiлих сокiв, iз 
грайливо
пiдiбганими  нiжками вмощене
на  лапатих  листках 
салати,  засмажене  курча
завжди 
вигляда¤ щасливiшим од живого, просто промениться  чудесним, смаглим
рум'янцем з утiхи, що зараз його з'§дять, - можна
також подавати який-небудь
джус,  чи джин з тонiком
у  високих  товстобоких шклянках, 
можна  з льодом,
кубики,  коли  набирати,
смiшно  поторохкують,  можна й без льоду,  взагалi,
можливостей безлiч, треба тiльки одного -  щоб хтось сидiв по той бiк
§хньо§
довбано§
загороди, в якiй, зда¤ться, завелася мурашва, бо по стiльницi раз у
раз повзе щось, що в
гiгi¤нiчному американському домi не повинно би повзати,
та  i  в
неамериканському теж, - хтось,  кому
ти  це все добро мала б, сяючи
журнальною усмiшкою,  з кухнi подавати, позаяк  же 
там  нiхто  не 
сидить i
сидiти  не 
збира¤ться,  то  ти наповажилась  була 
воздвигнути  на стояковi
iмпровiзований  зимовий сад  iз  двох
безневинних вазонiв - три  тижнi
тому,
коли ти сюди вселилася,
то  були:  пишна 
темнозелена  кучма  в жовтогарячих
квiтах - раз, i рясне намисто лискучих, схожих на
пластиковi, червоних бубок
на
високих  стеблах з еле­антно
завуженим листям -  два; зараз обидва
вазони
мають такий вигляд,
нiби цi три  тижнi  §х  день  у день
поливалося сiрчаною
кислотою,  -  на мiсцi  буйно§ 
кучми  клаповухо  звисають  кiлька пожовклих
листочкiв  з  нерiвно обгорiлими  краями,  а колишнi тугi 
червонi намистини
щодалi, то бiльше нагадують сушену шипшину,  навiщось 
поначiплювану на рудi
цурупалки, - найсмiшнiше, що ти якраз  не забувала, 
поливала  свiй
"зимовий
сад", ти
плекала його, як учив Вольтер, еге ж, ти хотiла чогось живого в цiй
черговiй, казна-якiй з  ряду-йому-же-несть-кiнця,  тимчасовiй хатi, де бруди
всiх попереднiх винаймачiв
невiдмивно повсякали в кожну шпарину, так що ти й
не бралася §х вiдмивати, - але подлi американськi
бур'яни  виявилися занiжнi
на твою депресiю, що незбовтана
гусне в цих чотирьох стiнах, взяли й здохли,
поливай не поливай, - а ти ще хочеш, щоб тебе
держалися люди!), - так ось, у
кухнi з глумливо глупим бульканням скапу¤ вода в раковину, i нiчим
перекрити
цей звук -
навiть  касети  на поставиш, бо портативний  магнiтофончик  також
чомусь вийшов з ладу. Правда, ще за вiкном,  вузьким, як 
вiдчиненi дверцята
шафи, темним о  цiй порi
("блайндерсiв" ти не 
опуска¤ш, бо навпроти все'дно
глуха 
стiна),  за  протимоскiтною  сiткою, 
либонь,  застрягнувши   в  нiй,
настирливо сюрчить, як далекий телефонний дзвiнок, невидимий коник, - от
так
само  настирливо сюрчить  i та думка, може, то взагалi  вона 
й сюрчить, - а
чому б
не тепер?.. Не вже?.. Чого чекати?..
     Логiчно
зваживши - нiчого. Геть-таки зовсiм.
    
Пiв-упаковки транквiлiзаторiв 
плюс  бритва,  - i 
вибачте  за невдалий
дебют. Старалася щиро, на совiсть, а
що нi фi­а не вийшло, то чеснiше одразу
здати карти - не гравець iз мене  й зараз, далi буде ще хр¤новiше:
просвiтку
не видно, а сили вже
не тi: не д¤вочка.
     I
все-таки - нi, не сьогоднi.
     Ще
почекати. Додивитись цей  фiльм  до кiнця. На вiдмiну вiд тих, котрi
транслюються по тутешнiх
"паблiк ченнелз",  - коли в
найнапруженiшi хвилини,
з
холодком мимовiльного остраху стежачи, як герой мчить порожнiм тунелем, де
з-за рогу  на нього от-от вихопиться престрашенне чудовисько,
спохоплю¤шся -
а хай
йому грець! - що все ж повинно скiнчитися гаразд - ще двi-три хвилини,
сутичка, купа-мала,  качання  по пiдлозi, i чудовисько, несвiтськи ревнувши,
якимось дивом розточиться в прах,
а  мужнiй, тiльки трохи
поскубаний  герой,
повитий димами пожариська,
переводячи дух, пригорне до себе врятовану 
Шерон
Стоун,  чи 
ту другу кралю, 
чорнявеньку, 
як-§§-там,  -  i 
наринула, було,
тривога
вмент  явля¤  всю свою смiховиннiсть: знов цим  голлiвудiвським ­аям
вдалося, бодай на мить, тебе
ошукати! - на вiдмiну вiд цих, фiльм, котрий ти
все-таки не важишся вимкнути,  не конче ма¤ скiнчитися  щасливо. А однаково,
вимикати  - непростиме свинство. I глупство. I - дiтвацтво: не вивчив
урока,
не  пiду до школи. Нi, золотко
("золотце", iронiчно поправля¤ вона себе: так
звертався до не§ той чоловiк,
якому  зараз, либонь,  ще паскуднiше, нiж  §й,
але то вже не 
ма¤ жодного значення), - нi, сачконути не вийде: ти-но одбудь
усе по порядку, а тодi й знати буде,
чого ти справдi варта. Понятно?
    
Спиши  слова,  тату§ровку зроблю, грубо  й розв'язно  пiдхоплю¤ 
з  не§
зовсiм iнша жiнка, цинiчка з  явно приблатньонними, нiби з
"зони" вивезеними
манерами, зугарна, в разi коли що, й матом засандалити: якщо людина в
цiлому
(кожна!) - одна
велика  в'язниця,  то звичайно ранiше та лотра мешкала в
нiй
десь  у найдальшiй камерi, виходячи  назовнi рiдко, тiльки  коли 
доводилося
направду
круто й солоно, та й то нiби напоказ: З-замахали,  - говорила крiзь
зуби в  хвилини
роздратування, трусячи  головою  й сама себе  гамуючи 
§дкою
посмiшкою,
або ж,  травлячи  пiслясмак  чергово§ обиди (обид 
останнiм часом
випадало 
предостатньо!),  з гнiвно  виряченими  очима переповiдала 
друзям:
Д¤вочку
на  побiгеньках iз мене зробити  хочуть - а во! -  била  себе
ребром
долонi по  згину стиснуто§  в 
кулак  лiвицi,  - в 
Америцi блатне  бабисько
навчилося лаятись по-анлiйському,
особливо  гарно вдавалося  йому 
"Шшiт!" -
котяче шипiння з дугасто вигнутою спиною,  а також презирливе "О,  кам он  -
­iв мi е брейк!", яким
колись раз уперезала  була  того 
чоловiка,  - взагалi,  з 
тим  чоловiком саме ця,
вiдьомськи  розчiхрана,  з  нездорово блискучими  очима  й зубами i 
якимось
невидним, але
вгадним таборовим минулим, раз у раз вихоплювалася на переднiй
план, замашисто трощачи крихкий
посуд  незаповнених сподiванок,  той чоловiк
визволяв, викликав §§ на себе з  найдальшо§ камери - щойно зачувши, в
першiй
же  сутичцi, оту його брутальну, мордобiйну
iнтонацiю: "Ти менi  скажи -  на
хера 
я  сюди  §хав, я вдома таких самих прибамбасiв
мав  - отак-о!" - лотра
радiсно ринулась йому
навперейми,  впiзнавши партнера,
тiльки в цьому вони й
були
партнерами, - i вже невгавала, розпаношившись в умовах нiколи ранiше не
звiдано§  свободи: "Я вчора голову почав
лiпити", - брався вiн розповiдати в
§§ присутностi колезi-скульптору, i лотра
рвалася наперед, гублячи шпильки й
­удзики в  нестримному
захватi словесного  виверження:  "Авжеж, злiпи собi ,
серце, голову, злiпи - не
завадить!" -  вiн темнiв на виду
так, нiби замiсть
кровi  в 
лиця  вдаряло  чорнило,  нахилявся  §й
до  вуха:  "Перестань 
мене
пiдйобувати!"
- вiдьма,  пускаючи дим, реготалася
зсередини  не§, вперше  за
довший 
час  хоч  чимось  задоволено§: 
"Гой-го, серце, -  де  тво¤  почуття
гумору?" - "Я 
його  на тiй  квартирi залишив", - бовкав вiн: з
то§ квартири
вони,  Богу дякувать, ви§хали, i  найлiпше було б §§ по них
запечатати бодай
на пiвроку,
заки  звiтриться чумний дух, -
"Ну збiгай, принеси, - 
шкiрилася
вiдьма, - я
тут зачекаю", - "Ключа здав", - бовкав  вiн, ставлячи, як гадав,
крапку, 
але  помилявся:  "Ключа здавала -  я, а в  тебе  був  дублiкат",  -
вiдбивала  вона: швидке,  навальне  фехтування 
кiлками, за яким сторонньому
просто не встежити, нi, що не 
кажiть, а  з них таки була  пара, нема що!  А
тепер  - тепер,  коли тiй, клятiй i м'ятiй, просмаленiй
бiдами  до щирця,  з
перегорiлим на 
ацетонний, та все ж непозбутнiм духом виживання (звiдки це в
тобi, на ласку Божу?), якраз би й
загетьманувати над цiлою в'язницею, взявши
вiдповiдальнiсть за дальший перебiг у нiй  сякого-не-якого  життя, 
роздаючи
навсiбiч
накази: туди,  в отi дверi  - зась, а оце смiття  - зараз же на фi­
повиносити, а ген той вiдсiк
там-он-о  - провiтрити, в  ньому вiднинi  музей
буде,
а це ще що за нiчвида тут 
вешта¤ться й слинить - ану пшла вон  (злiпи
собi,   серце,   голову,   злiпи!), 
-  лотра  (таки  ж  
лотра!)  натомiсть
вiдступилася, розмазалася по якiйсь
найдальшiй стiночцi, не  видко-не
чутно,
i  по всiх спустiлих примiщеннях стало§
отвором в'язницi розляга¤ться зовсiм
iнший,  
квильний  i  безпорадний,   потерчачий 
якийсь,  голос:  смика¤ться
туди-сюди 
нерiвними крочками, туп-туп-туп - i стало, -  i б'¤ться об 
мури,
водно в  тiм самiм  мiсцi, з  кожним
разом  спадаючи на силi, - i
скоголить,
скоголить,
скоголить бiдна, нелюблена, покинута на вокзалi  дiвчинка, 
ладна
йти на руцi до
кожного, хто скаже: "Я твiй тато", та тiльки хто ж таке скаже
тридцятичотирилiтнiй бабi, - от
ту  дiвчинку й  ти сама в собi не  любиш, ти
вiд пiдлiтка намагалася тримати §§ в
найглухiшому пiдвальному закапелку, без
хлiба  й води, i  щоб 
не поворухнулася, - а вона 
однак  якось примудрялася
зацiлiти, i як  §§  тепер втишиш - тепер, коли зда¤ться, що, крiм не§,
iншо§
тебе - нема, не
лишилося?..
 
    
Замахалась ти, "золотце". 
Ох,  замахалась. Зовсiм  до 
ручки дiйшла  -
третiй мiсяць у м'язах трем не  вщуха¤, вранцi, прокидаючись (а
надто тепер,
коли
прокида¤шся - сама), перше, що вiдчува¤ш, - сво¤ прискорене
серцебиття,
якого нiчим  не заспати, - гаразд, хоч  спиш уже без транквiлiзаторiв, i отi
страшнi приступи сухо§ блювоти,
якi  змагали були ночами, нагадують
про себе
хiба  як, 
чистячи  зуби,  заглибоко  засову¤ш 
щiтку  -  коротким  нудотним
вивертом, несвiдомою клiтинною 
пам'яттю про власне  тупе
улягання негайним,
вiд  першо§  хвилини, - попервах iще хоч збудно-пристрасно вишептаним,  а по
кiлькох тижнях уже просто сухим, розпорядчим
звертанням: "Вiзьми в ротика...
Глибше вiзьми...  Глибше,
ну!" - суха ложка рот  дере - еге
ж,  оце воно,  -
попервах i вона ще пробувала якось порозумiтися,
розтлумачити, що §й теж би,
сво¤ю  чергою,  спершу  дечого хотiлося, i не тiльки  "там": 
крiм  статевих
органiв, тебе в менi бiльше
нiчого  не  цiкавить? I: якщо в тебе були  якiсь
плани
на сьогоднiшнiй вечiр, то не  вадило б
дати менi про це знати до того,
як я  пiшла  спати,  - замiсть сидiти 
шкробати свою графiку, i 
взагалi, я,
зна¤ш, не  люблю
роздягатися сама... Добре,  - весело
обiцяв вiн, -  ми тобi
завтра  таку увертюру заката¤м! -  завтра, одначе, так 
нiколи й не настало.
Iди сюди - але я взяла снодiйне - 
ну значить, на "ньому" й заснеш. Господи,
який це був жах. 
Чи  можна взагалi  зрозумiти  свiт  людей, що
мислять  про
власний статевий орган у третiй особi?  Коли тобi кажуть, а  той чоловiк лиш
так i казав, 
-  "Розкрий
"§§"", ти 
одразу  переносишся  всiма  змислами  в
­iнеколо­iчне  крiсло,  -  бо  це 
не  "вона",  це 
ти  розкрива¤шся  - 
або
закрива¤шся:
як  у цьому випадку - намертво.  Та 
ти  зна¤ш, скiльки
в  мене
жiнок було! - i жодного разу  не було  такого,
щоб - погано,  просто погано!
Авжеж, тобi не було, а - §м, чи
ти коли питався? Я також не уявляла, що таке
бува¤, - тiльки  ж як  погано, аби
ти, голубе, знав! Чому це  ти
куса¤шся, з
дивним,
шклисто  зупиненим поглядом  спитав вiн,  пiсля 
кохання,  в  одну з
перших 
ваших  ночей, сидячи й  курячи в  тебе в  ногах,  що 
це  за дiла, -
тимчасом  ти, розкинувшись на подушцi, безпечно похихикуючи, гладила його
по
головi   витягнутою   ступнею,   в   
тебе   були    чудеснi    ноги,    всi
дiорiвськi-сен-лоранiвськi модельки  на 
сво§х жердинах мали  б на
вид таких
нiг негайно  пiти й утопитися, це  зараз ти вже другий  мiсяць не вилазиш iз
штанiв,  бо  
литки  розцяцьковано,   як  мапу,  
архiпелагом  
рiзнотонних,
червонястих  i брунатних,
лускатих i злущених  плям -
шрами,  порiзи, опiки,
навiч  представлена iсторiя дев'ятимiсячно§  (атож, дев'ятимiсячно§!!!)  mad
love,  
iз  яко§   вийшла   -
правдива madness, а 
тодi  ти
просто гладила його ногою по головi,
переповнена нiжнiстю,  iдiотка
слинява,
жорсткий
мужський  "йоржик"  при¤мно поколював тебе в ступню,
-  i зненацька
вiн, 
спритно  вивернувшись,  притис твою ногу  до постелi:  так
так?  тобi,
значить, 
подоба¤ться 
кусатися?  А   якщо  менi  
зараз  сподоба¤ться  тебе
пiдпалити, 
що  тодi?  - 
i  ти  вгледiла приставлену 
до  свого  пiдколiння
запальничку, i, 
замiсть похолонути пiд прицiлом вперше  тодi перехопленого,
незмигного й не по-чоловiчому - 
якось  iнакше, злiсно й  безумно,  на  межi
вищиреного осмiху з  нагло випертими з-пiд горiшньо§ губи
iклами, спитуючого
погляду,  од  якого  звiдтодi 
завше   боронилася  - 
смiхом,  тiльки  трохи
здивувалася, 
не  так  щоб 
зовсiм  притомно  - 
дивно,  до яко§  мiри 
його
присутнiсть,  як 
динамiтом,  глушила  в 
тобi  всi,  доти   таки 
незлецьки
розвиненi,  захиснi
iнстинкти, що спливали,  як риба
горiчерева, поки рiку й
далi
стрясало - вибух за вибухом.
 
Далее -
смотрите в файле "Скачать".