ТРОЯНДА
І ЕШАФОТ ОЛЕГА КРИШТОПИ
Я люблю прозу
Олега Криштопи. Любити цю прозу чи бути до неї байдужим, чи ненавидіти її - це
передовсім питання віри, питання етичного архетипу чи психотипу можливого читача.
Я, сам будучи прозаїком, уже нічому суттєвому не зможу навчити 22-річного Олега
Криштопу, бо він є сформованим письменником, із своїм колом улюблених тем та
мотивів, із своїми, часто несподіваними для мене, способами їхнього опису. Це
класифікується як присутність індивідуального стилю (нехай і архаїчного для когось
поняття, але лише воно є аксіомою літературного
хисту).
У світі прози Олега Криштопи немає
лубково-ефектних інкарнацій героя. Усі провінційні катаклізми, катарсисні
паралічі, тихі осяяння та монументальні революції тут відбуваються у перетині
людського серця. Одразу згадуються бесіди про кордоцентричний тип українського
менталітету, його сентиментально-романтичні підвалини. Очевидно, у цьому теж
полягає глибинна, невідчутна на дотик, українськість, а не україномовність,
прозових творів Олега. Проте ці твори незмірно далекі від ювілейної патоки високих
словес, патріотичного кічу чи національної бутафорії. Вигадане місто Кобилянськ,
де географічно істніють здебільшого екзистенційно-нещасливі герої молодого
прозаїка, виступає тоскним символом провінційної глупоти і периферійної, кумедної
чванливості, безнадійної втоми від протистояння нікчемним, жалюгідним місцевим
"наполеончикам". Це місто-образ прочитується як зловісний морг-нищитель
справжньої, чистої, але нетривкої, слабкої та малопридатної до "активної життєвої
позиції", висловлюючись радянським пропагандистським кліше,
людини.
Ще один мотив прози Олега Криштопи, до речі
чужий і малозрозумілий для мене, - мотив чекання (на Годо?на щастя?на
самознищення?), що іноді переростає у найсмутнішу екзистенційну безвихідь,
життєвий тупик для його героїв як горезвісний лабіринт, із античного міфу.
Лабіринт, із якого немає виходу. Але відсутність зовнішнього виходу ще не означає
проповіді неможливості духовного порятунку,не означає апологетизації відсутності
душевної пристані для людини, не означає захопленого сектантського ритуалу перед
порогом забуття та нічогості.
Бо проза Олега Криштопи
- це не садистичні ескапади зі словом, не речництво мізантропійної темряви. Його
проза - добра, хай вибачать мені критики таку простеньку дефініцію із царини
етики, а не естетики. Його проза наснажена не стільки гримасою розчарування,
скільки непідробною та надривною аурою людяності. Мені невідомо вищої літературної
чесноти, аніж ця, помножена на талант. Справді, сторінками цієї прози гуляє страх,
що налипає на душу, мов порох провінційного Кобилянська. Але це не декадентська
безнадія чорнокровного юнака, не засліплене кокетування із сумом якогось
пересічного літературного правнука Бодлера. Це сум, породжений сумними очима і
сумною бородою Стефаника. Іноді тривіальна галицька земля - середохрестя
торгівельних шляхів та імперій - породжує не лише екстатичну радість фієсти та
карнавалу, а й молодих прозаїків, як Олег Криштопа, в чиїх очах застигає пелена
метафізичної скорботи...
Нав'язливий мотив
висоти, уявне чи реальне падіння із багатоповерхівок, очевидно прочитується як
крихкість та марнотність ікарівської мрії. Мрії, у яку абсурдно вірити, але не
вірити - ще абсурдніше. Дуже сумний цикл Криштопиних оповідань про
Ангела-самогубцю, після прочитання якого незаплановано може потекти щокою
катарсисна сльоза, змиваючи лепру компромісного пристосуванства... Пляма, як
антинарцисична отрута, але і антиегоцентричний еліксир від душевної амортизації та
переродження.
Проза Олега направду
наснажена філософським трагізмом, вічнодревнім і
вічномолодим.
У дивовижній повісті "113-ий"
герой, ізольований та ув'язнений разом із іншими на висотному поверсі хмародеру,
не знаходить порозуміння навіть із подібними нещасливцями і входить у роль
непідробленого і непідмальованого трагіка. То порозуміння між людьми неможливе,
кожна homo sapiens приречена та ув'язнена у сурдокамеру власного тіла та душі,
герметично і стовідсотково заізольовану від інших людських сурдокамер? Відповіді
немає, лише звуконепроникність, лише жаский холод
мовчання...
Сторінками цієї прози гуляє
страх. Не хічкоківський манекенний страх для купівлі-продажу, не липкий жах
пересиченого параноїка. Це страх намацати замість живого і справжнього
людського серця зяйливу порожнечу, де із клапанів та аорт випомповано як
артеріальну, так і венозну кров; це страх замість потиску теплої дружньої руки
зловити потойбічний і байдужий холод потворної кукси. Це страх якогось сірого і
рутинного ранку побачити довкола напівзбожеволений світ: садистичну усмішку
друкарської машинки, спотворення кольорів довкілля і їхнє гидке переродження до
кольору солдатської уніформи; окремі гіпертрофовані частини людського тіла; це
страх зафіксувати безум...
Сторінками цієї прози гуляє
розпач. За люмпенську здеградовану людину-тварюку, у котрої вже вгасають усі
функції, окрім фізіологічно-найелементарніших ("Сьогодні"). За по-святотатськи
поруйновану кимось високу віру ("Похорон друга"). У цьому чудовому оповіданні
іноді холодно зблискує скельцями золотого пенсне пані іронія. Але не вірте
Криштопі-іронізатору, - це лише одна із гримас болю...
Театр мазохістичного терзання, старець-збоченець, чорна психологія колективного
жаху натовпу, ексгібіціоніст-чорносорочечник, псевдомонументальна
гіпертрофованість у викривленому дзеркалі - це теж частина різноретушованих
кольорів у спектрі криштопиної прози...
А де ж
позитивний герой? Для чого цей жах, розлитий рвано-колотими дозами? Чому майже
немає усмішки або хоча би їдкого авторського скепсису? Чи присутня у цій прозі
віра, надія, промінчик шансу, а не діагнозу для
героя?
Я передбачаю ці, деякі із можливих
читацьких запитань. Це проза, відкрита для різночитання, інотрактування,
контраверзійного розуміння. Це якнайчесніший і ризикований, без карамельної
солодкавості, авторський пошук високих скрижалів етичного - у тобі, у мені, у
ньому, у нас.
Абсурдом і жахом долати абсурд і жах.
Бути страстотерпцем, виводячи власних героїв на ешафот болю. Очищаючи їх болем,
вірячи, що десь на суперечливому людському шляху росте галюциногенна троянда
щастя.
Повірмо молодому прозаїку Олегові Криштопі. Повірмо його
творчому пошукові.
Серпень
2000
СТЕПАН ПРОЦЮК
ВХІД ДО СУРДОКАМЕРИ
Сурдокамера
(від латинського surdus
- глухий)
- приміщення, зі звуконепроникними стінами, що служить для проведення
фізіологічних, психологічних та інших досліджень в умовах відсутності звукових
подразнень.
Інколи мені починає видаватися, що чиниться якийсь жахітливий безглуздий
експеримент, збагнути призначення чи зміст якого годі.
Хтось (чи щось) ув'язнив мене у крихітному, схожому на карцер приміщенні з
гладкими і липкими, наче шкіра змія чи морського котика, стінами, до яких можна
розбити чоло, протерти пальці, зламати
зуби...
Бува, прокинешся в абсолютній
темряві, дезорієнтований, розгублений та позбавлений тягаря спогадів, і нараз,
наштовхнувшись на пітні безмовні межі, жахнешся абсурдності та безвиході свого
клаустрофобійного становища.
Це
приреченість - померти у замкненості, обмеженості, стислості та чорній тиші. І хоч
би що ти робив, як би не потрясав кулаками, не проклинав, не благав - двері не
розчахнуться, до середини не просочаться слабкі, але свіжі промінці чиїхось
доброзичливих голосів та поглядів... Можна трощити себе до цих байдужих холодних
стін, можна припадати очима, наче спраглому посеред пустелі до фляги з водою, до
крихітних щілинок, крізь які помітно обриси людських фігур, що минають мою темницю
у метакосмічному поспіху. Можна волати до них, мовчати чи плакати - вони, човгаючи
повз, не спиняться. Хіба трохи сповільнять
крок...
У сурдокамері немає дверей, крізь які
коли-небудь можна буде вийти, це - пастка...
1
А Н Г Е Л,
в якого
не функціонували
крила
ПАД(ННЯ АНГЕЛА, в якого не функц(онували
крила.
1
В(тер
прорип(в дверима, як( ніхто не потурбувався зв(льнити в(д тягаря передвиборчих
оголошень, ( наштовхнувся на сходи, що стр(мко зб(гали додолу з захмарно(
високост(. Вони були крихкими ( злопам'ятними: збер(гали на соб( спогади про
м(льйони найр(зноман(тн(тн(ших крок(в: рад(сних ( в(дчайдушних, знервованих (
непевних; вони пам'ятали розтоптан( недокурки ( пом(жсл(вну слину, пам'ятали
веч(рн( компан(( ( н(чн( сварки, пам'ятали серенади ( жбурляння посуду, вони несли
на соб( тягар ст(н, проточених духом дитячого п(дл(ткового бунт(вництва; тонк(,
припорошен( роками криз, сходи волод(ли та(мницями юнацьких поц(лунк(в ( г(ркотою
розлучень, в(дали с(мейними чварами та п'яничими зигзагами; кожний марш мав свою
пригоду або й дв(, три пригоди, розпачливо-др(б'язков(, якими не переобтяжуються
непричетн(, як не переймаються вони землетрусами чи потягозрейоксходженнями,
автокатастрофами ( еп(дем(ями: (х лише дратуватиме невчасно-тимчасовий шум, що
майже незм(нно, як вірний пес хазяя, супроводжу( б(льш(сть найн(кчемн(ших под(й; (
т(льки мертв( сходи, бездушн( зал(зо бетонн( згини сприймають тавро кров( (
крапель червоного вина, а згодом очищуються потоками г(рко( хлоровано( води, яка
повол( ст(катиме донизу, невдовз( чорн(ючи та зап(каючись п(д променями викручено(
жар(вки.
2
В(н
був незнайомий сходам, його дешев(, затраскан( пров(нц(йноос(нн(м багном крос(вки
вперше торкалися (х шерехато( поверхн(, що аж стрепенулася ( уважно задрижала п(д
швидкими, але не зовс(м певними кроками. Хто це, зв(дки, нав(що? (ого довжелезн(
кривуват( ноги ковзали на поворотах. Попри передзимовий вогкий холод чолов(к був
вбраний лише у подерту б(лу футболку, він дрижав, і дрижав моторошний рах(тичний
горб у нього на
спин(.
З кожним
подоланим поверхом сходи ставали дедалі крут(шими; наче випробовуючи його, вони
стр(мко, майже прямовисно зд(ймалися в понадхмар'я, тож патлатому горбаню
доводилося допомагати соб( руками, щоб, наче скелелаз, дертися дал(. Сходи,
стурбован( наполеглив(стю зайди, почали вигинатися, н(би т(ло г(гантського
плазуна, сповзати донизу, немов ескалатор чи конве(рна гума, однак в(н вперто та
затято драпався вгору.
Нарешт( хмародер, чи то
втомившись, чи задоволившись наполеглив(стю дивака, заспоко(вся ( вир(шив дати
спок(й і
йому.
3
Захекано
вт(кали кудись хмари: мокр( та брудн(; здавалося, що довкола даху все прийшло в
рух небо стр(мко вислизало з-над голови, наче велетенське покривало,
яке хтось несамовито смикнув, а може, то поплив будинок, зд(ймаючи поперед себе
хвил( розс(ченого асфальту ( залишаючи позаду шутро-глиняний вир, в якому
перемелюються к(стяки сотень необачних, випадкових перехожих, уже позбавлених
особистих доль, вперше в житт( пов'язаних роздрукованою на офсетному папер( тупою,
гейби душевний б(ль, статистичною зв(тн(стю. Горбаню запаморочилася голова, ( в(н
затулив оч(
долонями.
4
В(н
хот(в скинути футболку через голову, але, в(дчувши, що вона зачепилася за горб,
завагався, стишив крок ( спинився неподал(к в(д краю даху. Пот(м вхопив тенд(тними
крих(тними пальцями тканину на грудях ( рвучко смикнув. Загрим(ло, немов
повернулося л(то, б(лизну прорвала темна т(нь, за якою проявилися астен(чн( ребра,
що тремт(ли кущиками волосся. Нарешт( в(н впорався з футболкою ( скинув (( так, як
скидають п(джак чи сорочку: вив(льнив з куцих рукав(в руки. Ганч(рка, п(дхоплена
потужним холодним потоком, майнула назад, впала в небо, втоплене у н(ш( м(ж здутих
пагорк(в тол(, обернулася к(лька раз(в ( спинилася, затуливши чергову водянисту
хмару.
Із закривавлено( спини у нього
стирчали крих(тн( крильця, як( розп(р'ювалися подмухами в(тру; в(н йшов, залишаючи
по соб( пухнастий б(ло-червоний шлейф. Спинився на
меж(.
Внизу
панорама смутного скаламученого м(ста з безл(ччю люду, до строкатост( несхожого,
поз(рно р(зного... а насправд(? М(стечко п(д ногами наче на дн(
велетенського аквар(уму, можна нав(ть розр(знити оптичн( спотворення, що викликан(
впливом п(дводних теч(й. Вогкі, розм'якл( буд(вл( на дн(, вкрит( цв(ллю та
водоростями забуття; застиглий планктон мурахопод(бних р(знобарвних (стоток,
вулиц( в об(ймах к(гт(в дерев. Як хочеться злет(ти з веж( ( забрин(ти над
м(зерн(стю хоробливо-бунтарського будня; випроставши крила, ширяти пом(ж
безбарвних випар(в цив(л(зац(йно-урбан(стично( д(яльност(, дихати в(льно та легко,
згори споглядаючи на безглуздо швидку круговерть пов(льного, але невпинного
помирання.
Адже вони вже мертв(, в(д них
смердить
гнилизною...
5
В(н
в(дштовхнувся ( канув у пр(рву, що з силою рвонула йому волосся, засвист(вши
роздертим пов(трям за спиною. Ангел чомусь замахав руками, руками зам(сть крил.
В(н невтомно ( в(дчайдушно борсався, дивуючись швидкост(, з якою наближаються
тр(щини на асфальт( й перспективно перекриваються ближчими коробчини дальших
буд(вель.
В(н падав, стр(мголов лет(в
додолу, перекидаючись, але все ще змахуючи руками. Нарешт( дико скрикнув...
Затремт(ла буд(вля, здригнулися сходи, хтось сонно визирнув у в(кно. Б(ля сх(дно(,
заплямовано( нещадними дощами ст(ни згори донизу над неприродньо розпростертим на
асфальт( т(лом розпорошувався криваво-чистий стовп. Здавалося, що це не
п(р'(нки, а сл(д душ(, яка в(длина(... Затр(пот(ла крилами, зн(сшисть над
подв(р'ям, зграйка переляканих голуб(в, але мерехт(ння (х ср(блястих т(л п(д
невпинним рухом бл(до( небесно( ковдри вже не в(дбивалося у його згаслих
очах...
П. С.: Коли ус( формальност( було залагоджено, а т(ло, що його недбало загорнули у
простирадло, прибране, щоб не заохочувати ц(кавост( пл(ткар(в та гаволов(в, на
м(сц( под(( залишилося лиш трохи м(зк(в та гнутий шматок м(дного дроту, з якого
пок(йний змайстрував соб( крила...
Сн(гопад
подушкового п(р'я
вщухав...
ПОХОВАННЯ
АНГЕЛА, В ЯКОГО НЕ ФУНКЦ(ОНУВАЛИ
КРИЛА
Як
я люблю затишн( м(ськ( крематор((! Б(льш н(де так гостро не в(дчува(ш гармон((
цив(л(зац(йних лишк(в з небуттям, т(льки тут досяга(ш стану ледь вловимого
розведеного смутку, що його виклика( (також ледь вловимий) запах гор(ло(
плот(.
Щойно захоплений у вир брудного
ранковосуботнього старом(стя, оточений вогким отруйним дихот(нням, що розв(нчу(
та(мниц( розчавканих сн(данк(в, роблю р(зкий рух праворуч (, обережно та охайно
причинивши за собою двер(, опиняюся немов у (ншому св(т(: поважному та тихому, бо
жоден звук розпачливо-гам(рного довк(лля не потрапля( сюди кр(зь тонке, майже
непом(тне вх(дне скло.
Мимовол( ( сам
намагаюся ступати якнайобережн(ше, щоб, бува, не порушити (дил(йного спокою. Але
моя старанн(сть марна: якийсь строкатий синтетичний килимок таму( звуки крок(в,
перетворюючи удари п(дбор(в у ледь чутне заспок(йливе шаруд(ння. Опинившись тут, (
найхолеричн(ш( натури роблять потуги говорити тихо, а декому нав(ть шепот(ння
вида(ться вандал(стичною непристойн(стю, тож вони лише безмовно ворушать губами,
потверджуючи м(стиф(кац(йну верс(ю про раптову втрату слуху. Тут тепло, невидим(
вогнища розкочегарюють пов(тря так, що воно аж плавиться, ( може тому виника(
враження, буц(мто потрапив у та(мниче п(дводне царство, де йти ста( дедал( важче,
адже щ(льне довк(лля гальму(, всотуючи кожен крок, розпливаючись ( спотворюючи
зображення, н(бито на екран(
телев(зора.
Зали крематор(ю велик( та
простор(, що виклива( подив ( нав(ть похолод(ння страху, бо ззовн( прим(щення
скидалося на крих(тну двоповерхово-астен(чну пам'ятку арх(тектури, м(цно затиснену
в лещата св(ж(ших, але також порепаних ст(н. При погляд( знадвору у споруд( не
пом(тно н(чого помпезного чи хоча б величного, натом(сть всередин( "центральний
церемон(йний будинок м. Кобилянськ" вершина витонченост( та довершено(
продуманост(. Наприк(нц( довжилезного вих(дного холу з високою жалобною
стелею ненав'язливий, але добрепоінформований службовець у
яскраво-чорних аксесуарах, що в раз( потреби дозволяють йому залишатися
непом(ченим, завмерши, немов за командою "струнко!", за столиком в спец(ально
облаштован(й для цього н(ш(. Та варто йому зауважити найменший вираз розгубленост(
на обличч( в(дв(дувача, як в(н гречно кахикнувши, шанобливо з'явля(ться на св(тло,
готовой надати вам будь-яку потр(бну (нформац(ю. Вишукан( мармуров( сходи, яким
вже, зда(ться, понад п(втораста рок(в, ошатним, пом(рного кольору килимком
супроводжують вас догори, де по обидва боки похмурого коридору розчиняються у
м'якосут(нковому мороц( входи до зал(в, в яких знаходять св(й останн(й прихисток
вже гнил( ( безтурботн( рештки тих, хто був частиною нас
самих.
Ще не дов(вши до пуття орган(зац(ю
життя мешканц(в м(ста, влада примудрилася принаймн( на той св(т спроваджувати (х
зручно ( лаг(дно; у цьому м(сц(, де таки навчилися працювати по-новому, майже все
продумано до др(бниць, тож ( пок(йники, ( (х близьк( почуваються максимально
комфортно протягом ус(((, колись тако( виснажливо( та непри(мно( церемон((.
В(дв(дувач( тут, наприклад, дуже зр(дка зустр(чаються з (ншими делегац(ями, ( тому
виника( (люз(я, наче на час ритуалу весь крематор(й в(дда( пошан(вок саме вашому
небіжчику. Були зв(сно й недол(ки, до яких можна занотувати х(ба те, що
центральний вх(д, кр(зь який ( потрапляли на урочистості близькі та (нш( причетн(,
знаходився просто в центр( м(ста, ( масован(ш( компан(( в(дчували труднощ( з
крокуванням площею, яка будь-яко( пори дня киш(ла людом, мов гниле
м'ясо червами. Бракувало також гардеробу: в прим(щенн( крематор(ю
панувала спекотна задушлива атмосфера, тож по зак(нченні церемон(алу, коли
очман(л( в(дв(дувач( приходили до тями на холодн(й вулиц(, вони раптом починали
в(дчувати, що т(ло (хнє просто-таки залите смердючим потом, який до того ж, п(д
поривами крижаного в(тру гидотно холодить
шк(ру.
Я з завмиранням прочинив двер( до
одн((( (з зал ( розгублено заметався поглядом по незнайомим постатям, що
скупчилися ближче до дальньо( ст(ни, т(сним п(вколом в(дгороджуючи мене в(д м(сця
священно- д(йсва. Монотонне скигл(ння перервалося шморганням, ( водночас потилиц(
над гладко-чорними спинами з ан(мац(йою швидк(стю зм(нилися тупо-(нстинктивною
роздратованою ц(кав(стю у в(дсутн(х очах. Я розгублено всм(хнувся, зн(тившись п(д
пресом колективно( неуваги. Чуж(, геть збайдуж(л( погляди проточували мене,
незадоволено в(дштовхували, зневажували ( врешт( нищили, немов антит(ла
зайду-в(руса. Пот(м вс( з(тхнули ( по-ляльковому, шарн(рно обернули голови.
Зрадливо скрипнули двер(, зацокот(в п(д ногами попри обережн(сть гладкий
плесовидний паркет, що наштовхнуло мене на здогади, що тут зручн(ше ходити гуртом,
а тому, хто сп(знився, н(би в покарання, доводиться полум'ян(ти в(д сорому за свою
незграбн(сть. Проте я не повинен би був в(дчувати докор(в сумл(ння, адже зовс(м не
забарився, навпвки прийшов завчасно. I вс( ц( люди в лискучих,
розк(шного крою чорних костюмах з однаково смиренно-розс(яними виразами облич,
також ця ж(ка, що голосно сяка(ться у в(зерунчасту хустинку жалобного кольору,
раз-по-раз озираючись в м(й б(к /варто мен( було необережно торкнутися п(дборами
до лаковано( дзеркально( поверхн(, як я зустр(чав (( благальний водянистий погляд/
, були мен( абсолютно незнайом(, ( я лиш якось збайдуж(ло намагався уявити соб(
мерця, з яким прощався цей люд, а спалахи драт(вливо( нап(вц(кавост( змушували
гурк(тливими ривками заглиблюватися у похмуро розпал(тровану бляклими в(тражами
к(мнату. Акустика голих гладких ст(н зрадливо в(брувала лункою
абомовнею.
Нарешт( вдалося зиркнути понад
чи(мось чорним плечем туди, де спод(вався уздр(ти т(ло, натом(сть побачив зяйливий
прямокутний отв(р, зв(дки паш(ло пекельним жаром ( лунали моторошн( скрежетлив(
звуки, немов там точилася якась непримеренна боротьба, а стражденн( душ( гр(шник(в
стогнали, покутуючи посейб(чн( насолоди. Нараз все вщухло. Якусь мить присутн(
нав(ть чули один одного, а пот(м знову почався рух: спочатку спроквола, н(би
неохоче, як втомлний роб(тник п(сля перекуру наприк(нц( зм(ни, зав(брувала
п(длога, дал( дужче, немов автомоб(ль п(д час розгону; з'явилося
метал(чне дзеленчання, що метаморфозилося у монотонний нав'язливий гул. Вглибин(
ями засв(тл(ло щось схоже на похмурий емальований ст(л, яким користуються в
л(карнях, а ж(нка поруч заскиглила гучн(ше. Забубон(в щось священник, засв(чений
червоно-чорно-жовто-синьою аурою в(тражк(в з дально( ст(ни. В(н був вбраний у
скромний темний п(джак невизачного кольору, через що скидався швидше на банального
клерка, н(ж на духовну особу, ( лише характерний ком(рець хоч якось вказував на
його статус. Ст(л виринув на поверхню, мов корок з глибин. Там не було н(чого, за
вийнятком маленько( скриньки, на яку саме втрапляла червона смуга препарованого
сонця. Священнослужитель перехрестився сам, пот(м наклав знамення Христа на
пересувну могилку; обережно взяв (( до рук, що не тремт(ли, ступив к(лька крок(в
назустр(ч натовпов( ( урочисто вручив скриньку ж(нц(, що безперервно
схлипувала.
Нарешт( хтось зважився на
перший звук: бухикнув у в(дталу долоню. Тихо ( несм(сливо пролунала за тим перша
репл(ка, проте це стало сигналом для (нших, як( боялися порушити мовчанку ран(ш;
вс( нараз полегшено з(тхнули ( почали перемовлятися, спочатку м'яко (
обережно, згодом захопившись вп(голосу та дещо активн(ше,
позбуваючись нав'язливост( архетипних табу; заворушилися, мов хробацтво у
прегорнут(й земл(, почали вбиратися, хоч ( було трохи незручно з огляду на
вузьк(сть прим(щення. Повол( рушили до виходу, стаючи все балакучішими та
весел(шими, але в м(ру, почуття яко(, всотавши його разом з молоком матер(, вони
н(коли не втрачали.
Залишилася стояти
ж(нка, розгублена, невпевнена, озираючись, немов в оч(куванн( поради, яку не м(г
(й дати н(хто з присутн(х; вона жад(бно притискала до грудей скриньку з
спорохняв(лим трупом, (, дивлячись на (( довг( к(стляв( пальц(, що судомно
ув(п'ялися в метал, я нараз пригадав соб( (нш( пальц(, з древнього
помаранчево-самотинного дитинства, як( також притискали до грудей якусь р(ч. То
було, зда(ться, б(ляве д(вчисько, з яким я знався в дитячому садку, таке ж як ( я
в(длюдькувате та сумне, може, саме тому ми трохи приятелювали. Я не пам'ятав н(
рис обличчя д(вчинки, н( нав(ть ймення. I хоча (( пальц( (вони постали перед( мною
з фантасмагоричною точн(стю ( ясн(стю, н(би щойно вгледжен(), пухк( та коротк(, не
були ан(трохи схож( на к(стяшки панни з крематор(ю, радше навпаки - виглядали
зовс(м (накше, все ж я в(дчув дивовижну под(бн(сть у тому, як обидв( притуляли до
серця н(кчемний, н(кому не потр(бний др(б'язок, що проте для обидвох мав якесь
особливе межове значення; вони притискали ц( реч( розпачливо ( несамовито, з
останн(х сил, готов( боронити (х, наче яку рел(кв(ю. Я з жалем зиркнув на ж(нку (
подумав соб(, що вс( знедолен( до болю схож( у сво(й жалюг(дност( та м(зерност(,
нав(ть т(, що колись були найкрщими та найвеличн(шими. Н(хто ж мабуть не сприйме
Ангела (накше, як божев(льного чи наркомана, що, защоканивши порц(ю ЛСД, уявив
себе птахом ( спробував пол(тати...
Ж(нка
стояла просто мене ( дивилася у в(ч(, дивилася поглядом, що н(чого не бачив, але
благав, дивилася жал(бно ( плаксиво, так дивиться доведена до в(дчаю дитина на
останнього дорослого, який, ще зм(г би (й допомогти, якщо б знав, як це зробити,
проте н( в(н, н( вона не в(дають: яко( саме допомоги вона потребу(. Я розгубився,
та й як тут не розгубитися, в(д такого погляду думки розб(гаються вр(зноб(ч; плач
спотворив прав(льн(сть (( рис, але, попри це, вона видавалася мен( гарною, ( я,
гр(шним д(лом... Але що (й зараз сказати?... Запитати: кого так ум(ло й компактно
вм(стили (й у цю скриню? Поц(кавитися йменням? Самопочуттям? Раптом мен( здалося,
що спогади про д(вчину з дитсадка, не випадков(сть, не проста схож(сть
жест(в, адже за ст(льки рок(в... Здогад сполохано майнув вб(к, а я все ще не м(г
вигадати н(чого путнього. Нарешт(
спром(гся:
Сп(вчу...
тихо пробурмот(в я, спод(ваючись в такий спос(б чи то розрядити ситуац(ю, чи
в(дкараскатися в(д цього погляду.
Але ж
х(ба такого чекала вона в(д мене? Х(ба не повинен був я взяти (( поп(д руку,
впевненим ( твердим кроком спрямувати у потр(бному напрямку, напо(ти кавою з
коньяком, розрадити, врешт(, позбавити тягаря скрин(? Х(ба не повинен був я забути
про н(кчемний ритуал спалення б(долахи Ангела заради ц((( живо( ж(нки, як(й,
можливо, я зараз був необх(дний, як киснева маска людині, що помирає в(д ядухи,
( хтозна? може, вона також потр(бна мен(? Я не наважився,
вкотре не наважився на бодай якусь д(ю, що руйнувала б стаб(льн(сть (
причинно-насл(дкову плинн(сть. Тому що я трохи
боягуз...
А вона все ще стояла, вже н( на
що не спод(ваючись, просто не знала: що (й робити дал(, ( тому продовжувала
стояти. Погляд (( дотл(вав як вогник багатоватно( нитки розжарювання п(сля
раптового вимкнення струму. Нарешт( знайшовся священник, який швидко зметикував що
й до чого; нечутно наблизився до панни, взяв п(д руку (, док(рливо зиркнувши на
мене, пов(в ((, безв(льну ( п(ддатливу, наче (грашка, до виходу, наш(птуючи щось
величне ( кваз(заспок(йливе. Я сл(дкував за ними ( починав жалкувати, що не зробив
того, що мусив би зрибити. В той самий час прочинилися б(чн( двер( ( до
зали занесли Ангела, тобто, т(ло Ангела. Я вкотре
подивувася багатовим(рност( ( лаб(ринтност( крематор(ю, про що н(як не звазувався
(а (нколи просто забував) запитати у когось з тутешн(х знайомц(в; все н(як не м(г
допетрати: кудою ж заносять т(ла? Четв(рка ж чорнороб(в тим часом швидко, але без
посп(ху наблизилася до столу ( недбало жбурнула свою ношу, наче то була не скриня
з т(лом людини, а, скаж(мо, ящик з (нструментами. Мене аж пересмикнуло в(д тако(
байдужост(, в мен( сполахнув гн(в, п(дсилений тим, що заради того, щоб в(ддати
останню шану товаришев(, залишився тут. Але я змовчав, лише м(цн(ше стиснувши
кулаки.
Чорн( гробар( зникли так само
непом(тно як ( з'явилися т(льки акустика споруди залишила мен( на згадку слова
одного з них найвищого, з( спотвореним в(д алкогол(зму
обличчам.
... Йдем
перекурим...Ух-х, достало вже це... От, ще один звихнутий молодий
хлоп, кажуть ( в(домим був...
Я озирнувся,
але в зал( вже не було н(кого, опр(ч мене та пок(йника; ( зрозум(вши це, я на
якусь мить в(дчув безп(дставний пан(чний страх, що штовхав за двер(. Проте я
стримався, вгамував серцебиття, (, щоб переконати себе у власн(й хороброст(,
впритул наблизився до цинкового п(вгробку багаторазового використання,
послуговування яким входило у комплекс послуг, що надавалися кобилянським
крематор((м. Ангел лежав глибоко на дн(, як немовля у колисц(, майже голий, з
неприродно, по-дитячому з(гненами ногами, як(, за висновками судмедекспертизи,
були переламан( одразу в 13 м(сцях. Його ребра рах(тно випиналися кр(зь шк(ру,
наче дуги кр(зь тент над кузовом автомоб(ля. Перекошене, якесь поламане
обличчя, здавалося, не виражало н(чого (ншого, опр(ч несправжньо( безтурботност(,
нав(ть радост(, кутик його уст, за життя пост(йно опущен( додолу, лише у мить
смерт( випросталися, розгладивши павутиння передчасних зморщок. ( попри все в(н
був сташний, ця мертвотна нап(впосм(шка не лише не пом'якшувала вираження, (а
навпаки поглиблювала його; перед( мною лежав поламаний к(стяк, а не
Ангел...)
Я торкнувся трямтячими к(нчиками
пальц(в, що дрижали сильн(ше, н(ж фалаги, а останн( - дужче, н(ж долон(, його
крих(тних рук, хоча не м(г соб( пояснити: для чого це роблю? , адже напевне
розум(в, що нав(ть не з ц(кавост(, бо вже доводилося торкатися мертвих друз(в, ( я
заздалег(дь знав, що саме в(дчую: цей неповторний холодний дотик, проте не зовс(м
твердий, н(би до змерзлого, крихкого пластил(ну. Хтось прочинив двер(,
( щойно я почув скигл(ння зав(сами гами, як одразу ж жахнувся, наче робив щось
нег(дне /чи нав(ть огидне?/ ( ступив к(лька крок(в вб(к, в(дчуваючи, що
по-школярськи зашар(вся. Повернувся священник, який, вдавши, що не заскочив мене
на гарячиму, прив(тно помахав рукою ( швиденько зацокот(в до свого робочого
м(сця.
Вибачте, що змусив вас
чекати! гукнув в(н майже в(д самого входу ( к(мната по в(нця
наповнилася його помноженим голосом, аж задрижала моза(ка
в(траж(в.
Мусив виконувати св(й
моральний обов'язок... (нколи й таке бува(, наче виправдовувася перед(
мною. Б(льше не буде
н(кого?
Не знаю... Взагал(-то,
повинн( були б п(д(йти ще к(лька його
друз(в...
На жаль... Радий би
зробити вам послугу, але ми вже ( так трохи забарилися хвилин на 6,
н(, нав(ть на 7 в(дста(мо в(д граф(ку, то ж мусимо надолужувати; адже граф(к, сам(
розум((те, р(ч важлива та потр(бна, а у наш(й справ( просто
незам(на... Н(, так( мусимо починати, як не
шкода...
( в(н почав: швидко бубон(в
якихось молитов, хрестився, хрестив нерухоме т(ло. Зиркнув на годинника, похмуро
з(тхнув (, розв(вши на знак безсилля руками, н(би вибачаючись,
проказав:
Ну от (
все.
Присп(в час п(дводити риску, це був
к(нець, к(нець т(ла Ангела, в(д якого раптом майнуло паталогоанатом(чною
байдуж(стю. Священник знову з(тхнув (ох, як мен( набридли вс( ц( (х з(тхання та
манірне крут(йство!), з(гнувся ( натис на одну з клав(ш у блоц( управл(ння. Знову
мен( довелося знудженно в(дсл(дковувати занурення стола з т(лом у морок,
дослухатися до потойб(чно-п(двального гуркот(ння, чекати. Востаннє я мимох(дь
зиркнув на спок(йне, нерухоме обличча того, з ким мене пов'язувало
нав(ть не спогади щось вогом(ше та ст(йкеше до втручань обставин (
часу; нарешт( пом(тив д(рку в череп(, а проте нав(ть не здригнувся. Лиш коли язики
полум'я жад(бно торкалися його скромно( плот(, я в(дчув, як щось обпекло мен(
серце.
Ст(л повернувся на поверхню такий же
бездоганний ( невтомний, наче державний механ(зм; т(льки от Ангела вже не було
зовс(м. Натом(сть др(бн(ла невелика бронзова урна з дерев'яним
корком.
В(зьмете?
Я
мовчки п(д(йшов до столу (, обережно торкнувшись посудини пальцями (щоб бува не
обпектися), взяв (( до
рук.
Шкода хлопця,
дозволив соб( стандартне шкодування священник, та, до реч(, коли ж ви
вже напишети об(цяну статтю про
нас?
Я... щось
закололо мен( у горл(, ( на оч( виступили сльози, що викликало мо( роздратуванняи
( обурення: тьху! Ще подума(, н(би мен( й справд( шкода, а це ж... Але я не знав,
що це, Я вже написав, лишень не друкують. Кажуть, твоя справа хорош(
некрологи ( репортаж(, а про решту подбають (нш(. Сам( зна(те, що ( як робиться,
мушу т(шитися тим, що маю, а...
1В цю мить
двер( знову нагадали про себе з рипучою наполеглив(стю, ( залу наповнило тяжке
засапане дихання новоприбулих, що один за одним з'являлися на плямисто-райдужне
св(тло к(мнати кр(зь нев(дом(сть пройми. Це були вони колишн( друз(
Ангела, перший з них по-в(йськовому стрункий, але низький
Петро на к(лька миттєвостей спинився просто при вход( заблокувавши рух
процес(ї, його погляд сполохано нишпорив залою, але розпорошений вибуховою гамою
барв довгий час не м(г в(днайти шуканих ор((нтир(в. Нарешт( вглед(в мене (,
пов'язавши це з сво(ю пристн(стю тут, та зрозум(вши, що таки не помилився, зрад(ло
посм(хнувся ( швидко рушив в мо(му напрямку, за ним, збер(гаючи субординац(ю та
стро(ву дистанц(ю, з нев(дповідним м(сцю гамором ще тр(йця тих, яким
в(н в(рив, з якими разом страждав та т(шився, як( зараз спохопилися ( ховають
клейк( нев(дступн( докори сумл(ння за (рон(чно-цин(чними масками. Дивлячись на
них, я чомусь аж зрад(в тому, що вони сп(знилиля, адже таки не встигли побачити
його ще раз, не полегшили соб( нош( спогад(в про
забуття.
Вони вишикувасися напроти мени
немов розрахунок на розстр(л( початку ХХ стор(чча: ворож( невмолимі, перелякан(,
розгублен(. Група проти (ндив(да, як студенти-посередност( проти розумнк(в. Вони
вже здогадуються, що сп(знилися ( церемон(я (вони ц( невгамовн(
зачинщики та учасники вс(х епатажних м(стечкових перформенс(в
прогавили черговий ритуал?! Чи ж може це бути?!) минула без них; я бачив в(дчай (
нев(ру в очевидне, що струмували у (х поглядах ( чомусь почувався винним у тому,
що не сп(знився, що пам'ятав, що був сам... Один проти чотирьох, з
пекучою бронзовою урною п(д пахою, н(би злод(й, якого заскочено на гарячому, один
проти гурту, н(чим не кращий за них , точн(с(нько такий, лише самотн(ший (
нещасн(ший... Мен( раптом стало соромно, захот(лося втекти, сховатися за спиною
святого отця чи в поп(дст(льному пекл(, а ще ця клята урна, Ангеле
...
Я щось не
розум(ю... нарешт( витиснув (з себе Петро, адже все мало
початися оп(в на 12.
Р(вно о
11.00 холодно проказав священник, за що я був невимовно вдячний,
забувши за попередн( недоладност(, о 11.30, чергова
церемон(я.
Як же ж так?... Ми ж
( в(нок з собою... наст(льки щиро засмутився завжди мовчазний (ван, що
я почервон(в в(д сорому (
шкодувань.
Хтось повинен нести
за це в(дпов(дальн(сть! раптом з(рвався з насидженого м(сця ще один з
кампан((, такий соб( Вова, це просто нечувано! Ми втратили
пр(рву часу! Ми... я вимаагаю в(дшкодувань! Це ж нахабство! Я ...
пот(м в(н нараз припинив, вочевидь сам зрозум(вши нікчемн(сть та безглузд(сть
под(бно( повед(нки, а може, п(ддаючись заспок(йливому жесту (вана, повна та владна
рука котрого м'яко але наполегливо лягла на л(ве плече невгамовного
оратора-правоборця. Той таки обмяк,
стишився.
Мен( хот(лося стр(мглов кинутися
на них (, прорвавши ст(ну т(л, як у забут(й дитяч(й гр( дременути до виходу; але я
продувжував похмуро стояти напроти, не зважуючись на бодай якийсь
крок.
Пот(м ми таки вийшли, вс( разом,
хтось н(с в(нок, а я бурмот(в Петров( щось, що мало б слугувати йому за розпов(дь
про останн(й ритуал б(даки Ангела.
Надвор(
було так само гам(рно, буденно-яскраво сяяло холодне сонце, н(чого наче не
трапилося...
______________
Пост
скриптум:
Як я люблю затишн( м(ськ(
крематор((, так( лин(в(, що аж спиняються та тануть сльози, так( тепл( (
комфортн(, що аж не хочеться (х
залишати.
ОТ
ТОБ( Й МА(Ш, АНГЕЛЕ, В ЯКОГО НЕ ФУНКЦ(ОНУВАЛИ
КРИЛА.
От
тоб( й ма(ш, Ангеле: ма(ш довол( симпатичну бронзову урну, запрезентовану тоб(
друзями; хороша урна, брате, ти соб( не думай, майже за античними зразками. З
корком, Ангеле; ми вже подбали, щоб жодна попелинка твоя не розв(ялася намарно у
цей брудний св(т. Це ж прикро, коли поп(л, хай нав(ть цигарковий, втрапля( у
багно, аж тоскно ста(, як бачиш: крихка спопел(ла (стотка, що н(-н( та й спалахне,
спохопившись, пригада( соб( та (ншим про колишнє сяйво, торка(ться липко( та
в'яко( поверхн(, що засмокту( незг(рш справжньо( трясини; гнана подмухами
холоднеч( зд(йма(ться, але вже не на довго, (( останн( порожев(ння в(дда( душком
приреченост(, клейкий ландшафт присмокту( ((, робить тяжкою та неповороткою;
деякий час, п(дтриувана (люз((ю допомоги в(тру, вона ще борсатиметься, незграбно
пересуваючись вздовж поверхн(, ( вбачаючи у ц(й профанац(( схож(сть з минулою
велеччю... а пот(м... Куди вони зникають, т( тисяч(, м(льйони опалих попелинок,
переквашених грубими п(дошвами з штучного каучуку?... Ми не в(дсл(дкову(мо (х
наступно( дол(, як не в(дсл(дкову(мо перетин(в (стор(й, що надокучливо вт(кають,
пов'язаних з тисячами, сотнями тих, що оточують нас, а коли ми опиня(мося на (хн(й
дороз(, вони безжально штовхають нас вб(к, чи з сотнями тисяч тих, яких в(дпиха(мо
на узб(ччя дол( ми... Та нав(ть нас самих, приречених на життя, прикутих до
нетривко( неменучост( надвиснажливим надобов'язком... Отако(, Ангеле, отако(, м(й
(диний нев(рний друже, м(й не(диний недруже, м(й... Вибач, Ангеле, вибач мен(
п'яному за мою слабк(сть, яко( не подужав щедро вд(лити тоб(... Треба долати,
брат(ку, все це треба безсило долати; заплющу(мо оч( лише на те, щоб знову (х
розплющити, бо (накше не можна, доводиться прокидатися; всупереч солодкавост(
спокою плента(мося брудними шляхами, випещуючи соб( сво( крила, хай штучн(, хай
нем(цн(...
Ох, Ангеле,
Ангеле...
2
А
Н А М Н Е
З
П Л Я М
А
(
уривки з роману-анамнезу )
Частина
1. ІНТРОДУКЦІЯ
?№1
Будь-який порух повік був
неминуче пов'язаний з плямою: чи щойно розклепивши їх пізнього ранку, чи поринаючи
у провалля жахного забуття поміж безсоннями, він бачив лише її - брудну, важку i
невідступну, наче думки засудженого до страти останньої ночі, що, раз-по-раз
безтямно крокуючи сходинками ешафоту, нестерпно добігають
кінця...
Інкрустована сонячними
променями, які зрідка пробивалися до кімнати гейби з казки чи потойбіччя крізь
суто карпатські тумани та дощі, пляма здавалася ще моторошнішою і темнішою,
контрастно виділяючись з-поміж жовтаво-гнилого фону стелі. Її
неприродні клиновидні форми поволі змінювалися, страхаючи своєю непередбачуваністю
й живучістю - щодо останньої в нього вже давно залишилося катма сумнівів, що їх
необачно розтринькав, бігаючи установами і складаючи до шухляд стоси
пaпepiв.
Він зморщив чоло,
намагаючись пригадати, коли ж уперше уздрів цього монстра, що ніби кліщ присотався
до його зіниць,
|
Вакансии ведущих компаний
Все вакансии
Троянда і ешафот Олега Криштопи - Криштопа Олег
