Павлик
Наталя INTRO
Дощ. Ливень. Стіна води. Б'є по обличчю, боляче в
голову. Шмагає волосся. Загортаю рукою, а іншою правлю. Ноги роблять
свою справу - ВПЕРЕД! Я сміюсь. Нічого не бачу, але сміюсь. Мені добре. Важко
крутити педалі, бо води - по коліна. Ноги повністю мокрі, в кедах повно води. Але
вона тепла. Я співаю. Я вільна.
Мокре повітря, волога земля. Прокинулась трава і
тепер пахне, як весною. Соком. Гарячим соком крові. Бджілка вдарила в лице -
значить, дощу вже не буде. Бур'яни. Бур'яни серед
жовтого поля. Жовтого поля пшениці. Як можна не любити свій прапор? Адже небо таке
голубе! І зелена-зелена трава, вже майже не прим'ята
там, де сиділа. Коли лежиш спиною до землі, то бачиш всесвіт. Але він ховається і
не хоче показувати себе. Але ти все одно бачиш його - майже таким, яким він є.
В тобі. ...і вітер
назустріч... ...і радісна
втома... ...і зарево заходу над обрієм
моря... ... і захоплення, і радість, і почуття
самотності...перестала дихати, не вистачає повітря, дихаю на повні груди і
задихаюся... голова іде обертом від почуттів, що розривають груди...деру на собі
груди, бо хочу дати легеням простір, серцю - вихід. Душа рветься, і я допомагаю
їй. Небо під ногами, вітер в голові. Коротке волосся
солоно б'є по лиці. Добре, що я його підстригла. Воно біляве, і я його люблю. Я
люблю тебе теж. Але ти - далеко. Чи поруч? Це все одно, бо я
люблю тебе. Кохаю. Руки в
польоті. Ноги на
землі. Так хочеться зірватися - а раптом
полечу?! Ці промені з хмари... це правда, там живе
бог? Хмаро, тебе просікають промені сонця, яке вже
зайшло, але вони просікають тебе зсередини! Значить, це не сонце?
Боже, тобі добре видно мене? Подивись, я -
щаслива!
|