МИКОЛА ЧУМАК
150-річчю
Харківської
державної зооветеринарної
академії
присвячується
ОБРІЙ НА КРИЛАХ
ПОЕЗІЇ
ХАРКІВ
200І
ПЕРЕДМОВА
Вибір професії - це вибір своєї долі. Вірне, а чи невірне
визначення свого призначення в житті робить людей щасливими або нещасливими. І в
молодості інколи важко знайти вірний шлях і реалізувати себе як особистість. Адже
навколо стільки всього привабливого і неповторного! Крім того існують такі поняття
як мода часу, престижність професій, уподобання, смаки... А вплив рідні,
товаришів, засобів масової інформації, реклами і багато де-чого іншого. Тож
неважко і заблукати.
Микола Іванович Чумак народився і провів своє дитинство у
складний час, коли все навкруги руйнувалося і будувалося. Йому знайомі материнські
сльози над папірцем, що сповіщав про загибель батька у Другій світовій, повоєнні
голод і холод... Рано навчився доглядати худобу, огород, тримати в руках косу і
молоток, налигач волів і кермо автомобіля. Все це ми довідуємося із першої збірки
його поезій "Спрага", що вийшла друком у 1979 році та другої - "Бджолиний хліб",
що виходить друком і віршів, що друкувалися в періодичних виданнях.
З анкетних
даних: рік народження 1935, село Стара Рибина Охтирського району Сумської області;
1954 рік - закінчив Мало-Історопський сільськогосподарський технікум за професією
зоотехнія; 1954-1957 - служба в армії; 1957-1962 р.р. - навчання в Харківському
зооветеринарному інституті /ХЗВІ/ і одержання диплома лікаря ветеринарної медицини
/з відзнакою/; 1962-1964 р.р. - ветеринарний пікар-епізоотолог при
Середино-Будській міжрайонній ветбаклабораторії; 1964-1967 р.р. - аспірант при
кафедрі терапії ХЗВІ. Далі: кандидат ветеринарних наук, асистент - старший
викладач - доцент - завідувач цієї ж кафедри - тепер уже професор Харківської
державної зооветеринарної академії, яким став наш інститут. За цим калейдоскопом
руху, звичайно не видно людини, але ж можна зробити висновок, що Микола Іванович
не помилився у виборі найземнішої і найдостойнішої професії. Він
висококваліфікований методист, лектор, експериментатор. З-під його пера вийшли
друком більше 60 оригінальних наукових праць, в тому числі окремий розділ
підручника для ВУЗів. М.І.Чумак вміє керувати науковою роботою молодої зміни:
захищена одна кандидатська дисертація, виконуються ще п'ять.
Він - депутат
районної ради, член педагогічної колегії району. Тож недарма на одному з "Днів
факультету ветеринарної медицини", що проводяться у нас щорічно, на своєму
концерті студенти визначили Миколу Івановича як: "Поета, політика, терапевта".
Вважаю, що їм якраз і потрібний такий багатообдарований викладач.
І ось нова
збірка поезій Миколи Чумака "Обрій на крилах", спеціально присвячена 150-річчю,
Харківської державної зооветеринарної академії. Вірші свіжі, прозорі, ліричні,
зрілі і образні. В них відчувається глибока філософська думка. В цьому доробкові
опоетизовані майже всі напрямки діяльності академії, починаючи зі студента і
закінчуючи професором.
Микола Іванович Чумак завжди в наполегливій діяльності,
пошуках ще невідомого, але цікавого. Він всю свою роботу виконує з задоволенням і
тому - щаслива людина. А ми раді, що в нашій академії є свій поет.
РЕКТОР
ХДЗВА, ДОКТОР
ВЕТЕРИНАРНИХ НАУК, ПРОФЕСОР,
ЧЛЕН-КОРЕСПОНДЕНТ
УААН В.О.ГОЛОВКО
КАЗКА ПРО ЯВОЖ
Стояв він вузлуватий,
темнокорий,
Піднявся аж туди, де Сонце поряд!
А унизу зійшлись
яворенята
Під дужими крильми у вічність гратись.
Він зажуривсь: всиха, аж
віти почорніли?
Бо підгнива уже його старече тіло.
І вже яворенячий хист
страждає:
Продертись вгору неміч заважає...
Та ось найдужчий, у обійми
наче,
Своє гілля в сухе впліта гіллячя.
Поглянеш і аж страшно
уявити,
Коли навалиться шалений вітер!
Все затремтить під мертвою
вагою,
Впадуть на землю зламані обоє.
І рознесеться навкруги від того
Чи
грім суворий, чи болючий стогін.
Та помудрішав син - іще й підпер старого,
А
сам уверх попрямував до Бога
Чи каятись в гріхах, чи милості прохати:
Вже
граються під ним його яворенята...
1985 ХЗВІ
КОЛИСКА
НАШ ГАУДЕАМУС
Поки ми ще молоді,
Хай веселка
грає!
Після юності леткої,
Кажуть, старість заспокоє
І земля сховає.
А
для чого нам тепер
Неминучість віща,
Як любов нестримно рветься
До
святинь близького серця,
А до Бога - вічність?
Ми зїбралися сюди
Із
усього світу.
Нехай бувший інститут
Розквітає на виду
Мудрих
заповітів!
Професурі клянемось
У вірності кров'ю,
Що випестує, на
кого
Залишать чотириногих
Людству на здоров'я!
Хай живе на радість
нам
Наша рідна ненька -
Академія нова,
Хай напутно нам співа
Порт наш
- Лозовенька!
За своїх професорів
Станемо горою
За науки, як від
чого
Лікувать чотириногих
Людству на здоров'я.
Хай на вроду у
дівчат
Слава не проходить!
Хай жінки наші кохані
Будуть ніжні і
бажані,
Працьовиті й горді!
Геть від нас цинічний глум,
Песимістів
різних!
Всяких недругів - до біса!
Хай лунає наша пісня
І нині і
прісно!
09.08.2001 ХЗВІ
КОЛИСКА ЛЮБОВІ
Ми завжди з тобою,
Колиско любові,
Надій наших крила
І віри відрила.
Професії мати, неписаний твір,
Замріяна юність, Олесевий
бір
Промчать електрички
Мов зоряні стрічки,
І в нас на дорогу
Диплом
перемоги!
Професії мати, окрилення мить,
Весна неповтора і ти -
Айболить...
Ми буйні стежини
Тобі залишили
Й озера на сповідь
Розлуки
й Любові.
Професії мати, окрилення мить,
Натомлене літо і ти -
Айболить...
На крилах любові
Вертатимем знову
В квітінні багрянім
Твої
ветерани.
Професії мати, окрилення мить,
Задумлива осінь і ти -
Айболить...
Стрічай, Лозовенько,
Чекає нас ненька,
Що до
небокраю
Колиску гойдає.
Професії мати, тріумф роковин,
Окрилена юність і
мудрість
сивин...
09.О8.2001 ХЗВІ
ЧАРІВНИЙ СВІТ ХДЗВА
Наперекір сивинній втомі,
Де байдужіє все
ясне,
Сей дивний світ святого дому
По серці юно б'є мене.
Тут кожна
гілка травнем мліє,
Вся академія буя.
Чи коли-небудь зрозумію,
Що не в
Адемі Бога я?
Берізки набирають силу
І світяться то тут, то там.
Ну як
вони відобразили
Коханої високий стан?
Не сосни - диво!
Диво ціле!
Ну
так і тягне запитать,
Як просто так вони зуміли
Жіночий смуток
передать?
А на озерах верби, верби...
Розмову з ними б завести:
Як ви
змогли, скажіть відверто,
Дівочі коси розплести?
... Зажди, не клич, дружино
з гаю,
Не май ні ревнощів, ні зла,
Не зраджую, не насміхаюсь -
Така ти в
юності була...
І хай цвіте, вирує раннє,
І струни серця розрива.
Чарівний
світ посеред травня,
Чарівна ХДЗВА!
09.08.2001
СКАРБ
А Лопань,
наче кров стіка
З ран від бездумного свавілля,
Морозить земяю й розпіка
Непередбачене похмілля...
Над Лозовенькою Олесь
Ліричними піснями
диха
І бродить вічно серед плес
Він застережливо і тихо.
І клініки якісь
смутні
На рівні настроїв зимових,
А там - у соснах,
в мудрій
сні
Причал професора Смирнова...
І я застряг в самотині -
Їх учень в
каменях наріжних.
Скільки думок буя в мені
І безгрошівних і
безгрішних!
Пробач, професоре, мене,
І ти, поете. В цьому світі -
Весна
прийде, і все земне
В оновленім засяє квіті.
Весь хист віддам я
задарма,
Що щедро так в мені творили -
Науки вищої нема
Ніж обрій зводити
на крила!
І я до вашої межі
Тягнусь без брязкоту в кишенях
Могутніх
золотом душі,
Хоч ні копійки - за
душею...
4.12.1998 ХЗВІ
Професорові СМИРНОВУ С.І.
ВЕРШИНА
Життя прожить - не поле
перейти...
О, як багато тих шляхів буває!
Але життю навчаються не в
тих,
Що йдуть за вітром аж до небокраю.
А в тих, що носять в серці до
кінця
Надію й Віру в неозорих буднях
І в учнів ще не визрілих
серцях
Читають вічну повість про Майбутнє.
У тих, що пронесли свої
Хрести
Аж до високої Любові свято.
Життя прожить - не поле перейти,
А
жити - значить сіяти і
жати...
23.О7.2ООІ ХЗВІ
ЄДНІСТЬ
Терапіє, терапіє,
Кафедро моя!
Чи в тобі себе хоч мріяв
В
босоніжжі я?
А портретам, як ідеям,
Ні до чого час.
Перший у ряду -
Гордєєв,
Кафедру зачав.
Маряться все далі й далі
Пращури наук -
Не
надінеш їм медалей,
Не потиснеш рук...
Тільки праця їх нетлінна
Думку
розгорта -
З покоління в покоління
Мудрість нароста.
Кожному і ноги
босі,
Й небуття ціна...
Розлучають час і простір,
Кафедра -
єдна!
І2.О7.2ООІ ХЗВІ
РОЗДУМИ
Професор...
Згорбивсь...
Став не в моді?
Немов осіння
довга тінь.
Тихенько диба на роботу,
І аж у темряві - звідтіль.
Навколишє
- не до уваги.
Спинивсь. Щось на душі шкребе.
Набрав, нарешті,
рівноваги
І наче слуха сам себе.
Що у його думках дрімучих,
Лиш тільки
він напевне зна -
Чи сам про себе, чи про учнів,
В котрих нуртує
новизна?
... І я в порадах безпорадний,
В чужі вникаючи літа...
Нова у
мене аспірантка,
Така тямуща
й
молода!
1998 ХЗВІ
Доценту М.А.
ЗИМОГЛЯДУ
ДОБРОТА
Практичні заняття ідуть,
І ми в захопленні від
нього.
І ми тоді у нову путь
Ним піднімалися на ноги.
Від нього
впевнились тоді,
Що в цьому світі вічність діє.
Які були ми
молоді
Роками,
в мріях?
в терапії...
А він поволі походжав
-
Всесильний,
добрий,
загадковий...
І руйнувалася межа
Між ним і
нами поступово.
А він уже навіки стих...
І нам залишився від нього
Найвищий прояв доброти -
Заміну зводити на ноги...
18.06.1987
МОЯ ПРОФЕСІЯ
Вона проста і, наче світ, стара,
А дилетант регоче -
"коновали"...
Ми винайшли підкову для добра,
Блоху не ми, звичайно,
підкували.
Шановне всяке добре ремесло -
Чи кам'яне, чи бронзове, чи
мідне...
Порібен хист, щоб зерня проросло,
Коня звалити - треба теж
уміти.
Уміння -
то професії вага,
Що не доводить нас до самогубства:
Людину медицина зберіга -
Ветеринарія -
лікує Людство!
Гріх сердитись
на коней чи корів
І тих, що не заснуть на їхніх зовах.
... Прокинемося
раптом на зорі,
А бліх-нема... І коні на
підковах!
1995 ХЗВІ
БЕНЗИНОВА НАУКА
Під вербою при дорозі
Став новенький
"Запорожець",
Хвильку ще порізав слух,
Потім наглухо заглух.
Вирина
водій з кабіни,
Наче рак після кипіння.
Помоливсь не для пера,
Карбюратор
розбира.
З голови до п'ят в мазуті -
Добивається до суті.
Все обмацав до
сльози
В бак знічев'я влив бензин.
За кермо безсило всівся,
Проклинаючи
заліззя.
Ключ в запалення втикнув...
Та невже? Двигун загув!
Ще й
уїдливо повчає,
Хоч і розуму не має:
Не картай себе й мене,
Краще глянь,
чи є
пальне.
2000 Дергачі
ЛЕКЦІЯ
Пріють над конспектами хлопці і дівчата,
А мені скоріше б лекцію
кінчати!
Бо не день сьогодні - заморока ціла:
Не студентка - Мавка проти
мене сіла!
Із-під вій тремтливих зеленаве сяйво,
Та ще й ніс кирпатий, ще й
коса русява.
Близько... О, як близько і так недосяжно!
В підборідді
рученька, слухає уважно.
Взяв та і запнувся, гупає у скронях.
І зітхнув
полегшено - на перерву
дзвонять...
1995
ХЗВІ
БАРТЕРИ
Скрізь домінують бартери
У прірви на
краю,
Студентам - що? - За партами
І ціну гнуть свою.
У них своя
комерція
У лихоліття це,
І не заміниш в лекціях
Наснаги
гаманцем...
Тут кожну мить екзамени
Без гривень і рублів.
...Йдуть у
велике плавання
Великі
кораблі...
1997 ХЗВІ
УСЕ ВІД БОГА.
Чи просто небо в вишині,
Чи Бог на троні
Снігів
насипали мені
По самі скроні.
Та хоч морози настають
І вітер
струже,
Поміж студентами свою
Зігрію душу.
І хоч вони до мудрих книг
Ліниві трохи,
Не дуже серджуся на них -
Усе від
Бога...
27.11.І998 ХЗВІ
НОТАЦІЯ
ДЕКАНА
Стільки ще тобі виносити доган?
Вже аж міниться замучений
декан.
Схаменися ж, до інфаркту доведеш!
Стільки раз тобі товкти одне і те
ж?
Попереду ще ж цілісіньке життя,
Хоча в ньому ти давно вже не дитя
І
тобі хотять лише добра
Всі викладачі, збагнуть уже пора!
Ти з добром уже
давно розхекав глек,
Стільки раз благав-молив - пиши конспект:
В тебе в
ручці завелась вже іржа,
По живому ж ріжеш душу без ножа!
У гуртожиток тебе
селити?
Зась!
Й через вікна більше ти мені не лазь!
Стільки раз, ну
скільки раз тобі товкти -
Через вікна ходять тільки лиш коти!
Як проліз ти
мимо мене в інститут,
Щоб даремно модні джинси терти тут?
Хіба можна
навести тебе на лад,
Коли мама шле цілісінький оклад?
Стільки ще тобі
виносити доган?
Вже аж міниться замучений декан.
Схаменися ж, до інфаркту
доведеш!
Стільки раз тобі товкти одне і те ж?
07.01.1996
ОБРАЗА
Тяжко колоквіум плине,
Прикро мені, не втаю:
Вкотре уже
перед ними
Я, наче привид, стою!
Світла, чорнява, маленька.
Пальчик
завмер на губі.
Вкрадливий погляд студентки
Знову ловлю на собі.
Чомусь
знітилась відразу,
Впала хустинка з плеча.
Каюсь - напевне, образив
Тихе,
несміле дівча.
Необережно одне я
Тільки сказав жартома,
Що із-за трійок
до неї
В мене любові нема.
Тут і осікся,
та пізно -
Правда у жарті чи
ні?
Думаю, мучуся, звісно,
Як вибачатись
мені...
07.01.1996 ХЗВІ
Доценту
І.І. ВОРОНІНУ
ПАТРІОТИЗМ
Стіннівки нашої редактор
Уже замордував
мене:
Закоханий в знаменні дати.
Без них, напевне, й не засне.
Знаходить
безперечні факти
І неприємно кривить рот,
Мовляв, для рідного ветфаку
Я нікудишній патріот!
Соромить, вимага і просить...
Та зачекай же, не
квили!
Патріотизм -
не тільки проза,
А серце,
Серце, що
болить...
1993 ХЗВІ
КОНТРОЛЬ ЛЕКЦІЇ
Чи нікуди мене подіть,
Крім, щоб на лекції сидіть.
Щоб, як свіча в пітьмі, згасав -
Я краще б вірша
написав!
Антигельмінтики якісь -
То для курей, свиней і кіз...
Хай
лектор, а при чім тут я,
Хіба брудна душа моя?
Всілякі воші й черв'яки
Для віршів зовсім не з руки.
А дози, прописи рясні
Тільки засмічують
пісні.
Хай тих гельмінтів візьме біс!
І не журися - все мине,
Бо в судді
"випхали"
мене.
11.07.1997 ХЗВІ
ДЕНЬ ФАКУЛЬТЕТУ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
На сцені заповзяті лиця,
Кожен
по-своєму дивак -
Сьогодні свято, де годиться
За шерстю гладити
ветфак.
Дзвенить бравадою гучною
Болючий мій авторитет -
Студенти
хвастаються мною:
Поет, політик, терапевт!
Тепер попробуй
спростувати
Публічно видане досьє!
Їм краще б терапію знати,
А не
шарахання моє!
Та я приборкав слабкість миті,
Бо вдача вже у них така
-
Нічим ніколи не відмити,
Якщо начеплять ярлика.
А може, їм такого й
треба,
Бо важко гризти сухарі?
Чи все ж схопили зірку з неба
І я в
руках у них горів?..
Усе життя шукання броду...
Де ж кращий? Просто не
збагну.
Вони ж, мов, дивляться у воду,
Прикидуючи глибину.
Лишилось:
ні пера - ні пуху
З самим собою у війні!
І ледь тримаюсь стільки духу,
Щоб не погаснути
мені.
16.12.1998
ХЗВІ
ДІВЧА
Що не поезія - то промахи,
Але чита, чита дівча.
І
раптом десь прорвуться промені,
Струмочки свіжо продзюрчать.
А потім знову
думка схиблена
Заради екзотичних рим,
І вірші гамами крикливими
Несуть
наївності дари.
А в опонентів досвід вижитий,
Суворо зімкнені
вуста...
Тримайсь, дівчатко, ніс не вішати!
Ще зашумлять твої
жита!
1991 ХЗВІ
Докторантові В.В.Влізло.
НАУКА І ПОЕЗІЯ
Під вікном співа мовчанку
глупа ніч,
Зарецензувався - аж у очах до свіч...
Мирно спить внизу
сторожа... Й просто жах,
Як на муки мертва тиша наража!
Гепатоз, некроз,
цироз і гепатит
Вчений автор повицуплював на світ
І цієї патології вінок
Дістає мене самих печінок.
АСТ, ГЛДГ і ГГТ*
У тяжких трудах у всю
цвіте...
Що ж ти, любий докторанте, наробив -
Ти за день в мені поезію
згубив!
Краще б вже щось про весняне написав,
Щоб аж сонце посміхалось в
небесах!
Ти в таку завів темнющу глушину,
Що з-за тебе я довіку не
засну!
Ехограмами чикрижиш до крові,
Слава Богу, що не чують
вартові...
Хай мене вже одного проймає піт
З-за чужих і ще й з-за власних
клятих бід!
Дисертант в рукопису і тільки я...
Борюкаємось. Виходить нічия:
Довели удвох, що без солодких мук
Не буває ні поезій, ні
наук.
* Абревіатури назв органоінформативних ферментів (аспарагінова
трансаміназа, глютаматдегідрогеназа,
гамаглутамінтрансфераза)
1999
ХЗВІ
ВІРУСНА ПОЕЗІЯ
Учений мозок падає в міраж -
Хіба не інфекційні всі
хвороби,
Коли всерйоз святкують свій шабаш
Непереможні віруси в мікробах!
Якби в мікробах тільки - півбіди,
А то уже дістались лімфоцитів!
Вони
малюсінькі до сліпоти.
Й неперевершені у ненаситті.
Заїлися - управ на них
нема,
Безпомічні сироватки й вакцини
І навіть безнадія обійма
Ветеринарну мужню медицину.
Проймає свійський розум дикий шок
Вид
грамоти високої зі СНІДу -
Чоловіки жахаються жінок,
Жінкам від жаху теж
подітись ніде.
І насувається на нас пустельний світ,
Коли уже і вірусів не
буде.
Залишиться лише непевний слід,
Що на землі колись... водились
люди.
21.12.1998
СОН
Чи до ручки п'яний,
Чи це сон, чи
ні?
Від науки пані
Стрілася мені.
Змилуйся, не сердься,
Янгольськи
свята,
Що в моєму серці
Сила вже не та.
Там на мудрий подив
-
Аритмічний стук
Зовсім не підходить
До твоїх наук.
А вже ранок
сивий
Сонця вигляда...
Ти ж така вразлива,
Чиста й молода!
Гідному
потали
Вже пробач мені,
Що і ти не спала
У моєму сні...
Біла
Церква
2І. 02.
2001
КОМЕНДАНТ ГУРТОЖИТКУ
Губи в трубку, брови хмарами.
Ну й
зла. Я стовбичу, наче тінь біля стола,
Горьківчанка ж дума, дума про своє
Лиш білизни все ніяк не видає.
І кажу, набравшись духу, навпрямки:
- Та
невже у вас усі такі жінки?
- А какіє? - аж схопилась з-за стола.
-
Симпатичні. - Глядь, бровою повела.
Що за диво? Враз пом'якшала
вона,
Зашарілася, неначе від вина,
Комендантша аж з-під Волги чи Оки.
Що
поробиш - скрізь однакові жінки.
ЮВІЛЕЙ
У мені прокинувсь
лицар,
Хай простить моя сім'я,
Ой, Наталко-чарівнице,
Жаль, що тільки не
моя!
Дивуватися не треба
На розмови лобові -
День народження у
тебе,
В мене - хміль у голові.
Чи напився?
Рідна нене!
Приключилася
біда.
І кружляє проти мене
Лаборантка молода.-
Губи,
очі,
брови,
вії...
Ой, Миколо, схаменись!
Знову в тебе серце мліє,
Як траплялося колись...
Завертіла, закружляла,
Що й забув про ювілей.
З Днем народження, Наталю!
Голова,
вино...
Але...
8.12.1992 ХЗВІ
ТАНОК
Куди там рівнятись до палких років,
Та не вартий я і їхніх
чобітків!
Що ти візьмеш із отого шкарбуна,
Що хмеліє миттю тільки від
вина?
Ти ж напружена, мов лісовий горіх.
О, Мадонно, не наводь мене на
гріх!
По-азійськи не роби мені очей -
Чого доброго сорочку пропечеш.
О,
як щедро грає на тобі вінок,
Так і проситься прискорити танок!
Тільки де
там!
В мене ноги вже не ті-
У буденному застоялись житті.
І мою весну в
мені не воруши,
Тільки Бог скара за все, що нагрішив.
Не підморгуй же, не
перестрибуй меж,
Бо й насправді до кипіння
доведеш!
16.10.1998 ХЗВІ
Лаборантці Ліді Лазаренко
***
Ти дорікаєш знов мені,
Що не пишу
тобі я вірші.
Лиш одного не знаєш, ні, -
Що я б хотів цього ще більше!
І
тільки стримуючи біль,
Мовчу, таємністю сповитий, -
Ти можеш визначити
сіль,
І я боюсь пересолити.
ВИПУСКНИЙ ІСПИТ
Завтра вже вони
-
випускники!
А поки-що все-таки - студенти...
Ще стирчать задиринки -
суки
На невидимім гачку у ДЕК'и.
І Павлові громом віддає
Про екзамени
словечко кожне.
Часом навіть прізвище своє,
Виявляється, забути
можна!
Ось він за білетом віддзвенів
На предиво книжці заліковій.
Та,
немов горохом уві сні,
Сипляться питання загадкові!
І куди не кинь, куди не
глянь -
Всюди небезпека тисне туго.
Про гельмінтів стільки запитань
У
тямущого професора Чернухи!
1 прискіпливий доцент Чумак
Заволік у вітамінні
хащі
І пита, чому отруйний мак?
І залізо поросяті нащо?
Відгриміло, наче
в дивних снах,
І з надіями зустрінуть люди...
Все ж, що на екзаменах не
знав,
Він уже ніколи не
забуде!
10.02.1990
ХЗВІ
ЛІТА
Це ж Дзвонівський -
Студент колишній,
Той, що у мене в
групі був!
Було, підказує із книжки,
А сам же, сам же -
ні бум-бум!
-
Ну, як працюється? -
Питаю. -
Здається ти в Лебедині?
Дивується, що
пам'ятаю,
І руку подає мені.
- Вже двадцять років...
- Що? Хлопчино!
-
А сам задумавсь -
так і є:
У нього зморшки під очима
І сивина у
скронях б'є...
...Чумак Миколо,
Хто ти, де ти?
О юнь, єдина і
проста!
Ростуть, ростуть мої студенти -
Мої
літа,
...
мої літа...
1990
Миколі і Тасі Діденкам
КОНВЕЙЄР
Іде конвейєр
невблаганно,
Дзвенить метал, летить перо,
Ще мить одна - і вже із рани
В
риштак стіка червона кров...
І крик пташиний затихає
В байдужім гаморі
машин.
А я лиш боляче зітхаю...
Чого ж стоїш? Допоможи!
І випливає, наче
з ночі,
Казковий, добрий Айболить...
Конвейєр став. Обід в робочих
Й в
смачному смаженні столи...
1970
Птахофабрика "Повденна"
КОНСИЛІУМ
В гумовиках і я, і він
-Ветлікар.
Сопимо завзято. Зібрались, звісно, не на свято.
Не дощ, а
березневий дзвін!
Кінця немає твані цій,
Куди не стань -
одні
каверни!
Та ось уже, нарешті, ферма,
Сараї, наче острівці...
- Ось тут
поезія своя, -
Мені супутник хрипло каже, -
Свої "Гвоздики" і
"Ромашки",
Що ждуть кормів до солов'я.
Ведмідь, отой хоч лапу ссе,
І то
хворіє!
А телятка?
Прийшлось консиліум скликати,
Хоч лікування й не
спасе...
Я плентаюсь за ним услід,
А десь казки про Айболіта:
Під
деревом -
звірята,
літо...
Іде на ферму Айболіт
...
28.01.1996
Чугуїв
РАЙСЬКІ ЗВУКИ
Тут всьому тиша - булава
Проміння, свіжість і
ні звуку...
Тут, наче вибухи, слова
Від балакучої науки.
Тут манить
неповторний світ
Для серця і душі навчанням -
Поглянь, як цей бурхливий
цвіт
Кричить у радіснім мовчанні!
Послухай, як дзвенить роса
В ранковім
сонячнім промінні,
І шепіт тиші не згаса
Теплом розніженого
квітня.
Прислухайсь відчуттям душі,
Як проростає зав'язь мовчки
І як із
травнем на межі
Природа бродить без сорочки.
Прислухайсь, як стрімкі
кущі
Невпинно тягнуться до неба
І як в цей шарварок дощів
Уже на спраглу
землю треба...
Ти чуєш, Всесвіту дитя,
Як думка музикою грає?
Ще не
скінчилося життя,
А ти уже прийшов до Раю.
А ти ще й досі на ногах
У
науковім мінареті,
Де явища у ланцюгах
Термінології предметів.
Та вже
нестримано бринять
Душі і серця ніжні звуки...
Як тут образити цей
рай
Словами грубими
науки?
30.04.1999 ХЗВІ
НЕБЕСА
Зіп'ялось на ноги... Диво!
Верхні де подіть?
Зайвий хвіст і
зайва грива
В мареві століть...
Задля рук знайти роботу -
Не проста
яса,
Бо усі земні турботи
Розум колиса.
І йому наснились храми
Серед
зим і весн,
Що настирились хрестами
В безвість - до Небес!
Там десь - у
всесвітній пащі
Дух земний снує,
Й звідтіля далекий пращур
Руку
подає...
2000 ХЗВІ
РІЗДВЯНИЙ ЕТЮД
Колива,
курить,
казкує
В димі димарі,
І
принишклий світ дивують
Дивом диварі.
Скарби сонячного раю
Світлими
крильми
Сині янголи змітають
В засіки зими.
Двір роззявив ровом
рота
Радощам рясним -
Розродилася природа
Ранком різдвяним!
Сріблом
землю засіває,
Свято зве до втіх!
3 неба стовбуром стікає
Соковитий
сніг.
13.01.2000 ХЗВІ
РОЗМОВА З ВІРШАМИ
Тільки сядеш за науку,
Щоб дістатись докторів.
Знов
заковуєте руки,
На болючому пері.
Я ж не став від вас ховати,
Що вже
виданий наказ
Труд безгрішний подавати
Вченій раді напоказ.
Все ростив,
плекав і сіяв...
Ну, а ви мені за те
Геть зібгатись в диспепсіях
Аж ніяк
не даєте.
Відхреститись?
Буде гірше.
Бо така вже ДНК,
Що зовсім не
пишуть віршів,
Ані ректор - ні декан.
І хоча ми завжди в муках,
Не
пробачать нам ніяк
Ненаписану науку
Міносвіта, навіть ВАК.
Тож подалі -
цур від мене!
Геть від вченого пера,
Бо життя моє нужденне
Рятувати вже
пора,
08.10.1998 ХЗВІ
КОЛИСКА
Спокон віку над Землею
Сонце розквіта
І колосяться над
нею
Золоті жита.
Запах кожної стеблини
І дощів рясних...
Хто ж не
вдячний за хвилини
Жити серед них!
Хто із нас баским Пегасі
В небо не
злітав
У замріяні топази
Нездобутих лавр!
Кажуть, краще, ніж
ізблизька,
Видно все здаля:
О, яка наша колиска
З висоти -
Земля!
Тільки там в космічних скелях
Хай пробачить Зевс -
Я дивлюсь на
рідну Землю
Зі своїх
небес...
2000 ХЗВІ
ІДУ ДО ВАС
Доценту М.Д. ВОЛЬВАЧУ
ЗОЗУЛЯ
Зозуля все кує
щоліта
Й червоні плями витира
І сьоме вже десятиліття
Святкує сивий
ветеран.
Між нами відстань кілька кроків,
Лунають вірші. Кожен зна -
У
нас різниця в дев'ять років,
А в ній застигла вся війна...
У нього рани
невигойні,
І в мене біль, що не стиха,
Хоча у тій кривавій бойні
Він був,
а я ще не встигав.
Не гра...І уявить не просто,
Що там, де сіялось,
цвіло,
Вмить пролунав холодний постріл,
І більш нічого не
було...
...Зозуля знову закувала
Через вікно твоє й моє.
Вклонімось їй,
що не проспала, -
Нехай
кує,
кує
й кує...
Хай тиша буде їй навколо,
Щоб не злякалася вона.
Ти чуєш, друже
мій
Миколо,
Налий
червоного вина!
13.09.1996
ТОСТ
Ні, ще нема таких мірил,
Щоб
змірять наболіле!
Не опускать ніколи крил
Мої Боги веліли.
Десь казка із
мого життя
У вибухах горює,
Колосяться й горять жита,
І з ними теж горю
я...
Мов дріт, стерня серед снопів,
А на димовій піні
Іще гойдаються
собі
Обскубені пір'їни...
Вщухає піна день за днем,
І вже нове
століття,
Хоча дістався цей Едем
На крилах лихоліття.
І хоч обвугленим
крилом,
Та піднімаю келих
За невмируще джерело
Вже зі своєї
скелі...
31.12.1999 ХЗВІ
За мотивами картини І.Ю.Репіна
ВІКОПОМНА ТВОРЧІСТЬ
Діжка і горілка з
перцем,
Хіба втерпеш тут говіть?
На столі - ні оселедця,
Але є на
голоді!
Люльки, шаблі, дим горою,
А у ньому плава дзбан,
Відчайдушною
братвою
Верховодить отаман.
Писар кожну шкильку ловить.
Дружній регіт
нароста -
Це ввірвалось мудре слово
Для дошкульного листа.
Хтось іще
додав з-під вуса:
"Ваша світлість, Ваша моць"...
Нумо, братчики, від
пуза
Й від душі насміємось!
До бісів канон корану -
Творить зроєний
загал
До турецького султана
Християнський
мадригал!
26.11.2000 ХЗВІ
До 10-ліття незалежності України
НАРЕШТІ
В крові і мозолях
царівна...
В вінкові вірності і зрад...
Але, який же, Україно,
У тебе
втілено заряд!
Хоч зайда дикої породи
Від заздрощів і крові сліп,
Тут
дбає про врожай Господар
І в поті нива родить хліб.
Учитель, робітник і
вчений -
На баго діє рід увесь,
Тут Бог душі - Тарас Шевченко,
Тут пастор
- Олександр Олесь!
І як же нам не розуміти
Своїх енергоносіїв?
Ти маєш
право вже посміти
Сказати вслух -
вони
мої.,.
24.08.2001 ХДЗВА
Студентам Прокопенку, Кав'ярову, Кущу, Колеснику, що 23.12.1975
року подарували мені орфографічний словник /для школи/,.супроводивши його
надписам:"Бажаємо творчих успіхів в українській радянській
поезії".
ТЮЛЬПАНИ
Лірична повінь на душі,
Гілки іще про квітнь
мріють,
А унизу серед кущів
Уже тюльпани пломеніють.
Такі бадьорі та
ясні,
Співучі. Як же їм не йняти,
Коли вчуваються пісні
В пелюстці кожній
про зачаття!
Достоту відтворити їх -
Невдячна справа на весіллі,
Де світ
ув'язнений для втіх,
А квіт, мов зілля серед зілля.
Але півні на рушниках
Нагадують родинні перлаі...
Я потягнувсь до словника,
Мов спраглий птаха
до джерела.
О, краю муз, не осуди
За безпорадність несвідому!
О, як
болять мені сліди,
Що простяглися гень від дому...
Спокута серце
обвива,
І я молюся рушникові,
Печуть не згадані слова,
Сумує тиха
колискова.
Тюльпани мріють на столі -
Німа зґвалтована окраса,
Десь там
зачаття у землі,
І кров тече в байдужу
вазу...
25.04.1976 ХЗВІ
ПОВЕРНЕННЯ
Немов лящить пацан в мені ще,
І як хотілося тоді
Свою
складати казку віщу
Із непокірливих складів!
Перо напружено
виводе
Труднющий шлях від А до Я.
Ура! Вже словом нагороди
Бринить
баталія моя.
Я знов лечу сюди на крилах
Моїх розбурханих думок
І
раптом... Мов дрімуча брила
Чорніє на дверях замок...
Байдужий напис очі
коле
І душу до крові шкребе,
Що тут тепер уже не школа -
Якесь консервне
АТП.
А там, всередині, на парті
Буквар розкритий, а над ним
Той, хто не
знає, що це бартер,
Й не пахне бізнесом нудним.
...А хмари ордами
налазять,
Калина погляд обпіка.
Як знову хочеться до класу!
Замок
холодний не пуска...
12.11.2000 р. Стара Рябина
НА ЗЕМЛІ
Небувале!
В сум'ятті синоптики:
Січень в руку й весняна
теплінь..
Вивіряють -
коли ще було таке?
Ні, не зна ні одне з
поколінь.
Прикидаєм,
віщуємо,
важимо...
І гадаєм -
добро це чи
зло?
Може, й справді сучаснику нашому
Внечерговій весні повезло.
А чи
здатний усе передбачити
Наш стрімкий науковий прогрес
І, чи зможе Земля нам
пробачити
Божевільний, розгнузданий стрес?
Чи зима серед літа не
скоїться
Вид хитких, ексцентричних ідей?
А зірки задивилися з космосу,
На
земних невгамовних
дітей...
1995 ХЗВІ
ЮВІЛЕЙНЕ
Бува і так, що в круглі дати
Завертить голову дурман,
І може
відданість і зрада
Купити душу задарма.
Он щось нашкрябує начальство,
У
відділ кадрів посила
І створює наказ повчальний,
І кличе в залі до
стола...
І підіймаються фужери,
І ти уже вознісся в рай,
Немов небесні
акушери,
Тебе переродили вкрай.
І звідусіль одні єлеї
Спливають маслом по
душі,
Чого й не маєш навіть, клеють
І недруги, й товариші.
Не сердься,
мій читачу-брате,
А недруг - не дери свій ніс!
Мені і знову круглу
дату
Мій ангел все-таки приніс...
20.08.І995
ОПТИМІСТИЧНА
ПІСНЯ
Вже стільки зарікався, тільки ні -
І знов у вічність падають
пісні...
Чи соловей їх щиро пом'яне,
Чи чорний крук хвалитиме
мене?..
Попробуй спромогтися на прогноз,
Там, де змішались квіти і
мороз,
Де жре державу дика саранча,
Де ні за що ніхто не одвіча!
Де
стільки розвелось партійних орд,
Що вже зовсім затуркали народ!
Попробуй
докумекай, хто вони -
Праві і справедливі брехуни!
Я співчуваю вічному
Йому
І вірю - переживемо зиму.
Яке то щастя мати, розум свій
І не
встрявати у жорстокий бій!
Я стільки зарікався, тільки ні -
І знов у
вічність падають пісні...
Чи соловей їх щиро пом'яне,
Чи чорний крук
хвалитиме мене?..
І9.04.І997 ХЗВІ
ІДУ ДО ВАС
Живі шановні Ветерани!
І ті, що не прийшли з війни...
Я
також бачив не з екранів,
Як не верталися вони...
Вже стільки літ минуло
поспіль,
Ще й нині, як в болючім сні:
Вдова і трудодні в колгоспі,
І
напівсироти при ній...
Ніхто тягар отой не скине.
Волік снопи до кіп і
я,
А папірець лежав у скрині,
Що батько згинув у боях...
Така платня,
така покупка
На все життя далась мені.
І ми страждали з Вами вкупі,
Бо на
війні, як на війні!
Але для кого? Задля чого?
За правду шепіт навіть
змовк:
Щоб не повісили самого,
На рота вішали замок.
Я також зі свого
народу
Або іще з народних мас
І не цураюсь свого роду,
Іще живим іду до
Вас...
16.01.1996 ХЗВІ
СЛОВО
В напрузі відчуттів сувій
Мій мозок ловить,
Щоб злити хмари
грозові
У стисле слово.
Щоб завиднілося в серцях:
Хто - за, хто -
проти...
Боротись буде до кінця
За міць народу.
Щоб він і сіяв, і
орав,
Сміявсь розкуто,
І задубілі розірвав
Душевні
пута.
07.10.1996
ІНТИМНА РОЗМОВА
Погасли хмари в
небесах,
Замурували сонця втечу,
І мимоволі сам на сам
Ми стрілися з
тобою, вечір.
Давно вже скошені жита
І у сльоті згоріли клени.
Я все одно
тебе не ждав,
А ти дістався сам до мене.
Прийшов і тихо поєднав
У темряві
ясне і сіре...
Чи в тебе до святого дня
Нема ніякої довіри?
Не потурай
земному злу,
Коли тобі дають у звіті
Хто незаслужену хвалу,
Хто
незаслужену обиду.
Хоч краплю настрою позич,
Ще ж буде сонце, хоч - не
хочеш!
А ти насупився, мов сич,
Що тільки й зна - чекає
ночі...
І9.О2.2ООІ ХЗВІ
ВЕСЕЛИЙ СОН
Чи це так, чи просто сниться -
Все у мене, як в
раю.
Боже, дай повеселитись
Біля прірви на краю!
Хай мене здивує
ворог
І розчулять онуча?
Утоплю я горе в морі
Й не залишиться
печаль.
Чи це так, чи просто сниться -
Все у мене, як в раю.
Боже, дай
повеселиться
Біля прірви на краю!
08.12.1996
ГЕНЕТИЧНА
НОСТАЛЬГІЯ
ПІСНЯ ПІВНЯ
Гумореска
Громадяни
пташника, кури всіх порід,
Я пшоном засиплю ваш виснажений рот!
І клянусь
печінками, всім своїм нутром,
Що з небес посипеться зоряне добро.
І ніколи,
пташеньки, я не мав гріха,
І ніде нікому ще й зроду не брехав.
А яскраве
пір'ячко і мої пісні
Квочка - разом з генами зачала в мені.
Я вам буду
відданим до самих кісток,
Насокорим, куроньки, писклявих діток.
Світ старий
зруйнуємо зверху до основ,
Розгребемо лапами знавісніле зло.
А натомість
курячій побудуєм хлів,
Щоб павич уквітчаний від заздрощів млів.
Нам же
видно, куроньки, із найвищіх віт -
Лиш громада куряча порятує світ.
Тільки,
як внизу отут ще й кролями тхне...
На найвище сідало оберіть мене!
Й буду
майоріти я аж найвище всіх,
Мною замилується весь - усенький світ.
А якщо
обіцянки ткну під хвіст сірку, -
Все одно співатиму вам "ку-ку-рі-ку-!"
Раз
червоним полум'ям грає гребінець,
Ви й самі наносите золотих яєць!
Тільки як
внизу отут вже й послідом тхне...
На найвище сідало оберіть
мене!
07.08.2001 ХЗВІ
ПУП ЗЕМЛІ
Ні!
Він зовсім, звичайно, не з ледарів,
В кріслі б'ється
цілісінький день.
Лиш біда в бутафорному злетові
Наперед нереальних
ідей.
Промовляє натхненно, напудрено,
Не шкодує ні спів, ні пера,
Корчить
з себе наставника мудрого
І оглух
до тверезих порад.
Спробуй тільки йому
заперечити!
Не гніви - будь розумним хоч ти -
Недотепою будеш
охрещений,
Ще й з посади ураз полетиш.
Так зате -
тут єдина позиція
Й
сперечатися з нею -
Дарма,
Раз начальник поліз
у амбіції,
Розумніших
за нього
-
нема!
1998
ХЗВІ
ПОХВАЛЬБА
На купинах - весільний шабаш:
Музквакіт про смердюче
дно.
І прославляє жаба жабу,
Поки не висохло воно.
А там - під стійлом на
огризках
При повній темряві, на дні
У пацюків хвальба до писку
У
нечистотах з-під свині.
Вони ж по-своєму не хворі,
Хоч ми й знедужаєм від
них.
І що нам до чужого горя
При власних нечистях рясних!
У кожного своя
натура,
Усіх свята земля трима.
Тому й закінченого дурня
Дебіли хвалять
не дарма.
Ну й що ж, бува.
Та мозок сушить
При цій невстояній
добі,
Щоб Бога не хапав за душу
Якийсь захвалений
дебіл.
1997
ХЗВІ
МІЗЕРНИЙ СВІТ
Щось прикидає, щось плека...
В розмови?
А
ні-ні встрявати!
Куди там душу розливати -
Вона у нього й так мілка...
На
вус мотає і пасе,
Хто що сказав і проти кого.
Возрадується на дорогу
І до
начальства віднесе.
Іще й додасть з свого нутра
Смердючий бруд до
компромату,
Що довго будеш відмивати...
Ну, а йому -
Ізнов пора!
Потре
долоньками живіт,
Щасливенький, безмежно радий.
Що ж буде, коли в нього
вкрадуть
Отой його мізерний
світ?!
03.04.І997 ХЗВІ
СОВА
Я бачив, як складає крила
Дзьобастий беркут на сові -
Вони лиш
тільки помирились
На цій галяві лісовій.
І вже тепер ніяким лихом
Їй не
обернеться війна -
Зів'яло в пазурях затихла
В останнім подиху
вона...
05.07.1982
ХЗВІ
СКОРПІОН
Наткнувся на річку
В спекотний сезон
Весь у
милі-поті
Чорний скорпіон.
Мотався даремно
І туди й сюди -
Як же на
той берег
Річку перейти?
Гульк - аж черепаха
Спить поміж
лози.
Розбудив і просить:
- Ну перевези,
До зарізу треба.
А вона в
отвіт:
- Ти ж мене ужалиш,
Про це зна весь світ,
- Ні! - дітьми
клянеться,
Аж довів до сліз,
Ублагав нарешті
І на спину зліз.
Тільки
догреблася
До тії коси -
Скорпіон зіскочив,
Миттю укусив.
- Вибачай,
невдахо,
Спочивай в багні,
Бо куди ж отруту
Скажи, діть
мені?
1990 ХЗВІ
ТВАРИННИЙ СВІТ
І. СВІЙСЬКИЙ
Вік машин. І прудконогі коні...
Вони
просто в ньому незаконні.
Варто нагадати про корову,
Як товстухи враз
насуплять брови.
А нахаби - хрюкотливі свині
В некультурності людській
повинні,
Не говорячи уже про вівців,
Зовсім зайвих при "розумнім"
віці.
Кажуть, кози бездоганні? - Дзузьки!
Капризнющі, мекають
по-людськи.
Може, до душі були б індики,
Так у них завжди надута пиха.
До
вподоби гуси б, мабуть стали,
Що від краху Рим урятували?
Але ж нині чують
навіть стелі,
То ж навіщо їх безладний легіт?
А курьми сам Бог велів
гордиться,
Тільки б вони вміли не гребтися.
І були б на висоті
вутята,
Так не можна ж їх нагодувати.
Із собаками стосунки звісні,
Вони,
пак, співають довгу пісню...
У котах бува така потреба!
Тільки ж, кляті,
лазять, де не треба.
І осли, і їжаки й верблюди
Чимось теж не до вподоби
людям -
Довговухі, тягучкі, слиняві...
Взагалі про них недобра слава.
І
куди не кинь: все вади, вади...
Доки ж людям їх передавати?
А понюхаєш - яка
гидота!
Прибирай ще їхні нечистоти!
А ще ж треба їм надбати
корму,
Будувати повітки, комори...
Як мочити сухарі до смерті,
Краще
зразу з голоду
померти!
26.09.1999
ХЗВІ
2. ДИКИЙ
У полях, лісах... О, ні, не тихо!
Розвелося скрізь
твариння дике,
Безсердечне, грубе і нюхате,
Некультурне, хиже і
кудлате.
Косолапий з затишку лісного
Неодмінно наступа на
ногу.
Прудконогий і тремтливий заєць
Без посвідчень по ночах гасає.
Вовк
ніколи з вівцями не в ладі,
Як їх не ховай, - вседно украде!
А хитрюща з
пелюшок лисиця
Із курьми не хоче помириться.
Солов'їв не вишурхати з
гаю,
До нестями серце розтинають,
Журавлі на душу валять гирі,
А самі
летять собі у вирій...
Для сови всю ніч не спати - кредо,
Зубрять все оті
нудні предмети,
А сороки, лиш ухоплять звістку,
Зразу мчать, щоб зазирнути в
кістку.
У ворони теж удача дика -
В кожну дірку свого носа тика.
Миші
капостять під носом людям,
Риють, риють, нишпорять повсюди.
Ну, а жаби, хоч
і смирні наче,
Так зате у них холодна вдача.
То ж від дичини немає
спасу,
Лиш ступнеш, - ховається відразу.
Та іще привикла нишком
пастись
Тварь, як не безрога, то рогата.
Тільки ж варто пильно придивиться
-
Вже на волі їй немає місця:
Скрізь машини, розум, руки хвацькі...
Так
здавайся! Нічого ховаться!
Досить вам уже всю ніч не спати,
Щоб лише людей
перекривляти!
26.09.1999 ХЗВІ
ВУТЯТКО
Взяв тебе я маленьким вутятком
І плекав, наче любе
дитятко.
Ти росла, ми з тобою дружили
І у тебе міцнішали крила.
І буди у
нас різні незгоди,
Я носив тобі їжу і воду.
Ти мене так завжди
зустрічала!
1 терпіти й любити навчалась.
І жили ми у злагоді й
мирі.
Тільки взяв мій товариш сокиру...
Ти із рук його зовсім не
рвалась:
Я був поруч - твій вірний товариш.
Вутя, вутя, вуташа! - я
кликав.
Я ж ветлікар, у мене лиш ліки!
А сокира звелася і сіла...
Й
голова, наче лист, відлетіла...
Ну, а потім в святковому залі
Їли м'ясо і
пісню
співали...
01.12.1995 ХЗВІ
РОЗМОВА З СОБАКОЮ
Чому це ти, Мухо,
Така невесела?
Заходь
же.
На двох
Розподілим вечерю!
Нам ніде подітись
Від щастя і болю
-
Таке це життя
І така наша доля.
Он цілу уже
Україну розкрали,
А в
тебе сьогодні
Лиш Цюню забрали.
На нього одінуть
Нашийник ошатний
І
буде щасливих
Людей розважати.
А в мене лиш тільки
Дружина в
лікарні,
Зарплату чекати -
Забава примарна...
Не бійся ж, будь
гостею
В мене в оселі,
По-братськи поділимо
Скромну вечерю.
Укупі
отут
Веселіше нам буде.
Як гарно, що в світі
Є звірі і люди!
Заходь
же, не бійся,
Я радий без міри!
Й спасибі тобі
За собачу
довіру...
14.04.1999 ХЗВІ
ГЕНЕТИЧНА НОСТАЛЬГІЯ
Цікавість билася давно -
Звідкіль такі смішні
ознаки,
Чому дуріють під вікном
Розлючені коти й собаки?
Що на заваді цих
створінь
В Любові, Злагоді і Мирі? -
У них є діти, матері
І ніби небагато
жиру...
І ось, нарешті повезло -
У муках докопались вчені
До нуклеїнових
кислот
І вдерлися уже до генів...
Яке ж скупе у них нутро
На рівні
генотипів різних!
Тож нетерпимості тавро
Вартує в кожнім організмі.
І ми
у генах до кишок...
Невже і нам до скону гризтись,
Раз там іще - до
пелюшок
Зерно дрімає гонористе?
Але ж "світила" довели,
Що через спеки і
морози
Ми з поту й смерті здобули
Іще одну могутність -
Розум!
Іще
поверх своїх зубів,
Людина вистраждала Віру.,.
То що ж заберемо собі
І що
залишимо для
звірів?
08.12.1996 ХЗВІ
БИСТРИНА
МОЛОДІ
Припливла додому кара,
Ні промінчика з
очей!
А вони
|
Вакансии ведущих компаний
Все вакансии
Обрій на крилах (збірка поезії) - Чумак Микола
