ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)
ПРИЧИННА
(Балада)
Буря на Дніпрі.
Горами зіймаються величезні хвилі, гнуться під поривами шаленого вітру високі
верби. А на березі, біля гаю, щось біле блукає, схоже на русалку. Ні, то не
русалка, а дівчина, що її ворожка зробила причинною, аби менше сумувала за молодим
козаком. Торік він пішов у похід, обіцяв повернутися, та чомусь не їхав.
Дівчина-сирота щиро полюбила козака і побивалася за ним, не знаючи, чи він живий,
чи, може загинув; чи кохає її, чи знайшов собі іншу.
Так вона ходила берегом, а тим часом з води повиринали русалки і залоскотали
причинну.
Вранці з діброви виїхав козак, кінь його
вороненький ледве ступав, спотикався. Доїхав до того дуба, де розлучився з коханою
дівчиною, і побачив її:
Вона! Боже
милий!
Бач, заснула
виглядавши.
Моя
сизокрила!
Кинув коня та до
неї:
«Боже ти мій,
боже!»
Кличе її та
цілує...
Ні, вже не
поможе!
«За що ж вони
розлучили
Мене із
тобою?»
Зареготавсь, розігнався
—
Та в дуб головою!
Невдовзі проходили там дівчата, що йшли в поле жати. Побачили коня і козака з
дівчиною, думали, що вони сплять, і хотіли їх злякати, але зрозуміли, що ті
мертві,— і втекли.
Козака і дівчину, як сиріт,
поховали громадою. Насипали край дороги дві могили в житі, посадили над козацькою
могилою явір та ялину, а над дівчиною — червону калину. На гілках співають птахи,
поки зійде місяць і повиходять з Дніпра русалки.
|